Антиглобалісти супроводжують ініціаторів творення єдиного світового економічного ринку скрізь, де організовується чергова «тусовка» заможних бізнесменів та політиків розвинутих країн. Будь- яка держава, яка береться за організацію глобалістських самітів, наражається на небезпеку отримати в результаті розорене місце зустрічі від гнівної «розправи» маніфестантами. Під войовничий норов непримиренних борців з глобалізацією потрапляють вітрини магазинів, автомобілі, стіни будинків, які «вільнодумці» розписують своїми протестними гаслами. За останні два роки прикметною рисою самітів, присвячених глобалізації, стали ще й зіткнення демонстрантів із правоохоронцями. Перший удар антиглобалістів прийняли на себе американці в грудні 1999 року. Проведена тоді конференція Всесвітньої торговельної організації в Сіетлі запам’ятається зовсім не своєю результативністю (у цьому плані аналітики охарактеризували зустріч, як абсолютно безуспішну), а бойовою посвятою поборників глобалізації. За найбіднішими даними, близько двадцяти тисяч (за більш щедрими — п’ятдесят тисяч) осіб тоді вийшли на вулиці міста. Відкриття конференції довелося перенести на п’ять із половиною годин. Ні комендантська година, ні надзвичайний стан, оголошені мером Сіетла, не стали перепоною для протестантів. Більше як півтисячі противників «вільної торгівлі» тоді було заарештовано, десятки поранених доставлено до лікарень. Та ж доля спіткала згодом Прагу, Монреаль, Ніццу... Тепер — Квебек.
Після краху комуністичної системи, коли було зруйновано, очевидно, останнього опозиціонера Сполучених Штатiв у вигляді потужного (попри всю неоднозначність ставлення до нього) СРСР, стали дедалі помітнішими протестні настрої серед населення планети щодо поширення принципів «вільної торгівлі». Після припинення конфронтації тоталітарної та комуністичної систем з’явилося інше протистояння — між різними за політичним спрямуванням угрупованнями та економічно розвинутими країнами. Анархісти та «зелені» — найширший прошарок серед поширювачів ідей «хрестового походу» проти заможних держав світу. «Екстремальна меншість», як їх назвав під час сіетлської бійні попередній американський президент Білл Клінтон, має перманентну тенденцію до зростання. Один із останніх здобутків людства — інтернет — дозволяє антиглобалістам в одну мить повідомити один одного про зустріч поширювачів ідей глобалізації і про намір влаштувати їм достойний опiр (ось де вже справжній парадокс: противники глобалізації вдаються до засобу, який, без сумніву, можна віднести до одного з досягнень глобалізації). До «екстремальних» маніфестантів приєднуються все частіше й імениті представники культури, політики. У січні минулого року пройшов перший форум за участю відомих громадських діячів, які вщент громлять теорію привабливості «нового світового порядку». Зібрання відбулося в бразильському місті Порт-Алегре, який, за задумом його організаторів, має стати міжнародним центром мирних протестів проти неолібералізму. Бразильське зібрання було скликане як альтернатива економічним форумам, які щороку проводяться в швейцарському гірському місті Давосі. Як антианалогiю, бразильську «сходку» дотепники нарекли Анти-Давосом. У цьому році організатори заходу очікують більше десяти тисяч учасників від різноманітних громадських, релігійних, неурядових організацій, політичних партій і урядів. Серед найіменитіших — колишній політв’язень і президент Південної Африки Нельсон Мандела, колумбійський письменник Гарсія Маркес...
Більшість незадоволених політиків побоюються, що їхня країна може опинитися в глобалізаційній сітці і їм доведеться стати маріонетками в руках (чи кишенях) босів із транснаціональних корпорацій. Не дивно, що здебільшого таке занепокоєння лунає із країн малорозвинутих («третього світу»). Тут переживають, що засилля товарів із ТНК стане неминучим, власне виробництво буде поглинуте економічними гігантами із розвинутих індустріальних країн, конкуренція ж лишиться лише як дефініція в економічних словниках. Представники цих держав переконані, що їхні території стануть ринком поголовного збуту неякісних товарів. Існують страхи, буцімто із розповзанням глобалізації буде повністю знівельвано поняття національної самобутності. Найбільші каміння з цього приводу летять у бік американської маскультури, яку відносять до невибагливої та низькопробної. Вважається, що поширення глобалізації тільки збільшить різницю між багатими та бідними на планеті. «Зелених» у пануванні транснаціональних корпорацій найбільше непокоїть шкода навколишньому середовищу від безконтрольної діяльності «глобалізованих» промисловців. Раціональне зерно в цьому справді існує. Сполучені Штати вже продемонстрували свій підхід щодо екологічного питання виходом із Кіотського протоколу, який обмежує шкідливі викиди в атмосферу. Мотив очевидний і неприховуваний — Вашингтон не збирається діяти на збиток своїй економіці.
Вважається, що не менше позитивних сторін містить в собі і глобалізація. Як основні докази, наводяться економічні досягнення Чилі, Тайваню, Сiнгапуру, які, влившись у світову економіку, стали якщо не в її авангарді, то десь поблизу нього. За всіма показниками за останні 25 років вони стали значно багатшими завдяки економічній стратегії, базованій на зростанні експорту та участі в глобальній економіці. Ізольованість або економічна обмеженість, на думку прихильників «вільної торгівлі», тільки шкодитиме подальшому світовому добробуту. Перетворення світу у «велике село» — ще один аргумент на користь глобалізації. Всі, хто бажає жити поза ним, ризикує опинитися в черзі вигнанців, які рано чи пізно змушені будуть пристати до загальносвітових правил. Постійний розвиток інформаціних технологій сьогодні став рушійною силою економічних процесів. Відмежування від глобалізації, підтримуваної розвинутими країнами, призведе до того, що країни-вигнанці не зможуть ані скористатися останніми здобутками інформаційної ери, ані удосконалити вже досягнуте. Уникнення глобалізації відкине їх ще більше назад у своєму розвитку.
Україна в глобалізаційній суперечці займає, судячи з усього, нейтральну позицію. І зовсім не тому, що Київ поставив собі за мету відмежування від світових процесів. Самому населенню не до таких високих дилем — глобалізований ринок чи фрагментований, прожити би день-другий. Якщо ж брати до уваги офіційну лінію, то тут жодних питань не виникає — повний курс на входження у світовий ринок. Передусім — вступ України до ВТО, куди Україна прагне вступити щороку, але щороку зазнає поразки. Потім — Європейський Союз (пріоритетність ЄС, можливо, і більш вагома для Києва, ніж ВТО, однак без першого на друге не варто розраховувати). Між тим, курс нашої держави на інтегрування у світові ринки має одну прикметну рису — максимум декларативності і мінімум практичності. Рівень українського експорту за всіма показниками набагато нижчий, аби говорити про Україну, яка на повен зріст крокує в напряму злиття зі світовими ринками. Квотування, демпінгові розслідування, до яких вдаються торговельні партнери, ще більше уповільнюють цей процес. Виною цьому все та ж неготовність захистити свого виробника, невміння домовитися, а вже потім — несправедливе ставлення закордонних урядів. Відтік мізків позбавляє країну кваліфікованих кадрів, що теж гальмує входження держави у сферу високих технологій. Ось де вже справді — рай для антиглобаліста...
