— Євгене Кириловичу, цими днями в ЗМІ з'явилася ваша безпрецедентно жорстка заява з приводу військово-технічної допомоги Югославії. Зокрема, ви заявили, що якщо Росія вирішить надати таку допомогу Югославії, Україна повинна пропустити її через свою територію... Чим це викликано?
— Ми повинні примусити Захід поважати наші національні інтереси. Європа та США, по-моєму, про них стали дуже рідко згадувати... Для цього доведеться розбурхувати громадську думку, психологічно «атакувати» західний політичний істеблішмент. Поки він не почне зважати на нашу точку зору.
Звичайно, заява має суто політичний характер — технічно Росія цілком може обійтися без нашої допомоги. Тобто «обійти» нашу територію. Очевидно й те, що військово- технічну допомогу доведеться пропускати тільки в єдиному і крайньому випадку — якщо почнеться сухопутна фаза операції. Росіяни чітко та ясно заявили, що у всіх інших випадках вони втручатися в конфлікт не будуть. І Україна втручатися не повинна. Моя пропозиція — межа того, що Україна може зробити в плані політичного тиску, не виявившись втягнутою у конфлікт...
Але початку сухопутної фази Україна повинна спробувати будь-якою ціною запобігти. Тому що, по-перше, початок наземної операції в Косово призведе до кризи всеєвропейського масштабу. А по-друге, він прямо вдарить по життєво важливих інтересах України, завдасть нам величезних збитків. Наприклад, можна буде поставити хрест на українському Дунайському пароплавстві. Україна вже зазнала колосальних, за нашими мірками, збитків внаслідок попередніх конфліктів в Югославії і протистояння Белграда з Заходом. Незважаючи на численні прохання, наші втрати нам ніхто не компенсував і, як видно, компенсувати не збирається.
Сухопутна фаза — це партизанська війна, можливо, багаторічна. Весь цей час Дунай буде блоковано. США не втрачають від припинення торгівлі на Дунаї, Україна втрачає. До речі, якби США постачали зброю для заборони, а не роздування конфлікту, ми б це теж підтримали...
— Чому ви вважаєте, що треба натискати саме на Захід?
— Тому що рішення про проведення наземної операції приймається не Югославією, а Заходом.
До речі, НАТО зараз взагалі проговорює деякі сценарії, які докорінно розходяться з національними інтересами України. Йдеться не тільки про наступну стадію військового конфлікту. Тривогу викликають заяви про можливу відмову від принципу дотримання територіальної цілісності відносно Югославії. Такий крок означав би створення прецеденту, який являтиме велику загрозу практично для будь-якої країни, де існують компактно проживаючі нацменшини. Для України — це страшна й безпосередня небезпека. І ми не станемо спокійно спостерігати, як руйнується міжнародне право.
З моменту отримання незалежності Україна тільки й робила, що роззброювалася. Тепер їй залишається сподіватися на міжнародне право, на стримування і противаги, на розсудливість і неагресивність світових лідерів.
— Ви виступали в пресі з численними коментарями з приводу ситуації в Югославії. Не могли б ви детальніше зупинитися на оцінці мирного плану, запропонованого цими днями Україною? І чим він відрізняється від іншого плану врегулювання — німецького?
— Давайте подивимося, в чому суть запропонованого Німеччиною плану. По-перше, синхронні виведення югославських військ, припинення бойових дій зі сторони АВК, припинення бомбардування, повернення біженців, введення миротворчого контингенту. По-друге, мандат ООН для сил у Косово. Схожість із українським планом очевидна. Але Німеччина, як могутня в економічних відносинах держава, пропонує ще й «план Маршалла» для Балкан. Україна нічого подібного запропонувати не може. Думаю, як основа для врегулювання конфліктуючими сторонами розглядатиметься німецький варіант.
— В інтерв'ю Інтерфаксу-Україна ви сказали, що з опублікуванням українського плану невиправдано зволікали...
— Урядові чиновники заявляють, мовляв, план урегулювання був готовий давним-давно, але не публікувався. Бо вони «виходили не з публічного ефекту»... Тепер Президент, нарешті, визначив основні позиції плану. Ну то й що? Які такі секрети в інтерв'ю Президента містилися? Що треба було приховувати від української громадськості? І що таке можна було приховати від будь-якої людини, котра стежить за повідомленнями з Югославії?
Цілком очевидно, що план не наважувалися опублікувати не з причини великої скромності.
Про те, наскільки Україна насправді зуміла підняти свій авторитет, займаючись такою миротворчістю, можна судити з недавньої заяви Білла Клінтона. Він зауважив, що в Україні не вирішено міжнаціональні протиріччя. А отже з миротворців і посередників ми самі можемо скоро перетворитися на об'єкт, м'яко кажучи, опіки з боку США та їхніх союзників.
— Ваші оцінки офіційних ініціатив України викликали різку реакцію міністра закордонних справ Тарасюка...
— Я сказав би, нервову реакцію. Це реакція не по суті. Емоції. Глибокий аналіз ситуації у відповідь ми поки не побачили. По-моєму, саме до цього треба прагнути в публічних виступах.
Щоб зіштовхувалися аналітичні оцінки і тільки. Мої оцінки відомі.
На початку жовтня минулого року в інтерв'ю Інтерфаксу я виступив проти початку бомбардування. І детально пояснив чому. Передусім мене непокоїла жорстка реакція у відповідь нашого північного сусіда і можливе загострення внутрішньополітичної ситуації в Росії. Говорилося і про те, що застосування сили недопустиме тим більше, якщо врахувати високу ймовірність втрат серед цивільного населення. Ці прогнози виправдалися. Заходу пропонувалося досягати геополітичних успіхів демократичними засобами. Як це відбулося свого часу в Болгарії. А те, що в основі конфлікту лежать геополітичні і геоекономічні інтереси, для мене очевидно.
21 жовтня минулого року в «Голосі України» я детально виклав свій погляд на події навколо Косово. Матеріал називався «НАТО готове бомбити Раду Безпеки ООН?». До речі, там писалося, що задля власної безпеки ми зобов'язані «не вилазити» з косовської проблематики. З цієї самої причини наша група аналітиків безперервно відстежувала ситуацію навколо Косово.
Услід за першим же ударом я запропонував оприлюднити свою позицію Інтерфаксу. Її з цікавістю сприйняли, але, на жаль, не опублікували. Там пропонувалися два сценарії розв'язання кризи — екстремальний і оптимальний. Ось уривок з того матеріалу:
«В умовах цейтноту рішенням було створення міжнародного військового контингенту з активною участю Росії, а бажано — навіть під спільним оперативним командуванням НАТО та Росії. Але, звісно, під егідою ООН або ОБСЄ...
Оптимальним же було б включення до складу миротворчих контингентів тільки малих і нейтральних держав, яких у Європі достатньо. Звісно, і Україна, як позаблокова держава, взяла б участь у формуванні такого контингенту. У будь-якому випадку, територія югославська, і світові держави зобов'язані були спитати думки у югославів, яким може бути склад миротворців. Інакше — це просто окупація частини югославської території».
26 березня ц. р. у газеті «День» було опубліковано велику, напевно навіть трохи нудну для нефахівців, статтю «Україна і світовий порядок початку XXI століття». У ній Україна вписувалася в загальний геополітичний контекст кінця XX — початку XXI століття. Звичайно, оцінювалися і негативні наслідки бомбових ударів по Югославії.
Сам характер матеріалів — суто аналітичний, по-моєму, чудово показує істинні наміри автора. Популістські статті будуються на іншій лексиці й інших «більш дієвих» підходах.
До речі, не було там і різких заяв, до яких довелося вдатися тепер. Коли стало очевидним, що інтереси України ніхто враховувати не збирається.
— Повернемося до вашої заяви про військово-технічну допомогу. На вас, напевно, багато хто може образитися за таку явну спробу «загрібати жар» руками Росії. Росія в крайньому випадку надасть допомогу, а ми тільки її пропустимо.
— Росії не треба ображатися. Вона більшою мірою, аніж ми відповідальна за те, що відбувається на Балканах.
ДО РЕЧI
Заступник держсекретаря США Строуб Телботт, виступаючи в телепрограмі Сі-Бі-Ес, заявив, що будь-яка думка про розподіл Косово — «дуже небезпечна ідея». Він сказав, що союзники по НАТО борються, зокрема, проти «ідеї, згідно з якою державність, громадянство, статут нації повинні визначатись, виходячи з національності й релігійної приналежності. Ця підступна концепція вже породила величезне кровопролиття, злидні та війну, в тому числі останніми місяцями». Водночас Генеральний секретар ООН Кофі Аннан запропонував мирний план розв'язання проблеми Косово. Він закликав югославське керівництво негайно припинити кампанію залякування й виселення цивільного населення та збройні дії в Косово, дозволити біженцям безперешкодно покидати косовську територію.
