Екс-радник російського, українського, польського, киргизького урядів Андерс Ослунд (нині — директор програм Фонду Карнегі за міжнародний мир) категоричний: Україні потрібно не говорити про Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю й Казахстаном, а прагнути вільної торгівлі з Європейським Союзом. Ослунд добре відомий у Києві, тут у нього є і прихильники, і критики (вважається, наприклад, що підказані ним моделі розвитку і призвели в результаті до того, що «маємо те, що маємо»). Ослунд іншої думки: він упевнений, що українські олігархи стають «нормальними капіталістами», від чого економіка тільки виграє, і що Україна просто зобов’язана стати членом СОТ якомога швидше — якщо ідеї на зразок ЄЕП цьому не перешкодять. Схоже, він вірить в Україну більше, ніж багато хто з українців.
— У якiй точцi реформи перебуває зараз Україна?
— Сьогодні ми бачимо, що запізнілі реформи в Росії, Україні, Казахстані зараз розвиваються. Україна ж перебуває на середині цього нелегкого шляху. Я думаю, що всі ці країни досягли необхідної критичної маси реформ, і це дійсно трапилося після 1998 року.
В Україні ми також бачимо, що олігархічні групи розділяються. Ми більше не можемо говорити про дніпропетровську групу, тому що «Інтерпайп» і «Приватбанк» часто гостро між собою конкурують, ми можемо говорити, що донецька підприємницька група розділена. Ми бачимо, що конкуренція між олігархами стала звичайною капіталістичною конкуренцією. Сталася консолідація відповідальності, вже немає прагнення отримати гроші з підприємств, але є реструктуризація підприємств.
— Що ви маєте на увазі, коли говорите, що «олігархи» стають капіталістами?
— Я кажу, що олігархічні групи стають звичайними бізнес-групами. Це робить економіку кращою.
— Як ви вважаєте, чому Україна ніяк не може отримати статус ринкової економіки від США? Працюють політичні причини чи щось інше?
— Тут існує три чинники. Один із них — в тому, що Україна, якщо ми говоримо про реформи, залишається на крок позаду Росії, Казахстану в тому, щоб перетворити свою економіку на ринкову. Другий чинник — те, що обсяг інформації про Україну явно недостатній.
Значнішим є третій чинник — сталь. Стальне лобі в США, дуже сильне в політичному значенні, заблокувало визнання України ринковою економікою. Ринковий статус дуже важливий при антидемпінгових розслідуваннях. Антидемпінгові розслідування типові для сталі та хімічної промисловості. Хімічна промисловість у цьому випадку не перебуває в фокусі уваги.
Звичайно, Україна повинна бути оголошена країною з ринковою економікою з боку США і ЄС.
— Ви були радником українського уряду під час підготовки та проведення приватизації…
— Так, але я не займався приватизацією детально. Однак і мій внесок є.
— Як ви вважаєте, чи дійсно приватизацію треба було проводити саме так, саме в той час і саме за тією моделлю?
— Спочатку в Україні було просто неможливе законодавство. Було прийнято дуже багато законів і було стільки різних інтересів, що стояло питання — провести приватизацію чи відкласти її?
— Як можна зараз оцінити результати?
— Я думаю, що головне — провести приватизацію. Те, що 50%, і навіть більше, 70% акцій опинилося у директорів і працівників підприємств, це неминуче. Головне — провести приватизацію. Звичайно після приватизації протягом кількох років нічого не відбувається. Зараз ми бачимо, що деякі підприємства дійсно розвиваються, деякі вмирають. Було багато поганих підприємств, які потрібно було закрити. Приватизація сприяла процесам реструктуризації економіки. Зараз ми бачимо, що підприємства продають.
— При тому, що внаслідок приватизації фондового ринку в Україні так і не склалося…
— Так. Але я не думаю, що це настільки важливо. Кінцева мета фондової біржі — залучити капітал. Досить довго ціни на акції підприємств залишаються низькими. Що ми бачимо зараз в Росії, де фондова біржа досить добре працює? Одне з головних джерел залучення капіталу — це корпоративні облігації. Головна мета приватизації — в тому, щоб з’явилися справжні власники, які хочуть розвивати підприємства. Вони не контролюють директора, а директор контролює підприємство. Я позитивно оцінюю підсумки приватизації. Відбувається концентрація власності, це добре, тому що в економіці починає працювати корпоративний контроль.
— Ваш погляд на Єдиний економічний простір?
— Вважаю, що там нема про що розмовляти, це некорисно. Це не вирішує жодної зовнішньоторговельної проблеми України. Єдине, що важливо — щоб Україна якнайшвидше вступила до Світової організації торгівлі, і щоб розмови про створення зони вільної торгівлі між Росією, Казахстаном, Білоруссю і Україною цьому не заважали. Є угода між цими країнами про те, щоб координувати свій вступ до СОТ, що означає, що вони ще багато років не зможуть вступити до СОТ, це означає об’єднання всіх проблем цих країн. Найбільше проблем у найбільшої країни — Росії. Набагато легше Україні вступити до СОТ, аніж Росії. Думка про координування вступу до СОТ. Це означає, що Росія не хоче, щоб Україна вступила до СОТ раніше за Росію. Оскільки в такому випадку Україна зможе жорстко вимагати, щоб Росія зняла всі торгові бар’єри, які суперечать правилам СОТ. Молдова, наприклад, може вимагати цього сьогодні від України. Україна зараз має квоти на імпорт із Молдови, які суперечать правилам СОТ. Україна повинна зняти ці квоти, коли вступить до СОТ.
— Ваш прогноз: коли Україна зможе вступити до СОТ і за яких умов?
— Я думаю, що Україна зможе вступити до СОТ у наступному році.
— Але ситуація змінюється: США щоразу говорять, що з однієї позиції домовилися, але залишається ще кілька. ЄС говорить щоразу те ж саме. І ці позиції часто змінюються, з’являються нові…
— Річ у тому, що конкретні підприємства, які мають в Україні конкретні проблеми, просять про допомогу у свого уряду, а уряд потім висуває свої претензії. Скажімо, маленьким країнам, із невеликим обсягом торгівлі набагато легше вступити до СОТ, тому що тоді виникає мало скарг. Вступ до СОТ набагато більше залежить від претензій конкретних підприємств, аніж від аналізу торгових систем. Якщо ніхто не скаржиться, то торгова система залишається без змін, незалежно від того, чи відповідає вона вимогам СОТ.
Типові проблеми — це інтелектуальна власність, де є серйозні претензії США, сільське господарство — це завжди проблема, особливо питання рівня дотацій, особливо з цукру, імпортні бар’єри. Звичайно, автомобілі — також проблема.
— З чим Україна може і повинна увійти на світові ринки в епоху глобалізації, щоб бути успішною?
— Очевидно, що Україна дуже мало експортує в ЄС, трохи більше 20% українського експорту. Має бути 60%.
— При цьому не важить, що саме це буде — сировина, метали чи продукція після обробки?
— Байдуже. Дійсно, сьогодні велика частина українського експорту — це так звані чутливі товари, і по 10 відсотків — текстиль, сільськогосподарська продукція, хімія. Це означає, що торгова політика дуже важлива для України, набагато більш важлива, ніж для Росії або Казахстану, тому що вони виробляють багато нафти та газу, які легше продати.
— Що зараз ви б порадили представникам українського уряду?
— Я думаю, що зараз головне — якомога швидше вступити до СОТ. Важливо також завершити податкову реформу. Це два головних питання економічної політики цього року.
— Що саме потрібно зробити в податковій реформі?
— Скорочення податків. Введення «плоского» прибуткового податку, це було величезним успіхом у Росії, і тільки зараз робиться в Україні.
— Що, на вашу думку, найбільше сьогодні заважає Україні інтегруватися в європейську економіку, європейську систему обміну капіталами, інвестиціями, технологіями, товарами?
— Багато що. Головна проблема — це протекціонізм Європейського Союзу. Це одна з причин, чому для України так важливо вступити до СОТ — для опору європейському протекціонізму, щоб отримати доступ до ринків. Друге — це угода про вільну торгівлю з Євросоюзом. ЄС має угоди про вільну торгівлю з усіма сусідами, з країнами Північної Африки, але не має таких угод ні з Україною, ні з Молдовою, ні з Білорусією.
— Чому?
— Такі угоди не роздають, їх вимагають.
— За них треба боротися?
— Так. І Україна не боролася. Переговори між країнами СНД і Європейським Союзом — це переважно балаканина. ЄС із задоволенням займається такою балаканиною. Угода про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною — пусте. Україні слід висувати конкретні вимоги, і особливо зосередитися на угоді про вільну торгівлю, вимагати конкретного доступу до ринків.
— Чи можете ви передбачити, які тенденції в Україні будуть провідними за два-три роки, як вона виглядатиме у відносинах із США, ЄС, яким буде її місце у світових процесах?
— На мій погляд, економічна політика майбутнього буде більш соціальною. Коли країна буде більш багатою, можна буде більше зосередитися на охороні здоров’я, освіті. Торгівля України з ЄС має переважати. Цього вимагає географія. Головне зовнішньоекономічне питання політики України на наступне десятиріччя — перемогти протекціонізм ЄС. Із США буде менше торгівлі. Водночас інвестиції можуть бути з будь-якої країни.
— Вважаєте, в Україну дійсно будуть серйозні інвестиції?
— Так, звичайно. Коли економіка зростає, то й інвестиції зростають.
