Президент Грузії Михаїл Саакашвілі проголосив відновлення територіальної цілісності країни пріоритетом своєї політики і навіть метою свого життя. Чимала частка відповідальності за цю роботу покладена на державного міністра з урегулювання конфліктів Георгія Хаїндрава. Режисер Гога Хаїндрава каже, що політична дорога не є для нього сенсом життя. Разом із тим він опиняється на ній не вперше — за Едуарда Шеварднадзе, у найжорстокіші часи, він обіймав посаду державного міністра у справах Абхазії. Починати відносини з Сухумі та Цхінвалі з чистого аркуша сьогодні важко і Георгію Хаїндрава, і всьому грузинському уряду. Після того, як було перекрито потоки контрабанди через Південну Осетію, де-факто влада Цхінвалі не припиняє конфронтації з Тбілісі. Протистояння забрало життя і грузинів, і осетинів. Абхазія навідріз відмовилася від переговорів про возз’єднання. Крім того, у самопроголошенiй республіці — глибока криза після виборів де-факто президента, що відбулися місяць тому.
Про непрості шляхи примирення — в ексклюзивному інтерв’ю Георгія ХАЇНДРАВА.
— Одна з ваших режисерських робіт — картина про грузинсько-абхазький конфлікт «Кладовище мрій». Які мрії довелося поховати Грузії за останні десять років?
— Це фільм про хлопців, які залишилися на полі бою. Вмирають люди, а мрії — ні. Нам цілком під силу втілити в життя мрії тих, хто думав про світле майбутнє своєї батьківщини і своїх дітей.
А поховали ми мрії соціалізму. 23 листопада минулого року в Грузії перестала існувати радянська влада, продовжувачем і втіленням якої був Едуард Шеварднадзе. Могутня громадянська воля змела колишній режим, і на її хвилі прийшов новий уряд. Сподіваємося, що зміни назавжди поховають усе те, що пов’язане з радянською системою. Можливо, багато хто досі про неї марить, але для нас це вчорашній день.
Грузія зараз намагається налагодити європейське життя. Ми однозначно заявили, що наша мета — Європейський Союз. Грузія протягом століть із честю залишалася форпостом Європи. Ми — крайній оплот європейсько-християнської цивілізації на порозі мусульманського океану. Усі хвилі, що накочувалися на Європу, насамперед проходили через Грузію. Але ми все ж таки впоралися із завданням форпосту: самі не зрадили віри і зупиняли хвилі, щоб вони не йшли далі.
— Що ви відповісте тим, хто вважає, що із завданням відновлення територіальної цілісності Грузії не впоратися?
— Ті, хто так вважає, в жодному разі не мають рацiї. Часто ці проблеми підносять як боротьбу малих народів за самовизначення. Але самовизначення насамперед має на увазі вільне волевиявлення. А що сталося в Абхазії? І в Сухумі, і в Цхінвалі сепаратистська де- факто влада проповідує приєднання до Росії. І практично існує за рахунок її допомоги, особливо в Південній Осетії. В Абхазії ситуація складніша, але і в одному, і в іншому випадку це споконвічно грузинська територія, в тому числі — з корінним грузинським населенням. Це батьківщина для всіх — абхазів, осетинів і грузинів. Тому ми обов’язково мусимо порозумітися. Звісно, шлях примирення буде складним, але є багато прикладів, коли жорстокіші війни закінчувалися примиренням і відновленням взаємовідносин. Наприклад, сьогодні Німеччина та Ізраїль — дружні держави. Трагедії в Абхазії та Південній Осетії — це результат бомб уповільненої дії, які свого часу заклали в Грузії більшовики. До речі, термін «Південна Осетія» з’явився лише 1921 року, після окупації Грузії більшовицькими ордами.
Сьогодні рогозіни, жириновські та затуліни — реакційна частина російської політики — заохочують сепаратистські сили в цих регіонах, намагаючись таким чином утримати важелі впливу на Грузію. Але у XXI столітті аргументи мають бути інтелектуальнішими, ніж танки або зенітні установки. Такі аргументи зжили себе, як і заморожені напівкримінальні режими. В Абхазії клан Ардзинба усіма правдами й неправдами намагається залишитися при владі — адже їм є за що відповісти. Так само, як і де-факто владі Цхінвалі, яка донедавна існувала за рахунок контрабанди.
Ані міжнародні норми, ані російські закони не дозволяють протягом десяти хвилин видавати паспорти всiм охочим. Ми провели аналіз операції «російське громадянство» і виявили, що багато людей, які перебувають у розшуку, терористів і злочинців, отримали російські паспорти в Сухумі й тепер мають можливість роз’їжджати світом. Ми насамперед передали ці списки колегам у Росії, щоб вони знали, що відбувається насправді, коли паспорти видають незрозумілі напівтемні організації... В односторонньому порядку відкрилося залізничне сполучення Москва — Сухумі. Вищі посадовці російської політичної еліти, такі, як віце-спікер Держдуми Жириновський, бравірують порушенням законів і суверенітету Грузії. Та й призначення на посаду прем’єр-міністра Абхазії одного з керівників МНС Росії (Нодара Хашба. — Авт. ) свідчить про те, що не всі й не завжди до кінця усвідомлюють, що Радянський Союз давно розвалився, а республіки, які раніше входили до його складу — незалежні держави, суверенітет яких підтверджений усією світовою спільнотою і насамперед — Російською Федерацією.
— Жириновський вирушив у піар-поїздку до абхазького берега після заяви Михаїла Саакашвілі про небажану присутність російських туристів у регіоні. У Тбілісі згодом заявили, що преса некоректно передала слова президента, але по суті Жириновському зробили шикарний подарунок…
— Це пояснював я і ще раз підтверджую, що слова президента некоректно переклали. Мали місце спроби незаконного заходу до територіальних вод Грузії, щоб вивозити до Туреччини жінок, ліс, метали. Як і будь-яка інша країна, ми несемо відповідальність за порядок у наших територіальних водах. Ми постаралися зупинити турецьке піратське судно. Коли воно не підкорилося, відкрили превентивний вогонь… А президент Саакашвілі говорив про те, що не треба їздити на відпочинок до регіону, де пляжі заміновані. У нас є багато свідчень нападів на туристів в Абхазії, і взагалі це — зона конфлікту. Президент застеріг російських туристів, щоб вони не опинилися в такій самій ситуації, як турецьке судно, яке обстріляли грузинські прикордонники. Він сказав, що за кілька років ми наведемо порядок, і тоді — ласкаво просимо. Це не була погроза туристам, це була погроза чиновникам.
— Останні події в Абхазії, пов’язані з виборами де-факто президента, — це зрежисований хаос?
— Ні, це не зрежисований хаос. Нам практично неясна політика Росії щодо нас. І по-моєму, сама Росія не до кінця знає, чого вона хоче щодо Абхазії та Південної Осетії. Адже якщо йдеться про захист інтересів російських громадян — тих, кому спеціально видали російські паспорти, — напевно, насамперед треба захищати їхнє право на власну думку. Громадяни Абхазії, головним чином абхазької національності, проголосували за опозиційного кандидата Сергія Багапша. І тепер ті самі політики, в особі Жириновського, які пропагували свободу Абхазії, сказали, що «ми вам закриємо кордони і ви здохнете з голоду, якщо не зміните свою думку до нашого ставленика» (екс-прем’єра Рауля Хаджимба. — Авт. ). Їхня політика не передбачає інтересів малих народів.
— Як довести, що возз’єднання Абхазії та Південної Осетії з Грузією буде привабливішим, ніж інтеграція з Росією або збереження статус-кво самопроголошених республік?
— Ми не маємо наміру пояснювати, що Грузія краща, ніж Росія. Це дві різнi держави, і те, що відбувається в Абхазії та Південній Осетії, — внутрішні справи Грузії. Звісно, у нас ситуація складна. Ми виходимо з кошмару, в якому опинилися через крадіжки і розв’язані нікому не потрібні війни. Ми практично по-новому організували поліцію, спецслужбу, реформуємо армію, скоротили держапарат більш ніж на третину. На початку літа, вперше за 12 років, замість того, щоб провести секвестр бюджету, Грузія збільшила бюджетні надходження на 270 млн. ларі (близько $147 млн. — Авт. ), до кінця року ця сума зросте до 600 млн. І звісно, ми не дамо роз’ятрити старі рани і знову розпалити вогонь війни. У нас великі перспективи, багато друзів, безпрецедентна міжнародна підтримка. Вважаю, знадобиться кілька років для того, щоб динаміка нашого розвитку і наш європейський шлях стали ясні для всіх. Думаю, це найкраща гарантія для малих народів, оскільки той спосіб життя, який прийнято в Європі, гарантує їхню безпеку і майбутнє. Ми готові запропонувати абхазам й осетинам найширші повноваження, передбачені існуючими у світі моделями розв’язання таких питань. Південній Осетії, наприклад, ми вже запропонували такі самі права, які має у складі Росії Північна Осетія.
— За десять років в Абхазії та Південній Осетії виросло покоління, яке не пам’ятає мирного співіснування з Грузією. Воно пам’ятає війну. З чим ви звернетеся до цих людей?
— Нове покоління і є наша надія на майбутнє. Природно, легше пробачити одне одного тим, хто не винний у трагедіях, що відбулися.
— Сьогодні дуже поширена думка про те, що перспективи Південного Кавказу визначає виключно діалог Росії із Заходом, насамперед США. Водночас деякі західні аналітики називають їхні відносини у цьому регіоні «завуальованою холодною війною»...
— Зрозуміло, між Росією і Заходом триває «холодна війна», і не лише на Кавказі. Вона триває в різних регіонах світу і, на мою думку, не на користь Росії.
Дуже важливо, щоб взаємовідносини між Грузією і Росією було піднято на якісно новий рівень. Ми до цього готові, це входить до наших національних інтересів. Навіть у найскладніші роки в Грузії ніколи не було русофобії, і зараз її немає, попри все. Росії вигідно мати на Кавказі стратегічного партнера в особі Грузії, бо ми завжди відігравали тут виняткову роль. Ми вважаємо, що могли б серйозно сприяти умиротворенню в Чечні, стабільності в Дагестані та Інгушетії. Однак необхідно, щоб російські політики підійшли до відносин з Грузією з більшим прагматизмом. Сьогодні ж багато хто підходить емоційно: певна частина російського політикуму та суспільства ніяк не може змиритися з тим, що Грузія — незалежна країна, а не сателіт Росії.
— Чи можливе підвищення ролі західних міжнародних організацій у конфліктних зонах на території Грузії?
— Ми саме й виступаємо за інтернаціоналізацію цих процесів, за те, щоб наші найближчі сусіди, в тому числі Україна, відігравали важливішу роль. Кавказ — частина Європи, і стабілізація в регіоні — інтерес багатьох країн. В Абхазії і під егідою ООН, і під егідою СНД стоять лише російські війська. Ми вдячні їм за миротворчу місію протягом десяти років. Але ми обов’язково досягнемо інтернаціоналізації.
— Але про інтернаціоналізацію йдеться вже дуже давно…
— Однак ніколи не йшлося так інтенсивно, як зараз. Шеварднадзе удавав, що переговори успішні, а справа не зрушувала з місця. На відміну від нього ми робимо конкретні кроки, і гадаю, дуже скоро всі пересвідчаться в тому, що вони приносять плоди.
