Мій приятель здивований, що я про те нічого не знав. Він думав, що таке в Америці придумали, де народ особливо доброчинний.
Він учителює в одній зі шкіл Торонто в Канаді.
Його школа робить це вже не перший рік.
Цього разу вони намагаються перевищити план і зібрати на Геловін понад 76 тисяч фунтів їжі, яка довго не псується. Для доброчинності.
Діти з його школи ходитимуть по сусідах у всяких страшних костюмах, як це й годиться на Геловін, і лякатимуть тих не просто за цукерки (так званий trick or treat), a ще й за якусь консервовану квасолю.
Або тунця. Або ще щось із того, що ті бережуть на чорний день.
Все це потім піде в місцевий продовольчий фонд, який допомагає бідним.
Нове дослідження, яке нещодавно оприлюднила Фундація ООН та Жіночий філантропічний інститут при Університеті Індіани в США, показує, що діти, принаймні на Північно-Американських теренах, набагато жертовніші, ніж про це здогадувалися дорослі. Дев’ять із десяти дітей віком від 8 до 19 років регулярно дають гроші на доброчинність. І дівчата, і хлопці однаково готові допомагати грішми, хіба що дівчата трохи охочіше за хлопців служать волонтерами.
Одне з висновків дослідження: пояснення дітям важливості доброчинності має великий вплив на їхню жертовність, навіть більший, ніж особистий приклад.
І це те, що мій канадський приятель робить.
Він також учить дітей зібрані продукти добре рахувати, а потім їм на ті цифри буде складати рівняння. Він чомусь думає, що малим це сподобається.
Приятель також повідав мені, що такий збір продуктів на Геловін став уже другим найбільшим у Канаді після різдвяного. І що принаймні три країни роблять це — Канада, США та Великобританія.
Канадці пояснюють необхідність збору продуктів тим, що в кожній п’ятій сім’ї цієї країни батьки мусять раз по раз пропускати вечерю, щоб більше лишалося для дітей, і що багато з них мусять ходити в продовольчий фонд по поміч. Американці пояснюють це тим, що мають понад сорок мільйонів людей поза межею бідності, й багато з них мусять ходити в продовольчий фонд по допомогу. Британці ж, я чув, просто мають багато консервованої квасолі...
Все це мені нагадало моє власне дитинство в донезалежній Україні. Ні, ми, звичайно, не мали тоді ні Геловіну, ні зборів продуктів для голодних — в Совєтському Союзі голодних, звичайно, «не було», і той, кому б така доброчинність могла прийти в голову, міг за то поплатитися.
Зате ми збирали металобрухт — їжу для вічно голодної індустрії.
І це було кльово.
Вчителі ставили перед нами великі завдання щодо того, скільки брухту мало би бути на шкільному подвір’ї, щоб нам обскакати сусідню школу. І ми старалися. Були винахідливими. Допомагало те, що вчителі не мусіли знати, що ті бляшані труби, які ми тягнули на брухт, були не зовсім брухтом, а чиїмись іще дуже потрібними глушителями від «Жигулів».
Думаю, що канадські, американські й британські діти також вкладатимуть душу в благородне діло і лякатимуть сусідів на Геловін до гикавки, аби дістати ще кілька консервів і побити рекорд.
І що батьків також залучатимуть до доброї справи у країнах, де голоду насправді немає. Радитимуть пропускати раз по разу вечерю.
Щоб боротися з усіма тими зайвими фунтами ваги.
І для доброчинності.
