Доброзичливий та досить шанобливий, він так і тягнеться до всього українського»
— так починалося есе про Аркадія Жуковського, написане 1980 року одним
із радянських авторів. Сьогодні професор Інституту східних мов та цивілізацій
Сорбонни Жуковський — єдиний українець, якого включено до складу делегації
президента Франції Жака Ширака до України.
Корінний буковинець, Жуковський у 30-ті роки мусив вчитися у Чернівцях
румунською — єдиною офіційною мовою на території окупованої Буковини. Після
приходу радянських військ він з батьками виїхав на Захід, у Австрію де
закінчив університет міста Грац, а згодом перебрався до Лурда у Франції.
З інженера мостобудівної фірми Жуковський перетворився на історика після
низки публікацій румунських націоналістів у французькій пресі про Буковину.
На таку брехню, згадував Жуковський, треба було відповідати! І він відповів
1000-сторінковою працею про Буковину, виданою у Франції 1956 року. Невдовзі,
1969 року, захистив дисертацію в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.
Ще одну — 1976 у Сорбонні. Потім 18 років викладання в Інституті східних
мов і цивілізацій.
Жуковський як автор праць «Шевченко у Франції», «Проспер Меріме та українське
питання», «Мазепа і Франція Луї ХIV» був відомий у Франції лише вузькому
колу фахівців. Набагато краще його знали у СРСР. Так, під час першого державного
візиту Микити Хрущова у Париж СРСР направив до МЗС Франції список осіб,
яких радянський уряд прохав випровадити за межі Парижу на час візиту. На
чільному місті цього списку стояло прізвище Жуковського.
— Нас, «антирадянських лідерів», вивезли на два тижні з Парижа на Корсику
до якогось пансіонату, — згадує Жуковський. — Ми всі дякували Хрущову,
що нам влаштували на державний кошт такий форум!
Після виходу в світ його «Історії України» Жуковський зажив популярності
серед французьких чиновників, і від 1991 року його регулярно запрошують
на наради з українських питань до МЗС Франції.
— Цю маленьку книжку — «Історія України» — я розіслав усім французьким
дипломатам, одну — особисто Шираку, який був тоді мером Парижа. Той зізнався
в листі, що Україна йому відкрилася щойно по ознайомленню з книжкою, —
згадує Жуковський.
Сьогодні вчений тішиться з того, що перший раз у житті полетів до України
на французький кошт. І може кошти ці заощаджені на квитках міністрів іноземних
справ Франції, які за шість останніх років жодного разу не були у Києві,
чи на гонорарах власних кореспондентів французьких видань, жодне з яких
за шість років не розжилося таким в Україні.
