Газети й телерепортажі рябіють повідомленнями про вуличні демонстрації французьких фермерів, рибалок і водіїв вантажівок, які протестують проти підвищення цін на пальне. Проте якщо Європу й чекають осінь та зима протесту, то не стільки через блокаду французькими водіями вантажівок нафтопереробних заводів у Франції, скільки через те, що деякі ключові питання європейського порядку денного, схоже, виходять з-під контролю, особливо в Німеччині і Британії.
У відомому сенсі акції протесту у Франції до болю знайомі. Вуличні демонстрації є традиційною частиною французького політичного словника і схоже, в цьому випадку їх розвиток іде за звичною схемою. У цьому випадку соціалістичний уряд Ліонеля Жоспена зі спізненням спробував виявити більшу, ніж звичайно, твердість, але в іншому історія виглядає звично: іноземці потривожені, а французи не дуже здивовані або стурбовані.
На противагу цьому, нещодавні події в Німеччині виглядають менш традиційно і більш тривожно. По- перше, раптово почастішали напади неонацистів на іноземців: зовсім недавно ця тема знову сплила в заголовках газет після того, як троє бритоголових молодчиків були засуджені за вбивство чорношкірого мозамбікця. У певному розумінні цей феномен не новий. За останні десять років у Німеччині 90 чоловік загинули при нападах на іммігрантів, і ці напади, схоже, прямо пов’язані, по-перше, з крахом економіки Східної Німеччини після об’єднання, а по-друге — з величезним напливом біженців, особливо з Балкан.
Проте уряд відверто стурбований зростанням ксенофобії і жорстокості неонацистів. Канцлер Герхард Шрьодер активно закликав поліцію та суди до вживання жорсткіших заходів, а населення Німеччини — до виявлення твердості в боротьбі з расизмом
Інша тенденція в Німеччині, яка тісно пов’язана з першою і викликає не менший неспокій, — це недавній поворот у ході дискусії про заплановане розширення Європейського Союзу, при якому новими членами ЄС повинні були стати десять або більше країн Центральної та Східної Європи. Давно було зрозуміло, що погляди простих німців та німецьких лідерів на цю проблему суттєво відрізнюються: політична еліта вважає розширення моральним і політичним імперативом, тим часом як їхніх виборців лякає потік іммігрантів і робочої сили зі Сходу. Реакція Німеччини ще більше ускладнюється скандалом між Австрією, Німеччиною та Чеською Республікою, що вибухнув з приводу відкриття поблизу австрійського кордону побудованої за радянським проектом ядерної електростанції.
З плином часу популярність розширення не зростає, а меншає: одне з останніх опитувань свідчить, що лише 20 відсотків німців підтримують ідею розширення ЄС, а 68 відсотків ставляться до неї без ентузіазму. Аналогічна картина спостерігається в країнах ЄС повсюдно — у Франції, наприклад, розширення хоче 21 відсоток опитаних, а 71 відсоток особливого ентузіазму не відчуває. У середньому по ЄС «за» виступає 27 відсотків, «проти» — 60 відсотків. Найслабшою підтримкою ідея розширення користується в Німеччині, особливо у Східній Німеччині, що визначала результати всіх останніх німецьких виборів.
Підлили масла у вогонь і нещодавні пропозиції, зроблені Гюнтером Ферхойгеном, представником Німеччини в Європейській Комісії, який, до того ж, займається проблемами розширення ЄС. Згідно з цими пропозиціями, питання про розширення на Схід повинне бути поставлене на всенімецький референдум. За нинішніх обставин це неможливо, оскільки Конституція Німеччини не допускає проведення референдумів, таким чином, перший крок повинен полягати в перегляді Конституції. Проте деякі німецькі політики, особливо у правлячій соціал-демократичній партії, в принципі схвалюють ідею дозволити людям висловитися на референдумі.
Пан Ферхойген стверджує, що референдум міг би примусити німецьку політичну еліту глибше брати до уваги стурбованість людей (що не було зроблено при прийнятті рішення про входження Німеччини в зону єдиної європейської валюти). Дійсно, щодо євро громадська думка Німеччини продовжує залишатися глибоко суперечливою, а постійне падіння євро щодо долара (і фунта стерлінгів) дедалі більше розчаровує. Канцлер Шрьодер проігнорував недавнє послаблення євро, заявивши про сприятливі для експорту наслідки останнього, — що негайно викликало подальше падіння і підказало газеті Bild заголовок для передовиці «Прокляття євро».
Відповідь канцлера Шрьодера на пропозицію Ферхойгена полягала просто в повторенні заяви про те, що його уряд залишається відданим ранньому розширенню ЄС. Але дуже легко уявити, чим могло б обернутися проведення референдуму: розширення майже напевно було б безповоротно знехтуване значною більшістю.
На противагу цьому, в Британії зараз спостерігається різке пожвавлення політичних дискусій не з питання розширення (незважаючи на його непопулярність), а з питання вступу в зону єдиної валюти. Невтомне «анти-євро» лобі щойно породило нову групу, яка називається NO (НІ) і яку очолює колишній міністр закордонних справ лорд Девід Оуен; завдання цієї групи — не тільки чинити опір входженню в єврозону, але й ініціювати проведення з даного питання референдуму.
Вони стверджують, що всупереч бажанню людей уряд має намір «скинути» Британію в єврозону наступного року (або приблизно тоді). Іронія долі полягає в тому, що саме євроскептики спочатку домагалися обов’язкового проведення референдуму щодо євро. І саме цим зобов’язанням нині пов’язаний уряд. Британію, таким чином, просто неможливо «скинути».
Громадська думка в Британії в даний момент настільки вороже налаштована щодо ЄС загалом і до євро зокрема, що на референдумі не можна було б перемогти без проведення масованої урядової пропагандистської кампанії. Саме так вчинив уряд Данії, і схоже, це привело датську громадськість до прийняття ідеї про приєднання до євро. Прем’єр-міністр Тоні Блер, мабуть, переконаний у стратегічній бажаності приєднання до євро, але зараз позитивний вихід референдуму виглядає настільки неправдоподібним, що Блер навряд чи буде навіть намагатися його провести. Це означає, що Британія залишиться «поза» не просто надовго, а назавжди. Досить говорити про переваги референдумів.
