Навіщо охороняти чужу трубу, якщо свою не зберегли? З іншого боку, в новій концепції нацбезпеки Москва чітко оголосила про те, що Росію непокоять спроби послабити її позиції в Закавказзі
Учора в Москві на тлі зустрічі глав держав СНД мали пройти переговори міністрів оборони ГУУАМ. Принаймні про високу ймовірність цього говорили в Міноборони України після того, як з'ясувалось, що попередньо запланована на 28 січня в Тбілісі зустріч чільних військових Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану та Молдови не відбудеться.
Ще напередодні есенгівського самміту жодна з військових структур, які забезпечують зовнішньополітичні контакти Олександра Кузьмука, не наважилась ні спростувати, ні підтвердити інформацію, що міністр оборони України таки дійсно саме в Москві — в столиці країни, яка так чи інакше є першоджерелом проблем, що хвилюють ГУУАМ, — вирішив обговорювати з колегами гууамівські перспективи. Потiм стало вiдомо: Кузьмук до Москви поїхав.
Як відомо, гууамівці поєднані спільною, втім офіційно не проголошеною ідеєю — забезпечити майбутній транзит великої каспійської нафти, оминаючи Росію. А отже позбавитися російського енергетичного зашморгу, що вкрай актуально, насамперед для України. Проте якщо, наприклад, Азербайджан має нафту, через сусідню Грузію ця нафта транспортується, то Україні треба постійно доводити й підтверджувати свою причетність до спокусливих каспійських вуглеводів. Врешті-решт 1998 року українські генерали оприлюднили ідею про створення спільного військового батальйону з Грузією. Пізніше оголошується, що це буде спільний проект за участі всіх військових iз ГУАМ (тоді ще без Узбекистану) для захисту та ліквідації аварій на трубопроводах iз каспійською нафтою. Місяць тому Гейдар Алієв ще раз заявляє про бажаність створення міжнародної військової частини для цих потреб. І зустріч міністрів оборони ГУУАМ, як очікувалось, мала додати якоїсь конкретики таким перспективам. Проте нині плани генералів від ГУУАМ вкотре корегуються іншими реаліями — з чітким російським наголосом. Адже, як подейкують, зустріч гууамівців у Тбілісі не відбувалася через позицію молдовських військових, які після консультацій iз Москвою їхати до Грузії не схотіли. До речі, так було й рік тому, коли в січні 1999-го військові з Молдови чомусь не приїхали до Баку — на першу зустріч міністрів оборони ГУАМ.
Гучно заявляти про військові ініціативи в межах ГУУАМ, здається, тепер не дуже прагнуть і генерали з Києва. Адже остаточно не зрозуміло, як розберуться урядовці України та Росії з енергетичними боргами. Якщо доведеться розплачуватись акціями підприємств нафтопереробної галузі або ділитись контролем над трубопроводами в Україні, то після цього сенсу в появі українських військових у Закавказзі буде небагато. Навіщо охороняти чужу трубу, якщо свою не зберегли? З іншого боку, в новій концепції нацбезпеки Москва чітко оголосила про те, що Росію непокоять спроби послабити її позиції в Закавказзі. Аналітики в Києві ладні розцінювати це як попередження зовнішньополітичним орієнтирам Грузії, Азербайджану — головним партнерам України в ГУУАМ. Тож, що важливіше — докласти зусиль для зміцнення ГУУАМ, сподіваючись на підтримку США, чи краще не дратувати Росію?
Якщо виникають такі дилеми, Київ зазвичай бере тайм- аут. Тож, коли минулого тижня одна з інформаційних агенцій iз посиланням на джерела в Міноборони України повідомила, що зустріч військових міністрів ГУУАМ цього разу пройде в Москві й кулуарно, це не здивувало. Якщо чільні посадові особи України та її генерали нині воліють не згадувати про своє антиесендівське дітище, то це можна сприймати як ознаку того, що Україну нині цілком влаштовує саме кулуарний ГУУАМ. Про тихі плани якого можна пошептатися будь-де — навіть за есендівськими лаштунками.
