Події в Дагестані викликали величезне занепокоєння в Росії. Голова думського комітету у справах національностей Володимир Зорін заявив, що «після 6 серпня 1996 року (дня, коли збройні сили Республіки Ічкерія вибили російські війська з Джохар-кали) це — найтривожніша подія останніх років», «найсерйозніший виклик демократії і новому федералізму в Росії». Зорін переконаний, що «хасав'юртські домовленості (про відкладення визначення статусу Чечні) вичерпали себе не лише з тактичного, але й з стратегічного погляду», а Москва має створити спеціальний постійно діючий федеральний орган, який би комплексно займався проблемами Північного Кавказу. В столиці Росії почалися навіть розмови про запровадження в країні надзвичайного стану. І щойно призначений виконуючий обов'язки прем'єр-міністра Володимир Путін в одній із своїх перших публічних заяв у новій якості був змушений спростовувати ці чутки. Втім, сказав Путін, уряд розглядає нині можливість запровадження особливого режиму у прикордонних з Ічкерією районах.
Між тим внаслідок бойових дій у Дагестані було завдано серйозного удару по російсько-грузинських відносинах. У понеділок російський штурмовик атакував грузинське село Верхнє Омало поблизу дагестанського кордону. Було поранено двох селян. Цей інцидент викликав дуже гостру реакцію з боку Тбілісі, який вже давно незадоволений політикою Москви щодо Грузії. Державний міністр Грузії Важа Лордкипанідзе заявив, що «президент Едуард Шеварднадзе обурений» і вимагає від Бориса Єльцина суворо покарати винних. Вкрай незграбними виглядали намагання російських військових перекласти відповідальність за авіаудар по селу на чеченців. У Джохар-калі негайно нагадали, що всі військові літаки Республіки Ічкерія було знищено росіянами ще 1994 року і після закінчення війни не було закуплено жодної сучасної машини.
Росія, яка вкотре за останній час поміняла уряд, зіштовхнулася із новим викликом на Кавказі. І час нині працює не на Москву — ідеї чеченських незалежників здобувають дедалі ширшу підтримку не лише в Дагестані, а і в інших республіках Північного Кавказу. Для того щоб переламати ці негативні для себе тенденції, Росія справді потребує виваженої комплексної політики в регіоні, якої нині немає.
