Важливість боротьби з фінансуванням терористів усвідомили менше десяти років тому. Девід Ауфхаузер, колишній високопосадовий співробітник міністерства фінансів США (ця структура відповідає за боротьбу з фінансуванням терористів), зазначає: «Ми знаємо, що людину з «поясом шахіда» неможливо зупинити, загрожуючи їй тюремним ув’язненням. Але ця тактика спрацьовує відносно фінансистів терору».
Хассан Саламе, захоплений ізраїльськими спецслужбами бойовик- самовбивця з організації «Хамас», на допиті заявив, що вартість підготовки одного теракту з участю самовбивці обходиться в $1,5 тис. На підготовку терористичних актів 11 вересня, внаслідок яких загинули майже три тисячі осіб, «Аль-Каїда» витратила $400—500 тис. Прямий збиток від цих терактів оцінюється в $135 млрд. На організацію вибуху нічного клубу на курортному острові Балі в жовтні 2002 року, внаслідок якого загинуло 202 людини, було витрачено лише $35 тис. Збиток туристичної індустрії Індонезії оцінюється в десятки мільйонів доларів. Утім, із кожним новим терактом реакція економік світу стає дедалі спокійнішою, й непрямі збитки від терактів (наприклад, зниження рівня інвестицій, туризму, пасажирів тощо) чимдалі менш значні.
За даними Світового банку незаконні фінансові операції становлять від 2 до 5% від світового валового продукту, тобто $600 млрд. — $1.5 трлн. на рік. Обіг міжнародної наркоторгівлі становить $300 — 500 млрд., торгівля людьми та зброєю — $150 — 470 млрд. Дохід від здійснення комп’ютерних злочинів сягає $100 млрд. на рік. Яку частку цих фінансових потоків контролюють терористичні та близькі до них структури, сьогодні не знає ніхто. Терористичні групи, як і організовані злочинні спільноти, використовують для пересилки грошей налагоджені системи особистих зв’язків.
За оцінками Конфіскаційного фонду міністерства фінансів США, 70—80% нелегальних грошей циркулюють у вигляді готівки. Проте перевезення значних сум у вигляді готівки ускладнене: роздрібні покупці наркотиків й анонімні жертводавці на потреби тероризму зазвичай використовують дрібні банкноти. Тому правоохоронні органи намагаються перехопити підпільні фінансові потоки в момент їх легалізації. Крім того, злочинці й терористи вимушені легалізовувати «чорні гроші», щоб купувати нерухомість або придбати активи, необхідні для проведення терактів (наприклад, викрадачі літаків були зобов’язані оплачувати своє навчання в авіашколах легальним чином).
До середини 1990-х років спецслужби й експерти вважали, що терористичні організації отримують основні кошти від державних спонсорів. Тому основні зусилля Заходу були спрямовані на боротьбу з нечисленними державами-спонсорами тероризму, проти яких вводилися економічні та політичні санкції (в 1996 році відповідна заява була зроблена, наприклад, на саміті «великої сімки»), а також на протидію «відмиванню» кримінальних грошей, які також підживлювали терористичні групи. Колективні зусилля міжнародної спільноти в цій сфері були рідкістю: причиною було так і не подолане донині розділення з приводу оцінок суті тих або інших структур, які одні держави вважали народно- визвольними рухами, а другі — терористичними організаціями. ООН тому засуджувала не терористичні організації як такі, а скоєні ними терористичні акти.
Ситуація змінилася в 1998 році, після вибухів посольств США в Кенії й Танзанії, організованих «Аль-Каїдою». США усвідомили, що боротися варто й із недержавними акторами, які допомагають терористам. «Велика сімка» створила спеціальний міжнародний орган — ФАТФ — Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF — Financial Action Task Force), перед яким було поставлене завдання боротьби з фінансовими потоками криміналітету у світовому масштабі за допомогою налагодження міждержавних зв’язків. Після терактів 11 вересня 2001 року ООН підготувала кілька додаткових актів, які посилювали боротьбу з фінансуванням терористів. За даними Держдепартаменту США, протягом року після нападу на Нью-Йорк і Вашингтон близько ста країн світу внесли відповідні зміни до своїх законодавств і заморозили рахунки терористів на загальну суму в $136 млн. ($36 млн. — у США). Але, на думку багатьох експертів, на цьому успіхи закінчилися: терористи практично цілком відмовилися від використання легальних банківських схем і повністю переорієнтувалися на інші системи переказу грошей.
Інтернаціоналізація боротьби з фінансуванням тероризму призвела до того, що окремі країни тепер можуть складати власні «чорні списки» держав, які фінансують міжнародний тероризм і відмивання грошей. У 2004 році рекордсменом серед країн, які надають цей «чорний список», стала Італія, назвавши у своєму списку найбільше країн, підозрюваних у фінансуванні міжнародного тероризму. Багато держав активно вдосконалюють антитерористичне законодавство. Так, у середині 2004 року всі добродійні організації, що діють у Саудівській Аравії, були поставлені під державний контроль шляхом створення однієї великої організації, що повинна регулювати їхню діяльність. Крім того, саудити заборонили збір пожертвувань безпосередньо в мечетях, оскільки унеможливлюється контроль процесу розподілу цих коштів (усього в Саудівській Аравії діють близько 40 тис. мечетей, проконтролювати які неможливо).
Боротьба з фінансуванням терористичних структур — украй складне та проблематичне заняття. Голландський дослідник Марк Піт, автор книжки «Фінансуючи тероризм», звертає увагу на те, що досі не існує загальноприйнятого визначення тероризму та схваленого всім міжнародним співтовариством списку терористичних організацій. Через це фінансові інститути та правоохоронні органи різних країн мають серйозні складнощі з ідентифікацією організацій і персоналій, які беруть участь в економічному підживленні терористів. Віктор Комрас, колишній співробітник Держдепартаменту США та співробітник ООН, зазначає, що Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала спонсорами тероризму марокканських бізнесменів братів Насреддінів, які, втім, продовжують проводити ділові операції в себе на батьківщині та в Італії. Саудит Яссин Каді, якого викрили у фінансуванні «Аль-Каїди», як і раніше, керує своєю бізнес-імперією зі Швейцарії та Саудівської Аравії.
Девід Голд, автор масштабного дослідження «Економіка тероризму» вважає, що боротьба з фінансуванням терористичних структур важлива та необхідна, проте в повсякденній боротьбі з терором вона допомагає мало. Він наводить як приклад фінансову боротьбу з організованою злочинністю, яку всі країни світу проводять десятиріччями і навіть століттями, але не досягають вражаючих успіхів.
