Член Парламентської Асамблеї ОБСЄ, депутат німецького Бундестагу Герт Вайскірхен, колишній голова групи Бундестагу Німеччина—Україна, заявив, що Україна тільки в тому разі зможе розраховувати на підтримку Заходу, якщо її новий уряд продовжить курс реформ. Про необхідність реформ говорив «Дню» Генеральний секретар Ради Європейського Союзу Хав’єр Солана, відповідаючи на запитання про можливості не просто поглиблення співробітництва з ЄС, але й постановки в майбутньому питання про членство України в Союзі. Це питання досі викликає неоднозначні оцінки, передусім, у структурах Європейського Союзу, у середовищах західних аналітиків, що й засвідчила конференція «ЄС—Україна» в Брюсселі за участі провідних українських та європейських політиків, експертів, науковців, представників транснаціональних компаній, організована МЗС Британії та Трансєвропейською Асоціацією політичних досліджень.
СИГНАЛЬНА ВІДСУТНІСТЬ СИГНАЛУ
З одного боку, як і раніше, рік, два, п’ять тому слова «європейська перспектива України» багато ким на Заході просто не сприймаються, нинішній стан відносин, відповідно до якого Україна в кращому випадку знаходиться на іншому континенті, є мало не повністю виключеною з усіх основних тенденцій та механізмів європейського розвитку, вважається нормальним і кращим з можливих. Це випливало, зокрема, з виступу директора відділу політичного планування Ради ЄС Крістофа Гойсгена. «Україна є й повинна бути часткою європейського майбутнього» — інший погляд, висловлений членом Європарламенту Яном Вірсмою. При цьому Вірсма, аналізуючи результати свого візиту до України, зазначив, що Україна й сама може докласти зусиль до самоізоляції від Європи — в разі, коли й надалі продовжуватиметься недотримання основних європейських принципів (демократичний устрій, прозорість процесів, дотримання прав людини, незалежність мас- медіа, коли не буде радикально зменшено олігархічний вплив на владу. Але за багатьма напрямками співробітництво не просто важливе, а необхідне. І кордони між Україною та ЄС повинні бути прозорими.
«Україна не потрапила на цей час до бачення майбутньої конфігурації ЄС», — висновок міністра закордонних справ України Анатолія Зленка. Він наголосив на тому, що прогрес центральноєвропейських країн досягнуто завдяки дуже ясному сигналу від ЄС на початку 90-х, якого так і не почула Україна. Більше того, Захід був змушений змиритися з тим, що українська незалежність не є чимось ефемерним. Водночас Зленко «визнав гріх» бомбардування Європейської Комісії надмірними та безгрунтовними пропозиціями.
Факт же залишається фактом: сигнал, на який у Києві очікували (зокрема, у вигляді обговорення встановлення спільного графіку дій обох сторін з реального наближення, залучення України до Європейської конференції), відсутній. Жоден з «локомотивів» європейської інтеграції — Франція, Німеччина, Велика Британія — не бажає брати на себе тягара захисту українських інтересів.
«Майбутнє України — валежить від її власних зусиль» — висловився з цього приводу голова представництва Європейської Комісії в Києві Андре Ванавербек, відзначивши водночас, що дійсно побутує думка: ЄС не бажає перевантажувати свого човна.
КРИТИКА
Критики України останніми днями — більш ніж достатньо. Пряма критика з боку Ради Європи, Сполучених Штатів, критика та занепокоєність представників структур Європейського Союзу. Не критикували Україну на Заході хіба що в НАТО. Відзначивши це, голова секції східноєвропейських партнерів штаб-квартири Альянсу Марко Карневале заявив також, що обидві сторони налаштовані на реалістичне просування вперед у політичному плані і не мають на порядку денному питання членства України. Відповідно до останніх публічних заяв, керівництво НАТО привітало ухвалення нової програми співробітництва України з Альянсом, яку в Брюсселі презентував голова РНБОУ Євген Марчук.
У той же час публікації і виступи західних експертів свідчать про занепокоєність не тільки внутрішньополітичною ситуацією в Україні, але й тим, що вона дійсно може увійти до російської сфери впливу — це, зокрема, випливало з виступу експерта Оксфорду Джеймса Шерра.
Касетний скандал, що був першопричиною валу західної критики, зараз не згадувався. Україні просто нагадували, як на самій конференції, так і в і менш формальній обстановці, що уряд Ющенка зробив тільки перші кроки до реформ, і цей рух потрібно продовжувати, що інвестиційний клімат все ще потрібно покращувати, що проблеми юридичної реформи, проблем власності, банківської реформи, дерегуляції економіки, податкової реформи все ще потрібно вирішувати.
Критика, побудована переважно на емоціях, яка була частою в публікаціях західної преси, пропозиціях Моніторингового комітету ПАРЄ — одна справа. Критика, висловлена на політичному рівні — зовсім інша. Виглядає так, що Європа просто ставить умови, як себе повинна поводити Україна, — що не завжди доброзичливо (й це зрозуміло) сприймається в Києві. І вже потім, можливо, йтиметься про український європейський вибір. Така домінуюча тональність, і не можна сказати, щоб сама Україна її великою мірою не спричинила.
МОЖЛИВОСТІ
Проблема можливості української участі в Єврокорпусі, у миротворчій діяльності ще обговорюватиметься, — на цьому наголошував Солана під час перебування в Києві — але під сумнів це не ставиться. І часто розглядається як не найбільш вірогідний напрямок якнайтіснішої співпраці між Україною та ЄС. У той же час на брюссельскій конференції чи не вперше прозвучало, що перспективним напрямком могла б бути співпраця в галузі енергетики. Цьому присвятив свій виступ секретар РНБОУ Євген Марчук, це випливало з виступу віце-президента Gas Shell International Френка Даффілда, цю тезу підтримав у своєму виступі член Європарламенту Гордон Адам, що відвідав і ЧАЕС, і Хмельницьку та Рівненську АЕС.
Shell, судячи з виступу її представника, погоджується з тим, що Україна повинна бути залученою до загальноєвропейських схем енергопостачання. Представник компанії підтвердив, що Україна дійсно успадкувала унікальну газотранспортну мережу, модернізація якої потребуватиме не масштабних інвестицій, а ефективного управління — про що говорив і Марчук. За словами Даффілда, які, очевидно, можна вважати офіційною позицією однієї з найпотужніших у світі транснаціональних корпорацій, навіть коли будуть збудовані трубопроводи в обхід України, роль української мережі (через яку зараз проходить до 90% газового транзиту з Росії до Західної Європи) все одно буде значною, оскільки потужності нових мереж будуть набагато меншими. Крім того, за викладкою Shell, спорудження нових трубопроводів буде дуже дорогою справою — тільки прокладка трубопроводів через Польщу обійдеться у $1,3 млрд.
За словами євродепутата Адама, не повинно бути переосмислення необхідності фінансування з боку ЄБРР добудови реакторів Хмельницької та Рівненської АЕС. Питання — в тому, щоб привести українську ядерну галузь у відповідність до прийнятих у Європі вимог безпеки.
Плюс пропозиція, висловлена Марчуком — використання можливості транспортування через Україну каспійської нафти, що в такому разі обійдеться втричі дешевше, ніж «турецьким шляхом» ($5 за тонну проти $15).
Це все — поки що інформація для роздумів для тих, хто приймає рішення. Деякі з західних експертів у кулуарних розмовах схильні вважати, що ці проекти може спіткати доля проекту спільного виробництва літака Ан-7Х, від якого, зрештою, європейці відмовилися, продовжуючи водночас говорити про дуже добре партнерство з Україною.
ВИКЛИКИ ТА ПРОБЛЕМИ
Всі розмови, виступи, заяви з приводу розширення ЄС на схід досі свідчили, що в ЄС просто не надавали уваги українським спробам хоч якось запобігти неминучій за нинішніх правил гри ізоляції України від європейських процесів. Досі на Заході все бiльше говорилося про позитиви, які отримає Україна у вигляді доступу до єдиного ринку, притому все більше у загальних фразах. Дослідження впливового німецького фонду Бертельсманна, видане до конференції, свідчить, що ізоляція України від загальноєвропейських процесів містить в собі загрозу не тільки для України, яка в такому разі не матиме стимулів для подальшого реформування, але й для ЄС, який ризикує отримати на своїх кордонах сусіда, що є джерелом політичних та економічних ризиків. Зараз же в результаті розбіжностей поглядів ЄС та України утворюється певний стратегічний вакуум. ЄС міг би сприяти зменшенню української нестабільності та пробуксовуванню трансформації через, зокрема, пропозицію приєднання України з запровадженням відповідного графіку виконання необхідних вимог, через переосмислення вимог, які сьогодні ставляться відповідно до Шенгенської угоди до країн-кандидатів. Хоча, стверджується в документі, основні кроки повинна зробити все-таки сама Україна. Так чи інакше, це було чи не першим визнанням того, що, плануючи розширення ЄС, про Україну і про вплив її ізоляції на процес просто не подумали, і з цієї ситуації потрібно виходити.
Багато що просто залишилося поза межами питань, розглянутих на конференції, так само, як і на інших форумах. Багато що вилилося у чисто формальні дискусії. Очевидна політична нестабільність в Україні робить шанси на її позитивне сприйняття на Заході дедалі меншими. Зрештою, міністр Зленко чесно визнав, що на шляху європейської інтеграції далеко не все можна вважати зробленим так, як це має бути. Інша справа — що ЄС теж не наважується визнати, що об’єднана Європа без якнайширшого залучення до неї України міститиме в собі загрозу сама собі. Що політика виштовхування України в обійми Москви не несе стабільності передусім для Заходу.
