Переговори Європейського Союзу щодо відносин із східними країнами зосереджуються на одному: російсько-українська газова війна та її наслідки для численних держав-членів ЄС. У військовому жаргоні є фраза «опосередкований збиток». Сьогоднішня стаття буде саме про це.
Я не сумніваюся, що кризу спровокувала Росія, яка використала весь економічний, дипломатичний і урядовий потенціал, аби дискредитувати Україну як надійного партнера, що транспортує левову частку призначеного для Європи газу. Наш потужний сусід зробив це, цілковито усвідомлюючи, що порушує низку міжнародних угод, підписаних із багатьма газовими імпортерами. Можна лише здогадуватися, що підштовхнуло Москву до рішення відключити газ.
Україна не поступалася тиску. В результаті це спричинило значні збитки. Недивно. Протистояння з таким могутнім противником не могло дати іншого результату. З цієї ж причини український уряд мав підготувати рятівну для іміджу стратегію виходу із ситуації. Чи відповідає угода, підписана прем’єр-міністром Юлією Тимошенко цьому? Час покаже.
Що ж до Європейського Союзу, то він зазначає, що вищезгадана угода була підписана без участі чеського президента. Незважаючи на надоптимістичне висвітлення в ЗМІ на початку кризи, всі ми знаємо, яким був результат цього посередництва. З погляду Києва, це навряд чи можна було назвати посередництвом. Незважаючи на це, варто зазначити, що значна частина спільноти, на жаль, негативно оцінила російські дії та рішучу позицію України. Ситуація далі погіршилася політичною метушнею в Україні та кампанією взаємних обвинувачень, затіяними головними центрами влади, які винуватили один одного в невдалому повороті подій. Брак чітких сигналів викликав хаос у європейських головах — вони скоро заплуталися у своїх оцінках. Багато хто, можливо, дійшов висновку, що газ, який вони повинні були отримати, просто перестав надходити. Отже, відсутність однозначних інтерпретацій конфлікту та приписування рівної частки провини за її результати обом сторонам. Це та ціна, яку Україна мусила сплатити — її опосередкований збиток.
Насамкінець хочу сказати, що хоч і, як завжди, важко оцінити всі наслідки політики Росії, однак багато скептиків уже готові розглянути проект Північного потоку. Я насмілюся сказати, що, крім того, в більш тривалій перспективі ці дії матимуть неприємні наслідки для Росії. Сьогодні Європа все ще вважає, що їй складно говорити в один голос, за винятком справ, що стосуються енергетичної безпеки. Інша газова криза, спровокована Росією, ймовірно, викличе розвиток послідовної пан’європейської енергетичної політики, й Росії буде складніше шантажувати Європу.
Я впевнений, що в майбутньому, стикаючись із такою ж величезною проблемою, українські політичні діячі розглядатимуть це як питання національних інтересів, і їхня реакція буде консолідацією сил, а не наклепницькою кампанією. Тоді будь-який «непрямий збиток» не буде настільки поширюватися або гостро відчуватися.
Марек СІВЕЦЬ — віце-президент Європейського парламенту
