Так цитує Римського папу Івана Павла II нещодавно призначений Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані Григорій ХОРУЖИЙ. Газета «День» звернулася до нього проханням розповісти нашим читачам про перші враження від Ватикану та про ті складні проблеми, які стоять сьогодні перед послом України. Адже саме зараз УГКЦ активізувала свої устремління до набуття статусу патріархату у найближчому майбутньому, а це, наскільки можна судити, не зовсім збігається з намірами Ватикану. Ще одна давня і болюча проблема — стосунки Католицької церкви з невизнаними українськими православними церквами — Київським патріархатом та Українською автокефальною православною церквою. Небажання Ватикану мати з цими церквами офіційні стосунки оцінюється багатьма православними як підтримка Московської патріархії у її неприхованих намірах підпорядкувати собі — «взяти під омофор» — все українське православ’я. Чимало аналітиків вважає, що це не в інтересах не тільки України, але й Ватикану. Тож позицію посла України важко назвати синекурою.
— Шановний Григорію Фоковичу, що вважаєте головним завданням посла України у Ватикані? Яка головна ідея керує вашою роботою там? Які труднощі передбачаєте або вже маєте? На якому рівні і від кого залежить вирішення більшості проблем?
— Мабуть, не буду оригінальним, якщо скажу, що завдання посла — сприяти розвитку міждержавних двосторонніх відносин, зміцненню взаємної довіри, розширенню взаємодії на міжнародній арені... Однак в даному випадку слід зважати на те, що процеси глобалізації, її реальні виклики потребують певного балансу, відповідної духовної противаги та етичних регуляторів. У цьому сенсі Святий Престол має величезний духовний потенціал та високий моральний авторитет і, зрозуміло, безпосередній вплив на життя багатьох країн — він є дуже важливим партнером.
З іншого боку, в умовах інформаційного суспільства знання стали безпосередньою виробничою силою, а Ватикан володіє колосальними інтелектуальними ресурсами. Зазначу лише, що у світі працюють понад 1300 католицьких університетів, при Апостольській столиці діють потужні наукові центри, до розробки актуальних міжнародних проблем залучаються провідні фахівці... На їхні оцінки та прогнози мало впливають національні інтереси якихось держав і тому вони позначені високим рівнем об’єктивності та достовірності. Зрозуміло, що й нам не можна стояти осторонь від цього інтелектуального пошуку.
Труднощі в роботі часто бувають пов’язані з виконанням поставлених завдань і власним бажанням зробити якомога більше, а також відсутністю необхідних ресурсів. Скажу, що при Святому Престолі акредитовані, крім української місії, 75 посольств та представництв. Всі вони, як правило, функціонують повністю автономно від місій своїх держав у Iталійській Республіці, мають окремі будинки або службові приміщення, повністю укомплектовані дипломатичним та адміністративно-технічним персоналом. За цими ознаками оцінюються не тільки фінансові можливості відповідних держав та визначається їхній імідж, а й наміри щодо співробітництва, ставлення до країни перебування тощо. До речі, Ватикан має 118 Апостольських нунціатур (посольств) та представництв при міжнародних організаціях, дипломатичну академію.
— Як часто зустрічаєтеся з Римським папою? Чи спілкуєтеся із колишнім Нунцієм Ватикану в Україні монсеньйором Етеровичем?
— Посли, як правило, не часто спілкуються з главами держав, де вони акредитовані. Мені випали дві можливості зустрітися з Папою Римським Iваном Павлом II — у зв’язку з врученням вірчих грамот та в складі урядової делегації України. Але Державний секретаріат (уряд) Апостольської столиці періодично проводить зустрічі з послами. Немає проблем і з тим, щоб домовитися про зустріч з кимось із кардиналів, префектів конгрегацій, голів відповідних рад.
Колишній Апостольський нунцій в Україні архієпископ Микола Етерович нині займає високу посаду Генерального секретаря Синоду єпископів. Він зберігає теплі спогади про нашу країну та керівництво держави і спілкування з ним завжди є корисним і приємним.
— Чи робота посла у Ватикані суттєво відрізняться від роботи зі світськими іноземними урядами?
— Перш за все, в буквальному розумінні слова, в самому Ватикані послів немає. Всі вони акредитуються при Святому Престолі, а живуть і працюють у різних районах Рима. Певна специфіка роботи зумовлена тим, що Ватикан є державою, повноправним і суверенним суб’єктом міжнародних відносин і водночас — центром Католицької церкви, яка має понад один мільярд віруючих і розвинуту інфраструктуру у світі. Діяльність конгрегацій, рад, комітетів та комісій, де працюють висококваліфіковані представники багатьох країн, чимось нагадує роботу структур потужної міжнародної організації.
Варто підкреслити, що маю приємність працювати з щирими, відкритими і досить компетентними людьми, які нерідко закінчили кілька навчальних закладів, захистили докторські дисертації, володіють кількома мовами. Багато представників керівного складу Римської курії, крім священицької діяльності, працювали викладачами і науковими співробітниками, а також у дипломатичних представництвах за кордоном, на високих посадах у державному апараті. Таке поєднання серйозної наукової підготовки і різнобічного досвіду уможливлює раціональну організацію праці та ефективне виконання обов’язків.
— Скільки українців працює у Ватикані? Хто вони? Чи маєте робочі контакти з Українським радіо Ватикану, його працівниками?
— Українським представником у Ватикані вважають особистого секретаря Папи Римського монсеньйора Мечислава Мокрицького, який дійсно з великою симпатією ставиться до нашої країни, попри свою велику зайнятість знаходить час для спілкування, висловлює поради і надає практичну допомогу. Упродовж кількох років у Конгрегації Східних церков працює молодий священик з Iвано-Франківщини Ярослав Карп’як. Ще кілька років тому секретарем Конгрегації Східних церков працював архієпископ Мирослав Марусин. Зрозуміле, однак, бажання мати більше українських представників у Ватикані.
Контакти з українською редакцією Радіо Ватикану і її керівництвом зав’язалися буквально з перших днів моєї роботи тут. Я знайшов там готовність до співпраці. Щиро вдячний отцю Августину Тенеті та його співробітницям за добре ставлення. Завдяки їм вдалося зробити кілька інтерв’ю різними мовами. Нині готується радіоматеріал до 13-ї річниці Незалежності України.
— Чому, на вашу думку, Ватикан так турбується гарними стосунками з Російською Православною церквою — аж до певних утисків українських греко-католиків?
— Як на мою думку, Святий Престол взагалі турбується стосунками з православними церквами. У цьому контексті слід підкреслити велике значення, яке надається питанням християнської єдності. Зустрічаючись у січні цього року з послами зарубіжних держав, Римський папа надзвичайно високо оцінив роль християнської солідарності у сучасному світі. Улітку нинішнього року в Апостольській столиці відбулися зустрічі папи Римського Iоанна Павла II з Вселенським патріархом Варфоломеєм I. У підписаній спільній Декларації, зокрема, відзначається, що християнський світ упродовж століть переживає драму розділу, і висловлюється прагнення наполегливо продовжувати «діалог милосердя» у напрямі пошуку нової спільності у Христі.
Водночас добре відомі симпатії та щире ставлення до Української греко-католицької церкви з боку Римського папи. Так, під час вищезгаданої аудієнції він високо оцінив життєздатність УГКЦ та її героїчні свідчення у недавньому минулому.
— Як оцінюєте розвиток подій, пов’язаних з намірами єпископату УГКЦ отримати статус патріархату з кафедрою у Києві? Чи є тут шанси для українських греко-католиків? Як до цього ставляться впливові ватиканські чини?
— Ця справа є дуже важливою і водночас досить непростою, делікатною. Тут, гадаю, необхідний виважений підхід, — щоб не зашкодити. Переважає, на мій погляд, думка, що ця проблема належить до компетенції самої Церкви і наразі потребує певного часу для остаточного розв’язання. Нагадаю, що 3 червня цього року Святіший Отець прийняв Главу Української греко-католицької церкви кардинала Любомира Гузара та єпископів УГКЦ. Папа Римський зазначив, що поділяє прагнення греко-католиків, «закорінене також у канонічних і соборних приписах, мати повний юридично-церковний устрій». Папа Iван Павло II підкреслив, що у молитвах і в терпінні очікує дня, коли він, як Наступник святого Апостола Петра, «зможе підтвердити дозрілий плід... церковного розвитку» УГКЦ. Водночас прохання УГКЦ «серйозно вивчається також у світлі оцінок інших християнських Церков».
— Чи маєте постійне спілкування з українськими греко-католиками в Iталії? Які проблеми та побажання стосовно церковного життя їх турбують?
— Звичайно, маю. Постійно співпрацюємо з владикою Глібом Лончиною, а також керівниками інших церковних греко-католицьких установ в Римі. Нині якраз спільно готуємо прийняття до Дня незалежності України та інші заходи. УГКЦ приділяє велику увагу українцям, які працюють в Iталії. Найбільше говоримо про те, як спільними зусиллями сприяти подальшому зміцненню міжнародного авторитету нашої держави.
— Як оцінюють у Ватикані загальну релігійну ситуацію в Україні? Яке майбутнє передбачається для Католицької церкви в Україні?
— Безумовно, релігійна ситуація в Україні викликає інтерес з боку Апостольської столиці. У Ватикані вважають, що діяльності церков в Україні «сприяє атмосфера свободи, що сьогодні панує в Україні». Така ситуація створює реальні можливості і для Католицької церкви. За словами Святішого Отця, «до сьогодні вона зазнала багатообіцяючої весни надії і в кожній своїй складовій оживлена прагненням дійти повної єдності з усіма християнами».
— Як за кордоном оцінюють православну ситуацію в Україні? Чи є наміри розширити спілкування із так званими неканонічними церквами — Київським патріархатом та Українською автокефальною церквою?
— За кордоном добре знають про існування трьох православних церков в Україні, цікавляться їхніми особливостями та взаєминами. Проте інколи перебільшують відмінності між ними і подають ситуацію як конфліктну. У цьому контексті надзвичайно важливим є збереження миру і стабільності в Україні. Зі свого боку, папа Iван Павло II, «роздумуючи над релігійною ситуацією дорогого українського народу», з жалем відзначає, що «Христові учні ще й далі розділені»; він закликає продовжувати екуменічний діалог та постійний пошук єдності».
Мені не відомі якісь заперечення Ватикану щодо співпраці з українськими православними церквами. Знаю, наприклад, що в Папських університетах можуть навчатися представники різних православних церков. Цілком припускаю і спільні заходи.
— Як часто згадується Україна в тих або інших ватиканських чи італійських заходах? Українські книги, мистецтво тощо.
— Серед відомих мені подій, спрямованих на поширення інформації про Україну, вважав би за доцільне назвати такі. Ватиканське радіо повністю оголосило привітання Президента України Леоніда Кучми Римському папі Iвану Павлу II у зв’язку з його днем народження. У травні делегація Апостольської столиці на чолі з заступником Державного секретаря (віце-прем’єром) Леонардо Сандрі побувала у Львові. Згодом, наприкінці червня відбувся візит до Ватикану урядової делегації України, яку очолював віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник. Про ці заходи детально писала ватиканська газета «Оссерваторе Романо», були інформаційні повідомлення та інтерв’ю по радіо. Мені випала честь брати участь у презентації телефільму про Україну, який об’єктивно подає історію становлення нашої держави.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе — походження, освіта, місця й посади, де працювали, знання мов. Як сприймаєте мистецтво Iталії.
— Народився в Полтавській області, закінчив факультет іноземних мов Харківського державного університету, доктор філософських наук, професор соціології. Володію кількома іноземними мовами. Займався науковою та викладацькою роботою. Працював заступником міністра інформації, першим заступником голови Державного комітету інформаційної політики України, а також в Адміністрації Президента України. Дипломатичну службу проходив у Посольствах України в Російській Федерації та ФРН (у Бонні), генеральним консулом у Мюнхені, в МЗС України. Послом при Святому Престолі призначений з посади радника-посланника Посольства України в РФ.
Українська культура і мистецтво є надзвичайно важливими для зміцнення національної ідентичності та розширення міжнародного співробітництва. Так, Римський папа Iван Павло II, приймаючи вірчі грамоти, зазначив, що саме завдяки традиціям та культурі, які «характеризують український народ, цей народ по праву почуває себе частиною Європи». Збереження культурної самобутності дозволить Україні «краще виконати своє завдання зустрічі між різними народами та культурами».
У цьому контексті Iталія видається прикладом ставлення до своєї історії та мистецтва. Тут мільйони людей з багатьох країн не просто отримують насолоду від спілкування з шедеврами живопису, скульптури та архітектури, а й збагачуються новим баченням сучасного світу, легше знаходять вирішення своїх проблем.
Справжня скарбниця видатних творів мистецтва і пам’яток архітектури міститься у Ватикані, для уважного розгляду яких потрібні роки. Варто нагадати, що знамениті Музеї Ватикану щодня відвідують в середньому близько 15 — 16 тисяч чоловік.
