Можливість переобрання необмежену кількість разів, якої домагаються президенти Уго Чавес і Ево Моралес у Венесуелі та Болівії, відповідно, є свідченням явища «каудилізму», яке, на жаль, завжди було невід’ємною частиною політики Латинської Америки. Президенту Росії Володимиру Путіну, принаймні, вистачило пристойності дотриматися конституції своєї країни: недавно він пообіцяв не брати участі в президентських виборах, а виставити свою кандидатуру в парламент.
Але деякі з останніх латиноамериканських президентів, без сумніву, досягли успіху в зміні конституцій своїх країн із метою продовження терміну своїх повноважень. Президент Аргентини Карлос Менєм, послідовник піронізму, найстійкішої форми каудилізму на континенті, є хорошим прикладом цього. Але його каудилізм був м’яким: при ньому загалом збереглися демократичні норми.
У каудилізму є два основних аспекти. По-перше, оскільки він є, передусім, формою політичного представництва, то може володіти місцевими особливостями. По-друге, незважаючи на те, що каудилізм персоніфікує політику, він менше залежить від характеристик каудильйо, ніж від соціальних, політичних і економічних умов тієї країни, де каудилізм існує. Іншими словами, хоч харизма каудильйо і важлива, він все-таки є продуктом свого суспільства.
Дані дві ідеї важливі для розуміння Чавеса й Моралеса. Як і минулі каудильйо, вони концентрують представництво своїх прибічників у собі. У той час, як представництво в демократичних країнах засноване на впевненості людей у тому, що вони можуть досягнути кращого майбутнього при обранні того або іншого лідера, в таких країнах, як Венесуела й Болівія, представництво сьогодні засноване на простому ототожненні з лідером: «Він один із нас».
Те, як визначається поняття «ми», пов’язує каудильйо з його прихильниками за допомогою побудови простої та колективної ідентичності, яка легко реалізовується, що спрощує спілкування й політичну мобілізацію, маючи на увазі, в той же час, покірність усіх громадян. Моралес і Чавес постійно підкреслюють своє бідне походження, щоб бути емоційно привабливими для тих, хто володіє такими самими характеристиками, і щоб погрожувати людям іншого походження.
Даний образ посилюється кожного разу, коли каудильйо вступає в конфронтацію з яким-небудь сильним (і, звичайно, неясно позначеним) противником: наприклад, імперія, Сполучені Штати, олігархи, традиційні партії або транснаціональні корпорації.
Але каудильйо конфлікт вигідний і ще одним: він дозволяє їм укріпити єдність своєї народної бази й уникнути відповідальності за помилки в керівництві, яке накладає володіння політичною владою. Вони будують свою політику таким чином, що завжди існуватиме який-небудь ворог, на якого можна спихнути будь-які проблеми, що виникають.
Чавес і Моралес зміцнюють владу, усуваючи й без того недіючий принцип розділення влади у своїх суспільствах, назавжди ослаблюючи своїх противників. Традиційні партії та адміністрації, що передували каудильйо, розпускаються, як корумповані й елітарні. Звідси слідує логіка необхідності зміни конституції з метою скорочення повноважень конгресу, підкорення судової влади й централізації економічних ресурсів. У цих схемах Чавес поки що успішніший, ніж Моралес, чия Конституційна асамблея поки, що не зуміла організуватися. Президент Еквадору Рафаель Корреа, схоже, також планує рухатися в цьому напрямі.
Поява даних сучасних каудильйо є свідченням кризи політичних партій і різкого загострення соціальної напруженості на континенті. Економічні й соціальні структури Латинської Америки як і раніше відмічені сильною нерівністю, слабкими інститутами й достатком природних ресурсів. Чавес і Моралес, кожний по-своєму, скористалися даною ситуацією, погіршивши умови з метою ослабити своїх опонентів і триматися за владу за рахунок багатства, що створюється природними ресурсами, а не новими видами економічної діяльності.
У народних мас, які вимагають змін і розуміють, що для змін необхідно отримати доступ до багатства, яке перебуває в руках уряду, розвинулися соціальні погляди, чутливі до обіцянок каудильйо. Чим слабкіші інститути країни, тим очевиднішою є нерівність, і чим більш сконцентровані економічні ресурси, тим сильніше влада каудильйо.
Зосередження ресурсів у руках каудильйо — це, можливо, ключовий чинник, оскільки він посилює особисту владу того, хто ними керує, і соціальні очікування населення, які в результаті так і не виправдовуються, оскільки влада каудильйо залежить від збереження контролю над ресурсами. Каудилізм можна ослабити, тільки якщо прибутки не забиратимуться державою, а прямо розподілятимуться між державою та громадянами в стабільній і безперервній формі.
Зниження рівня надмірної бідності й нерівності, а також створення надійних інститутів у країні, в якій панує каудилізм, можливі, тільки за умови, що каудильйо втратить контроль над багатством, яке підтримує його владу.
Роберто ЛАСЕРНА — професор соціології в університеті Mayor de San Simуn в Кочабамбі ( Боліві я) .
