Один за одним заходять на талліннські причали пороми з Фінляндії, між гостроверхих дахів cтарого міста постають до неба нові будівлі — готель «Редіссон», банк «Юніон». У ресторанах і на площах міста багато туристів.
Вступ до Європейського Союзу 1 травня 2004 року багато що змінив у житті Естонії, крихітної країни, що неначе цілком складається з кам’янистого берега, лісів і вологих низин. Цей день символізував бурхливе прискорення змін, що розпочалися ще 14 років тому, коли вона, хвора і голодна, вирвалася з тенет комунізму.
Але і сама Естонія багато що змінила в житті Європейського Союзу — багато що, про що торік і подумати було неможливо. Вступ до ЄС десяти нових членів, із яких вісім, включаючи Естонію, прийшли з-за «залізної завіси», став початком неспокійного часу в Європі, не в останню чергу позначеного кризою довіри серед її «старої гвардії». Новачки принесли з собою нові тенденції — швидкий темп економічного зростання, що став можливим завдяки низьким зарплатам і податковим ставкам, і прагнення перемагати в конкурентній боротьбі, за якою вони зголодніли за останні півстоліття. Це, звичайно, не могло не розбурхати спокійні і дещо зарослі баговинням економічні води таких країн, як Німеччина і Франція.
Загроза конкуренції з боку «нової Європи» не на жарт розтривожила виборців на Заході, які злякалися, що тепер вони можуть втратити роботу. Багато в чому через це провалилося голосування проекту європейської конституції у Франції і в Голландії, і через це у європейців потихеньку зникає прагнення розширятися далі, що навряд чи потішить Туреччину і Україну, а також Хорватію, Болгарію і Румунію, які також прагнуть отримати місце в ЄС.
Німеччина і Франція тільки і думають, як врятувати свої зручні соціальні моделі, але, дивлячись на Європу звідси, з самої півночі нових європейських територій, розумієш, що новачки навряд чи послаблять тиск, який прийшов разом з ними і сьогодні зростає по всьому політичному фронту Європи.
В Естонії, маленькій країні розміром з Нідерланди, але при цьому в десять разів меншим населенням, політика, безумовно, істотно змінилася відтоді, як Таллінн вступив до ЄС. Для держави, що віками існувала як васальне князівство, яке захоплюють навперемінно то скандинави, то німці, а потім страждало під ще більш жорстоким ярмом російської радянської імперії, ця подія стала справжнім політичним відродженням.
Сьогодні, коли Естонія стала незалежною державою під захистом Європейського Союзу, в ній розвивається нове, державне почуття впевненості у своїх силах. Вступ до ЄС дозволив Естонії та іншим країнам, які знову прийшли на чолі з Польщею, більш жорстко протистояти Москві і надало ЄС стимул для більш жорсткої лінії проти Росії — наприклад, торік під час спірних виборів в Україні.
Не можна не помітити і економічного впливу Європейського Союзу. Ще в дев’яностих роках, коли Естонія тільки була кандидатом на вступ до ЄС, ця перспектива розпочала інвестиційний і економічний бум, що триває й сьогодні.
Після 1998 року, коли в Росії трапилася економічна криза і зв’язки Естонії з одним з її найбільших ринків несподівано обірвалися, почався спад, і рівень безробіття виріс до 15%, але вже кілька років валовий внутрішній продукт зростає на 6—7% щорічно, і фахівці кажуть, що це зростання триватиме і далі. Менше стало і безробітних — всього 9—10%...
Особливо швидкими темпами в Естонії зростають туризм, будівництво і виробництво електроніки. Elcoteq, виробник електроніки з Фінляндії, переводить складальні виробництва телефонів таких скандинавських фірм, як Nokia і Ericsson, на заводи Естонії, де зарплати набагато нижчі, ніж у Фінляндії...
Бурхливе зростання переживає і транспортний сектор — розвивається торгівля між країнами Балтійського моря. Здавалося б, із вступом Естонії до єдиної Європи центр життя повинен був би відразу переміститися до Брюсселя, але руйнування прикордонних бар’єрів між сусідами по Балтиці і прискорення торгового обігу між ними означає, що насправді Балтійський регіон поступово знаходить власний характер і сам по собі стає центром тяжіння. Сьогодні Фінляндія і Швеція для Естонії — найбільші інвестори, і вони дедалі більше і більше зацікавлені в тому, щоб Естонія була державою процвітаючою і безпечною.
Економічному зростанню добре слугувала, зокрема, стабільна грошова політика. 1992 року Естонія першою вийшла з рубльової зони, що розвалювалася на очах, і прив’язала свою валюту до німецької марки. Сім років по тому новою точкою прив’язки стала європейська грошова одиниця, яка має цілком замінити естонську крону 2007 року. Правда, інфляція в Естонії поки вища, ніж вимагає Євросоюз — 3,8 відсотка на рік, — так що з цим кроком, можливо, доведеться почекати...
При тому, що грошова політика визначається в основному вимогами ЄС, фіскальна політика формується головним чином всередині країни, і, мабуть, саме вона стала головним яблуком розбрату між Естонією і такими державами, як Франція і Німеччина. В Естонії введено плоску шкалу прибуткового податку як для фізичних осіб, так і для підприємств. Сьогодні податкова ставка становить 24%, але в майбутньому уряд хоче її знизити до 20%.
Плоска шкала зараз популярна в багатьох країнах — зокрема, таку ж систему пропонує і Консервативна партія у Великій Британії. Проте в Німеччині і Франції вважають, що такі низькі податкові ставки сприяють несправедливому перерозподілу виробництв і робочих місць, яке виявляється аж ніяк не на їхню користь.
Через місяць у Німеччині мають відбутися загальні вибори — момент істини для вибору напряму економічних реформ, які мають знизити рівень безробіття. Зменшити чисельність своєї армії безробітних прагне і Франція. І вибирати засоби для розв’язання своїх проблем цим країнам тепер доведеться на тлі набагато більш оптимістичної економічної картини, що вимальовується в Естонії і в таких же країнах, які нещодавно приєдналися до ЄС.
У жовтні ж в Європі має бути ще одне випробування на міцність: починаються переговори з Туреччиною про її вступ до Союзу. У «старій Європі» не виключають, що вступ Туреччини створить їм ще більше проблем. Але для Естонії, за великим рахунком, не так уже й важливо, вступить Туреччина до ЄС чи ні. Те, що принесли естонці до загальної скарбнички Європейського Союзу, у них вже не відібрати.
