Події у взаємовідносинах Росії та найближчих сусідів — країн СНД — розгортаються так стрімко, що не завжди встигаєш вчасно відреагувати. На жаль, російська зовнішня політика знайшла таку стійку тенденцію, що те все, що трапилося в останні тижні, стало лише природною реакцією суверенних держав на спроби поводитися з ними в дусі імперії кінця XIX — початку XX століття. Нагадаємо основні віхи червневих подій.
Почнемо з того, що у відповідь на відверто недружню акцію, влаштовану Росспоживчнаглядом Росії щодо заборони ввезення спочатку майже 500 найменувань молочної продукції з Білорусі, а потім — ще 800 нібито через невчасне переоформлення документів, відповідно до нових російських регламентів, Республіка Білорусь відреагувала жорстким, але абсолютно допустимим у практиці міждержавних відносин і цілком логічним чином. У неділю, 14 червня, білоруська сторона повідомила Москву про те, що не візьме участі в наміченому на цей день саміті глав держав-учасників Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) і запланованому підписанні документів про формування Колективних сил оперативного розгортання (КСОР).
Дійсно: чому це раптом економічна безпека випала із загального поняття безпеки? Одне без іншого просто не існує. Чи можна однією рукою зміцнювати збройні сили, а іншою — руйнувати економіку і все це разом вважати «колективною безпекою»? Та це була б шизофренія в чистому виді! І невипадково гранично чітко зазначено в направленій того дня до Москви ноті керівництва Білорусі про неможливість «обговорювати питання колективної безпеки в умовах, коли під загрозою перебуває її економічна безпека». Але що тут почалося в російських ЗМІ! Просто недружній щодо союзної (начебто?!) держави тон у поданні інформації чергувався з відверто образливим — причому особливо старалися ті самі державні ЗМІ, що добре відомі й українській громадськості недопустимими в цивілізованій світовій практиці випадами проти їхніх країни.
Масла у вогонь підлив сам російський прем’єр-міністр В Путін. На засіданні президії уряду Росії, що відбулося наступного дня, в понеділок 15 червня, він відгукнувся про білоруських колег в іронічно-протекційному тоні: ображатися, мовляв, не варто. Криза, стомленість, стреси... Тим часом, якщо аналізувати неупереджено, то стане зрозумілим, що це, швидше, не білоруська, а зовсім інша сторона «стомилася від кризи». І від такого «стомлення» почала робити вчинки на шкоду собі. Дійсно: як можна говорити про Білорусь як про країну, «що стомилася від кризи», якщо, як усі знають, у неї за перші чотири місяці поточного року зростання ВВП становило 1,2%, а в Росії за цей самий період зафіксоване падіння ВВП на 9,8%! Хтось забув арифметику в рамках початкової школи?.. Від таких порівнянь точно може виникнути «втома від кризи»!
І як тепер, скажіть на милість, утілювати в життя рішення, ухвалене 9 червня 2009 року на засіданні Міждержавної ради Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) на рівні глав уряду в Москві, згідно з яким подальші переговори про вступ у СОТ Російська Федерація, Білорусь і Казахстан вестимуть спільно в складі єдиного митного простору? І що з 1 січня майбутнього року взагалі почне працювати Митний союз вказаних трьох держав? Тож це що, як перший крок до грядущого «вільного» переміщення товарів територією цих держав одна з них виставила загороджувальні бар’єри проти іншої? А яким же тоді, цікаво, може бути другий крок?.. І всі подальші?.. Можливо, в дусі того, про що зазначило процитоване в російській пресі неназване «джерело в Кремлі»: мовляв, декому набридло бути президентом Білорусі?!
Природно, що керівництво Республіки Білорусь вжило необхідних заходів із протидії такому безпардонному і зухвалому натиску — і безпосередньо на російсько-білоруському кордоні, і дипломатичними каналами на міжнародній арені. І що ж? Відчувши рішучу відсіч невдалі послідовники царів Романових відступили, відразу ж (!) вирішивши «на компромісній основі» проблеми з поставками білоруської молочної продукції. Але на якій «компромісній основі» можна виправити збиток, який своїми ж власними діями Росія нанесла взаємовідносинам із сусідами?
Адже всім очевидно, що Росія сама найактивнішим чином перекреслює проголошені нею ж самою принципи зовнішньої (у тому числі — зовнішньоекономічної) політики. Чи не вказана її поведінка у відносинах із найближчим — на словах! — союзником спонукала, скажімо, керівництво Киргизстану (ще однієї країни, що входить до ЄврАзЕС і раніше виявила бажання приєднатися до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану) переглянути своє первинне рішення про закриття авіабази США «Манас» і підписати 22 червня угоду з американською стороною про створення на території «Манаса» Центру транзитних перевезень? Рішення з погляду суверенної держави абсолютно логічне і виправдане — якщо врахувати, що одностороння орієнтація на сьогоднішню Росію може виявитися просто небезпечною. Так чому ж російські ЗМІ і в цьому випадку різко «образилися» на свого партнера з ЄврАзЕС? Ображалися б краще на власне керівництво, якому найближчі партнери обгрунтовано перестають довіряти.
Останній приклад такого роду — візит в останній тиждень червня до Вірменії, яку Москва розглядає як свого «стратегічного союзника» в Закавказзі, президента Республіки Грузія Михайла Саакашвілі, переговори його в дружній атмосфері з вірменським керівництвом і нагородження орденом Республіки Вірменія за розвиток відносин між двома сусідськими державами та народами. Тут російські «напівофіційні» ЗМІ щось було спробували сказати, однак офіційні — зберегли повне мовчання про цю подію. Вочевидь, хтось «зверху» здогадався, що виявляти «обурення» цілком природною і законною зовнішньополітичною діяльністю суверенної держави просто контрпродуктивно для самих себе. І вірно: географію зі шкільного курсу за 5-й клас знати потрібно, добродії хороші! Вірменія не межує прямо з Російською Федерацією, проте має спільний кордон і з Азербайджаном, і з Грузією. Будь-яке транспортне сполучення, а також постачання Вірменії життєво важливими газом і нафтою йде територією цих двох держав. Ну, яка нормальна людина — якщо тільки вона не захоплена кремлівськими химерами встановлення геополітичного панування над колишніми союзними республіками — не прагнутиме в такій ситуації до підтримки нормальних, добрих відносин із сусідами?! Тому, якщо хтось у Москві й сподівався на проведення антигрузинської політики, так би мовити, «з півдня», з боку Вірменії, то його чекало гірке розчарування.
А взагалі-то червень видався цілком нормальним — з усіх поглядів. Бо, якщо твоїй політиці перестають довіряти навіть найближчі сусіди, то цілком логічно припустити, що справа не в сусідах, а саме в твоїй політиці. І таку їхню поведінку, що диктується інтересами їхніх народів, ми й називаємо абсолютно логічною і нормальною.
