Після немовби несподіваної і стрімкої політичної кризи у Грузії президент Едуард Шеварднадзе не тільки злітав у Батумі, щоб поговорити із головою Верховної Ради Аджарії Асланом Абашидзе про склад нового уряду та керівництва парламенту, але й призначив Абашидзе своїм спеціальним представником на переговорах з вирішення абхазької проблеми.
Для тих, хто не дуже знайомий із новітньою історією Грузії, в цьому немає нічого дивного. Шеварднадзе послабив свої позиції і, щоб втримати владу, змушений нею ділитися. На пострадянському просторі так було завжди. Однак Аслан Абашидзе — не просто політик, який донедавна був одним з головних опонентів Шеварднадзе. І не просто некоронований князь Аджарії. Він ще й глава клану, пов’язаного із певними — і дуже впливовими силами у сусідній Росії. Саме в тій Росії, підтримка якої дозволяла вже стільки років утримуватись сепаратистському режиму у Сухумі. Саме в тій Росії, підтримка якої дозволяла господарю Аджарії почувати себе фактичним главою незалежної держави.
У перекладі на сучасну російську політичну мову, Аджарія — це Татарстан, ніде правди діти, Володимир Путін у Казані може не більше, ніж Едуард Шеварднадзе у Батумі. А Абхазія — це Чечня. Перед загрозою втрати влади Шеварднадзе запропонував Аслану Абашидзе перетворити Абхазію на Аджарію.
Для Абашидзе це спокуслива пропозиція. Якщо абхазька проблема буде вирішена за його участю і його сценарієм, клан, інтереси якого він уособлює на Кавказі, отримає нові серйозні позиції і в бізнесі, і в політиці. І в недалекому майбутньому Аслан Абашидзе — або людина, їм рекомендована — зможе посісти грузинський престол як легітимний спадкоємець президента Шеварднадзе. В Батумі і Сухумі в такої людини буде набагато більше можливостей, ніж у Шеварднадзе сьогодні. Як сказав король Наварри перед тим, як прийняти корону Франції, — «Париж вартий меси»...
Середньовіччя? Авжеж. Однак пострадянське середньовіччя, в якому сусідство із могутньою і амбітною екс-імперією вимагає несподіваних маневрів, вміння домовлятися із ворогами і забувати друзів. Якби українські політики вміли грати в шахи на рівні колишнього члена політбюро Едуарда Шеварднадзе, вони давно позбулися б комплексу провінційної неповноцінності.
