Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Гіперфункція» та «дефіцит»

Чому президенти України та Росії не можуть зустрітися?
2 липня, 2009 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Схоже, українському Президентові Віктору Ющенку так і не вдасться зустрітися зі своїм російським колегою Дмитром Медведєвим. Принаймні, досі такої домовленості між Києвом і Москвою не досягнуто, попри зусилля самого Віктора Ющенка, який останнім часом дав багато інтерв’ю російським ЗМІ. Також, очевидно, не було досягнуто прогресу з цього питання під час дводенного робочого візиту до Російської Федерації секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової, яка провела зустрічі головою Ради Федерації федеральних зборів Росії Сергієм Мироновим та міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. На зустрічі з секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим Богатирьова наголосила на необхідності постійного двостороннього діалогу на вищому рівні, який є принципово важливою частиною розвитку повноцінних відносин між двома історично близькими народами. Вона нагадала, що інтереси України та Росії з одного боку полягають у налагодженні конструктивного діалогу на основі довіри, прогнозованості, взаємоповаги й рівності, а з іншого — в поглибленні співробітництва, перш за все в фінансово-економічній сфері.

Чому Україні й Росії не вдається налагодити діалог на вищому рівні? Чи буде російська влада втручатися в президентські вибори в Україні й на кого робитиме ставку? Про це читайте в інтерв’ю заступника головного редактора російської газети «Время новостей» Сергія НОВОПРУДСЬКОГО та директора російського Фонду ефективної політики Гліба ПАВЛОВСЬКОГО.

Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ: Жодна наша позиція не зможе істотно вплинути на хід української виборчої кампанії

— Глібе Олеговичу, чи зустрічатимуться президенти України та Росії, вирішувати питання до закінчення президентства Віктора Ющенка?

— Практичні питання будуть, безсумнівно, вирішуватися. Політична взаємодія, я гадаю, залишиться на досить низькому рівні з дуже простої причини. Тому що, все ж таки, крім тягаря минулого та оцінки політики Києва в Москві, ми маємо справу з президентом, що так чи інакше йде. І це важко ігнорувати. А так, знаєте, президентам є завжди про що поговорити. Це ж такий закритий гольф-клуб. Незалежно від конфліктності, в них завжди знайдуться якісь спільні теми. Проблема в тому, що президенти не завжди можуть вирішити проблеми. Але завжди кожний із них завжди може утруднити розв’язання проблем. Тому, звичайно, діалог триватиме.

— А хто ж, на вашу думку, ускладнює діалог?

— Хіба Медведєв та Ющенко можуть домовитися щодо діалогу і поглядів на безпеку або історію. Є якісь практичні теми. Вони відомі. Україна знаходиться в дуже серйозному стані. І Росія сьогодні, принаймні, одна з країн, яка нагадує про це, й добивається, в максимальній мірі, включення європейських зусиль на допомогу Україні.

— Протягом року наші президенти не зустрічалися. Чи можна розраховувати, що Медведєв візьме участь на засіданні українсько-російської міждержавної комісії, запланованої на осінь?

— Мені важко сказати щось із цього приводу. Відсутність зустрічей між ними була пов’язана з певною лінією, і нерідко невдалими експромтами українського Президента. Повторюю, тут немає нічого особистого — це лише політика. Я не знаю, чи потрібно нам чекати нових експромтів із боку пана Ющенка.

— А з боку Медведєва?

— Які з його боку можуть бути експромти? Повторюю, сьогодні Росія більше ніж Польща, яка любить цим вихвалятися, лобіює європейські зусилля для порятунку української економіки, а значить і політики також. Тому ставлення до Ющенка і його видатної заяви жодним чином не відбивається на практичній оцінці ситуації.

— Як ви знаєте, в Україні практично починається президентська кампанія. Чи будуть у Росії робити ставку на якогось претендента на президентство?

— Я думаю, що у нас робитимуть ставку на нового президента, на наступного президента України в розумінні тієї політичної обставини, що ним, у будь-якому випадку, не буде пан Ющенко. Думаю, що сьогодні практично всі основні кандидати солідарні в одному пункті — що надалі має бути гранично мінімізований вплив пана Ющенка на українську політику. Ми не можемо ігнорувати цієї обставини. Інше — це питання розвитку передвиборчої кампанії і обстановки в Україні. Сьогодні головна проблема, все ж таки, — не передвиборча кампанія, а ситуація в економіці.

— Чи будуть в Росії вітати обрання президентом Януковича, на якого робили ставки раніше?

— Чом би й ні. Але я не думаю, що зараз буде ексклюзивна персональна ставка. У нас уважно стежать за всім полем, і підтримують контакти зі всіма кандидатами.

— А Тимошенко краща за Януковича, чи ні?

— Потрібно дивитися на соціологію. Подивимося. Переважає той, хто має шанси. Багато можна сказати і на користь пана Януковича, і на користь пані Тимошенко. Я думаю, що є багато гідних людей, щоб стати президентом.

— А Яценюк?

— Яценюк також гідна людина. Але він просто сильно відстає від інших кандидатів. Чи може він наздогнати — це запитання, як-то кажуть, не до нас. Я гадаю, що зараз жодна наша позиція не зможе істотно вплинути на хід української виборчої кампанії. Принаймні, вплинути більше, ніж ситуація в економіці.

— Глібе Олеговичу, а вас не запрошують якісь українські кандидати допомогти у виборчій кампанії?

— Боронь Боже. Я ухиляюся від будь-яких контактів. Тому що я зазвичай є об’єктом настільки ідіотських дискримінаційних кампаній в Україні. Якщо я приїду в Україну, то буду змушений судитися. А я не люблю судитися з пресою.

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ: Російська влада так влаштована, що не може визнавати свої помилки та слабкості

— Чи вдалося розтопити лід у відносинах між лідерами України та Росії секретарю РНБО України Раїсі Богатирьовій?

— Мені здається, що дуже складно взагалі говорити про шанси, що їй удалося розтопити лід. Бо, по-перше, є з одного боку особиста велика неприязнь — як у Путіна, так і в Медведєва, який у цьому випадку, на жаль, своєї внутрішньої позиції не має. Ця неприязнь ѓрунтується навіть не на особистості президента України або провідних українських політиках, а на тому, що Кремль розуміє, що в Україні він зазнав, можливо, найбільшої зовнішньополітичної поразки в Путінську епоху. Втім, мені здається, що такі контакти дуже важливі. Але дізнатися про їхній результат відразу буде неможливо. Адже, за моїм відчуттям, як Росія ставиться до України — буде більш-менш наочно зрозуміло під час наступної президентської кампанії в Україні. Все залежатиме від того, як поводитиметься Росія, чи зрозуміє вона, що Україна має право робити свій вибір і Росії не варто сприймати Україну як певний політичний іподром, де роблять ставки на своїх політиків і намагаються будь-якою ціною намагатися привести до влади, а не конструктивно співпрацювати з Україною. Якщо Росія таке розуміння виявить, це буде зрозуміло не раніше, ніж відбудуться президентські вибори.

По-друге, важливим чинником є те, як у подальшому розвиватимуться наші газові відносини. Зрозуміло, що немає поки що ніякого системного рішення. Мені здається, Україні через газову війну в січні вдалося домогтися дуже важливої речі — змусити Євросоюз зрозуміти, що Росія готова пожертвувати одним із важливих політичних козирів у спілкуванні з Брюсселем — статусом надійного постачальника заради демонстрації своїх амбіцій. Насправді газ, який є одним із ключових смислотворчих чинників російської політики, також буде одним із критеріїв, за яким можна буде судити, чи змінилося ставлення Росії до України.

— Чи означає сказане вами, що російське керівництво не хоче зустрічатися з Ющенком і вирішувати питання, що накопичилися, саме через образу, або існують іще якісь чинники?

— Мені здається, що існує складна комбінація чинників. Просто образа, яка здається найбільш наївним чинником, насправді дуже важлива в російській політиці. Наприклад, особисті погані стосунки Путіна з Лукашенком є одним із ключових у всіх відносинах Росії з Білоруссю. Зрозуміло, що Лукашенко — політик хитрий, він аж ніяк не хоче потрапити у залежність від Росії. Зрозуміло, що Лукашенко зробив цілком конкретні висновки з того, що трапилося у Грузії торік, і як Росія може поводитися на пострадянському просторі, і що її взагалі ніщо не спиняє. За великим рахунком немає жодних моральних чинників, які могли б її спинити, зокрема на зразок ізоляції або охолодження подальших відносин із Євросоюзом. Цього Росія не боїться. Я гадаю, що насправді є ментальне невизнання України повноцінною незалежною країною, яка може мати частину інтересів, котрі щонайменше не співпадають із російськими, і що Україна для Росії може бути далеко не єдиним стратегічним партнером. Є бажання тримати Україну у своїй політичній обоймі, розуміючи, що Україна не буде повноцінним союзником, особливо за тієї зовнішньої політики, яку проводить Росія. Росія дійсно не має жодного повноцінного союзника на пострадянському просторі. Але вона не може визнати, що їх немає насамперед через російську політику, а не через те, що навколо плетуться змови, що США або Захід забивають «клинки» між Росією та пострадянським державами. Росія сама ці «клинки» забиває. Її нинішня влада, на жаль, так влаштована, що вона у принципі не може визнавати свої помилки та слабості.

— Чи братиме Медведєв участь у засіданні українсько-російської міждержавної комісії, запланованому на осінь?

— З упевненістю про це говорити не можна, хоча такий варіант можливий. Але навіть якщо лідери обох держав будуть присутні, це не варто переоцінювати. Судячи з дій російської влади останнім часом, можна сказати, що Кремль чекає, доки Ющенко зникне з політичної сцени після президентських виборів. Тому мені здається, що якихсь істотних кроків у зміні ставлення до України до президентських виборів Росія все одно не робитиме.

— З Ющенком зрозуміло, а на кого ж робитимуть ставку в Росії?

— Хороше питання. Розуміння, що найкраще ні на кого не робити ставку, а просто конструктивно працювати з усіма політичними силами в Україні, поки що чекати зарано. У зв’язку з цим не виключено, що деякі російські політтехнологи можуть підказати розіграти якусь комбінацію за участю Литвина, якого вважають людиною, що має хороші особисті відносини з Кремлем. Можливо, спробують знову погратися в підтримку Януковича. Хоча насправді Кремль так влаштований, що він не дуже добре ставиться до тих, з ким він уже одного разу програв. Ментально нинішні російські керівники не дуже до цього схильні. Я думаю, що насправді все залежатиме від того, наскільки внутрішньоросійські проблеми й інші напрямки російської політики не відвернуть Росію від України. Ми не знаємо достеменно, як розвиватиметься зовнішня політика Росії найближчим часом.

Я сподіваюся, що зараз не буде такої інтенсивності втручання Кремля у внутрішні справи України, яка була на минулих президентських виборах. Тому що російська влада матиме інші проблеми. Проте виключати нічого не можна.

— Що все-таки могло б бути предметом діалогу між лідерами обох країн?

— Усе залежить від того, як ставитися до відносин. Якщо говорити про партнерські відносини, то, звісна річ, зараз одним із головних питань, принципово важливих для Росії та значною мірою важливих для України, є поставка газу. Безумовно, перші особи держав повинні обговорювати більш-менш зрозумілу прозору систему газових контрактів. Якщо говорити про існуючі, то «Газпром» принаймні не менше винний у тому, що сталося, ніж недостатня платіжна здатність «Нафтогазу» України.

У принципі, якщо нормально вести відносини, то не слід обговорювати боротьбу за своє трактування історії. Ось ця тема зовсім не принципова для російсько-українських відносин. Темою може стати те, як Росія має намір будувати стратегічні економічні відносини з Україною, товарообіг із якою займає більше відсотків, аніж з іншими країнами СНД, з якими Росія збирається будувати Митний союз. Обговорювати є що. Є економічні проблеми. Але поки що об’єктивно головна проблема, яка цікавить Росію з точки зору її політичних інтересів, — це газова проблема.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: