Що таке кордони — між людьми, партіями, націями, державами та епохами? Де, коли особистість (або ж і цілий народ) підходять до тієї межі, що на нею, власне, уже з’являється нова якість — суспільства, територіальних чи загальнодержавних структур, етнічних просторів (а це ж і є кордони)? Що таке кордони усвідомлювані, котрі можна юридично оформити, відсунути або ліквідувати, і кордони неусвідомлювані (тобто ті, які не сприймаються саме як кордони або до яких уже остаточно звикли)?
А втім, щоб не потонути в безмежному океані запитань і проблем, перейдемо від філософії до конкретики. А саме: до кордонів не абстрактних, а державно-правових, додамо: до кордонів не інших далеких держав, а нашої України. Якраз цю проблематику розглядали учасники Міжнародного наукового колоквіуму «Кордони України: історичні та сучасні культурно-ідентифікаційні проблеми», що працював 2-3 грудня в Інституті філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. Навряд чи варто говорити, наскільки важливим і конче необхідним є зараз критичний аналіз реальної відстані, реальної дистанції, зрештою, реальних кордонів, що відділяють Україну від Європи — у час, коли на території держав Старого Світу минулі кордони або геть зовсім, фізично та юридично, зникають, або, принаймні, втрачають попереднє значення.
Відкриваючи цей науковий форум, Надзвичайний і Повноважний посол Франції в Україні Жар Фор підкреслив, що фундаментальною якістю сучасного світу (і Європи) є те, що цей світ дуже стрімко змінюється. Змінюється і Україна. Наша держава, згідно з ухваленим у червні цього року базовим законом, є позаблоковою — але тим більш нагальним стає завдання, і політичне, і юридичне, і ментальне: налагодити врівноважені зв’язки з усіма системами безпеки на захід і на схід від України, знайти певний зовнішньополітичний баланс в інтересах нашої держави, а отже, і Європи в цілому. Стратегічною метою нової української влади, яку ця влада декларує (починаючи з березневого візиту Віктора Януковича до Брюсселя), є інтеграція України до Європейського Союзу, нагадав французький дипломат. Іноді лунає запитання: як, власне, поєднуються ці дві орієнтації України, а саме на позаблоковість і на членство в ЄС? «Для мене, — зазначив Жак Фор, — це є частиною більш широкої та складної проблеми «місцезнаходження» України на політичній та духовній карті Європи. Думаючи про все це, — додав пан посол, — я, безперечно, залишаюсь оптимістом, адже, багато подорожуючи Україною, маю можливість часто спілкуватись з молоддю і хотів би сказати: для молодих українців відповідь на всі ці запитання є очевидно «європейською», бо вони мають уже «розширену Європу» у своїй голові!»
Директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України академік Мирослав Попович у своєму вітальному слові згадав, як учасники іншої, де в чому аналогічної міжнародної конференції по кордонах, що не так давно проводилась у Львові, вирішили «на свій страх і ризик» перетнути українсько-польський кордон (другий етап роботи конференції планувався уже в польському Перемишлі), причому перетнули «інкогніто», так, як усі рядові туристи. «За багато годин очікування, — гірко пожартував академік Мирослав Попович, — ми всі дуже «збагатили» своє уявлення про реалії Державного кордону України. Отже ж, — підкреслив Мирослав Володимирович, — це зайвий раз підтверджує, що все, що відбувається на рівні теорії та декларацій, — це одна сфера життя, а вельми сувора реальність — це зовсім інше. Україна, яка межує одразу з чотирма країнами Європейського Союзу, мала б перебувати в епіцентрі складних політико-дипломатичних, соціальних та психологічних процесів, що змінюють обличчя нашого континенту.
Політолог, історик та дипломат Мішель Фуше (Інститут вищих студій національної безпеки, Франція) докладно проаналізував зміни в системі європейської та світової безпеки і, як наслідок, зміни в системі кордонів Старого Світу. Ніде у світі, зауважив промовець, за останні 20 років не створювалось стільки нових державних кордонів, як саме в Європі (особливо Східній та на Балканах), це створило цілком нову конфігурацію європейських міждержавних зв’язків, і, звичайно, такий процес не може оминути й Україну, адже вона — не ізольований від решти світу острів. Колись бездержавні народи, промовив пан Фуше, які завжди перебували на периферії потужних імперій, зараз незворотно відчули себе повноцінними націями (периферій уже немає!) зі своїми стабільними та безпечними кордонами. Початок цьому процесу (на думку французького фахівця, ми можемо навіть говорити про «геополітичну лабораторію, що почала потужно рухатися») поклало, безумовно, падіння (точніше, відкриття) Берлінської стіни в листопаді 1989 року.
Яскравим прикладом імовірних глибоких геополітичних змін у сучасній Європі (що, звісно, не може не вплинути і на безпеку системи кордонів) є, як вважає Мішель Фуше, перетворення Росії, що була організована як імперія («або як територіальна цілісність», обережно уточнив пан Фуше), а зараз, можливо, вступає в новий етап — будівництва постімперської національної держави. Принагідно французький дипломат зробив, між іншим, прецікаве зауваження: треба розрізняти національно-державні (тобто, слід розуміти, усіма визнані, законні) кордони та «кордони режимів» — останні мають незрівнянно нижчий рівень легітимності... Ще одна серйозна проблема, яку відзначив у своєму виступі на колоквіумі мсьє Фуше, це ілюзія одночасного вирішення всіх проблем (у тому числі і тих, що пов’язані з кордонами) при вступі до ЄС — це не зовсім так, визнав промовець.
Пан Фуше зробив також і короткий історичний огляд становлення та розвитку адміністративних і державних кордонів України, які, за його оцінкою, «приєднувались окремими сегментами, які за походженням є дуже різними». А завершив свій огляд французький представник обережним натяком на «взаємозв’язок кордонів України та її без’ядерного статусу, тому що була, в разі іншого рішення, ніж те, яке було ухвалено в дійсності, небезпека ревізії цих кордонів». Цікава заява! Не менш цікава також інша, уже «під завісу» виступу Мішеля Фуше: «Щодо вступу до ЄС — Туреччині ми ясно кажемо «ні», а Україні — не кажемо ані «ні», ані «так», бо ви — у проміжній зоні, на прикордонні».
Олександр Сушко (Україна), який представляв Інститут євроатлантичного співробітництва, виступив з цікавою доповіддю «Кордони України — кордони Європи: як визначається місце України на ментальній карті Європи». Український кордон, зазначив пан Сушко, є парадоксальним. З одного боку, кажуть (і це правда), що він не до кінця впорядкований. З іншого ж боку, цей кордон, до того ж, є одним з найважчих та найнеприязніших кордонів у Європі (якщо його перетин, у західному напрямку передусім, забере у вас 6-8 годин — це ще зовсім не найгірший варіант!). Узагалі, підкреслив Олександр Сушко, Україна є дуже цікавим феноменом європейського пограниччя — бо саме тут пролягла найсхідніша межа античних міст-держав, саме тут найдалі на схід поширилось Магдебурзьке право, а також територія впливу чернечих рицарських орденів). Але ніколи жоден з цих історично важливих компонентів не поширювався одночасно на всю територію України! Часто навіть криваві силові конфлікти точились навколо поширення (або ж витіснення) оцих вагомих ознак європейськості. До того ж Росія багато століть, зі свого боку, вибудовувала свій «русский мир», що був альтернативою «європейськості», зауважив пан Сушко. Це «довгограюче» питання, що не може бути вирішене просто зі зміною політичної влади. Взагалі ж проблема кордонів, на думку промовця, — це проблема формування, зміцнення (або розмивання, ерозії) національної ідентичності та цілісності. Інші держави Європи вже вирішили, на відміну від України, цю проблему.
І все ж таки, залишаючись оптимістами, пам’ятаймо: у наших силах інтегрувати (не в далекому майбутньому, а значно раніше!) Україну в європейську сім’ю народів. Інтегрувати в ту Європу, яка, схоже, поступово залишає в минулому збройні конфлікти, розбрат, ксенофобію і ворожі кордони.
