Латвія, яка всупереч волі півстоліття була в складі СРСР, нині впевнено стає демократичною державою. Трійка балтійських країн — Латвія, Литва, Естонія, дедалі більше інтегрується в західну спільноту, рівень життя мешканців цих країн підвищується. Як удалося Латвії досягти цих успіхів? Як розвиваються її відносини з Україною? Про це — в інтерв’ю з міністром закордонних справ Латвійської Республіки Индулісом Берзиньшем, який перебував у Києві з дводенним офіційним візитом.
— Під час вашого візиту до Києва пролунала фраза, що Латвія сприятиме вступу України у Європейський Союз. Як ваша країна збирається це робити?
— По-перше, у наших країн справді дружні відносини, у зовнішній політиці в нас є спільнi цiлi. По-друге, Латвія, яка вже увійшла у фінальну фазу переговорів з ЄС, може ділитися набутим досвідом. Наприклад, Франція, Німеччина або Британія мають інший шлях порівняно з тими країнами, які в минулому не зі своєї волі були частиною колишнього Радянського Союзу. І в нас є певні успіхи — в одній доповіді Єврокомісії було зазначено, що з шести країн, з якими зараз починають переговори про вступ у ЄС, тільки дві країни — Латвія і Мальта мають ринкову економіку, яка повністю функціонує. Я думаю, що наш досвід — корисний. Можна вчитися і на наших помилках, щоб їх не повторювати. По-третє, Латвія може стати в якомусь сенсі адвокатом України. Тобто підтримувати її, роз’яснювати процеси у вашому регіоні європейським країнам. Інших механізмів у такої маленької країни, як Латвія, немає. Проте в нас є найголовніше — бажання.
— У політичному аспекті між Україною і Латвією непорозумінь немає. А як у нас розвиваються економічні відносини?
— В останні роки товарообіг, на жаль, упав. Цьому є дві причини. По-перше, це пов’язано з російською кризою, його впливом на Україну і якоюсь мірою на Латвію — хоча ми вже подолали наслідки цієї кризи. Нашій економічній співпраці з Москвою заважають моменти політичні. Внаслідок цього 63% нашої торгівлі припадає на країни Євросоюзу. Ми цьому не раді, нам би хотілося мати вихід на російський ринок. Та Москва, хоч- не-хоч, сама підштовхнула нас в Європу. Спасибі їй за це. Але російська криза певною мірою вплинула на купівельну спроможність в Україні. Друга причина: потрібно зізнатися, що ми не до кінця втілили в життя задумане. Наприклад, наш парламент уже увійшов у фінальну стадію ратифікації договору про вільну торгівлю сільськогосподарськими продуктами. На жаль, Верховна Рада ще не ратифікувала цей документ. А потім ми маємо йти ще далі — домовлятися про додаткові квоти, додатковий протокол про торгівлю зерном, у чому зацікавлена Україна, і рибними продуктами, у чому зацікавлена Латвія. З оздоровленням економік справи підуть на краще. До Києва зі мною приїхала група бізнесменів, які зустрічаються тут зі своїми партнерами.
— Чи йшлося на переговорах з українськими керівниками про співпрацю наших країн із НАТО?
— Так. Латвія хоче стати членом НАТО. На вашингтонському саміті минулого року Латвія, Литва та Естонія названі кандидатами у члени НАТО. Там розроблено план підготовки до членства, який передбачає для кожної країни формування національної програми на кожен рік. Як і Латвія, Україна успішно співпрацює з країнами НАТО й Альянсом як організацією. Військова співпраця між Латвією й Україною розвивається теж добре. У нас же є спеціальний договір (приблизно такий самий, який Латвія має з країнами НАТО). У рамках цього договору у нас відбувається успішна співпраця.
Взагалі кожна країна сама має право вибрати, в яку організацію вона хоче вступити. Україна говорить про інтеграцію в Європу і поки що не оголосила про свою мету стати членом НАТО. Ми ставимося до цього з великим розумінням. До яких організацій належати, вибирає тільки сама країна.
— Наскільки готова ваша країна, її збройні сили до вступу в НАТО?
— Можливо, тільки США або Велика Британія по-справжньому готові бути в НАТО — якщо взяти всі стандарти, бюджет і таке інше. Членство в НАТО — це не обов’язково наявність танкових дивізій чи штурмових літаків. Поведінка країни має відповідати поведінці членiв НАТО. А це Латвія вже довела. Ми були стурбовані косовською кризою, і не бачили іншого виходу, як вплинути на Мілошевича, і Латвія підтримала тоді НАТО. Ми посилали в регіон гуманітарну допомогу, наші медики були там — у військових діях ми, звичайно, не брали участі. Тобто, якщо говорити про політичний бік справи, то ми готові вступити в НАТО. Нині ми робимо все, аби підготувати себе до наявних у НАТО стандартів. Наприклад, ми поставили собі чітку мету — до 2003 року на оборону маємо витрачати 2% з нашого бюджету. Сьогодні ми виділяємо близько 1,05%. Триває й дуже серйозна програма підготовки до НАТО — від таких «дрібниць», як вивчення англійської мови, і до суто технічної, тактичної підготовкою. На цей рік заплановано близько 600 заходів, якi проходитимуть з країнами НАТО або в рамках натовської програми «Партнерство заради миру».
— Наскільки сприяє просуванню Латвії до євроспільноти ваш президент Вайра Віке-Фрейберга, яка донедавна володiла канадським паспортом і має репутацію грамотного західного політика?
— Наш президент не тільки отримала хорошу західну освіту, а й добре розуміє механізми демократії, ринкової економіки. Вона має дуже високий рейтинг, справді заслужила на повагу народу. Як міністр закордонних справ, я дуже радий такому вибору. Я бачив, як пані Віке-Фрейберга поводиться як президент — наприклад, у Нью-Йорку, коли ми були на Генеральній Асамблеї ООН. Думаю, що вона представляє нашу країну дуже добре. Адже від іміджу країни залежить дуже багато. У цьому сенсі президент тільки сприятливо впливає на нашу інтеграцію в Європу.
Якщо переглянути програми наших колишніх урядів, то всі заявляли про наміри вступити до Євросоюзу і НАТО. Можливо, на початку 90-х у нас не було реального розуміння, що таке євроінтеграція. Та політична воля до цього вже була. Так, у нас не все виходило гладко. Скажімо, банківська криза, російська криза вплинули на економіку, на наші можливості інтегруватися у Євросоюз. Оскільки все потребує не лише моральних чи політичних зусиль, а й коштів.
— Як ви оцінюєте перспективи балтійсько-чорноморської співпраці?
— По-перше, в майбутній Європі у регіонів буде дуже велике значення. Зараз триває дуже серйозна робота задля створення регіонів навколо Балтійського моря. Це дуже динамічний регіон, який стрімко розвивається. Формула «5+3» зумовлює участь балтійських і північних країн. У Раду балтійського моря входять 11 країн — окрім названих, це Росія, Польща, Німеччина. Це теж дуже важлива формула для співпраці.
Проте кожний регіон не може жити своїм окремим життям. У вас також триває створення дуже сильної регіональної співпраці, до якої залучено знов-таки Польщу. Тобто тут прямий зв’язок: між цими регіонами не буде якихось кордонів чи перепон. По- друге, між країнами цих регіонів є хороша співпраця на двосторонньому рівні. Латвія i Україна — один із гарних тому прикладів. Ці регіони пов’язують транзит енергоресурсів, розвиток нового каспійського енергетичного району і т.ін. Так що це не просто бажання побудувати новий санітарний кордон між Європою і Росією. Зовсім ні. Тим більше, якщо подивитися на довгостроковий розвиток, то Росія теж буде залучена у всі ці проекти розвитку та економічної співпраці.
— Ви вже казали, що вашим економiчним вiдносинам iз Росiєю заважають полiтичнi розбiжностi. Як би ви прокоментували недавнє засудження Москвою вироку мешканцеві Латвії, колишньому партизану Василеві Кононову за вбивство мирних мешканців?
— Так, ми не засудили його як колишнього партизана. Якщо людина не вчинила злочину, то його причетність до якоїсь організації — Компартії, КДБ чи іншої — не є причиною для суду над ним. А там була реальна причина — вбивство. Є докази, є свідки. Наша прокуратура тепер розслідує справу Озолса — це колишній офіцер СС, якого підозрюють у подібному злочині. До Риги було запрошено серйозну групу експертів — з Великої Британії, Ізраїлю, Німеччини, США, Канади, Австралії. Якщо ми зберемо всі необхідні докази, то попросимо в Австралії, де нині живе Озолс, його видачі і будемо судити.
Я сподіваюся, що нове керівництво Росії після виборів президента буде набагато прагматичнішим. Що воно зможе переступити через образу щодо того, що немає більше імперії. Ми повинні рахуватися з Росією як із реалією — я сподіваюся, що у майбутньому вона буде розвиненою демократичною країною. Однак і Росія повинна рахуватися з тим, що, наприклад, балтійські країни вступають до ЄС, що ми вже не частина імперії. Я думаю, велика проблема у відносинах Росії і балтійських країн — відсутність якоїсь ментальної революції, тобто розуміння того, що життя набагато змінилося. Зараз Україна дуже піклується про свою мову, і я дуже високо це ціную. Ми вже добилися свого — наша латвійська мова є державною, вона реально скрізь функціонує. Ніхто не може собі уявити, що, наприклад, у парламенті хтось говорить по-російськи. От якщо до нас приїде російський президент, то, звичайно ж, він буде виступати російською мовою — через переклад. Російську мову, якою я володію, розглядаю як інструмент спілкування. У мене немає ніякої ворожості до неї.
— Чим викликаний скандал в уряді зі звинуваченнями на адресу прем’єр-міністра, міністра юстиції і керівника служби прибутків у педофілії? Це політичний крок?
— У Латвії до цього випадку дуже добре функціонувала презумпція невинності. Тобто, спочатку надаються докази, а потім — звинувачення. Зараз сталося навпаки. Тим більше, що і звинувачень не було. З трибуни було дуже чітко сказано, що ці люди згадувалися у справі педофілії. Але не було сказано, що вони зробили щось кримінальне. Я не хочу бути ні обвинувачем, ні адвокатом. З цим розберуться наші відповідні органи. Я бачу тут два моменти. Так, у всій східній Європі є явище педофілії, випадки купівлі дітей. З цим треба боротися найрішучішим чином. Це один із найстрашніших злочинів, які я взагалі можу уявити. Я, наприклад, не хочу дивитися «Титанік». Тільки тому, що побачив один фрагмент — корабель тоне і дитина плаче. Це — гра. Я ненавиджу, коли у фільмах, щоб викликати якісь емоції, використовують дітей. Тим більше, у житті. Безсумнівно, будь-хто — навіть дуже високопоставлений чиновник, причетний до злочину, має бути покараним. Однак скандал у Латвії обріс чисто політичними іграми. Винні ці політики чи ні, але до них цей ярлик уже приклеєно. У цьому шумі забувають про проблему, яка полягає у тому, що треба боротися із злочинцями реальними.
Є ще один момент. У нас наближається до кінця процес приватизації. Якби я міг як політик замовити що-небудь у золотої рибки, то я б побажав, щоб приватизація вже закінчилася. Дуже вже багато бід у нас було довкола приватизації. Звісно, люди хочуть отримати тут якусь вигоду. Сам процес приватизації пройшов досить гладко. Експерти висловилися дуже позитивно про цей процес у Латвії. У приватних руках перебуває понад 95 відсотків підприємств. Та ще лишилося кілька великих державних підприємств — Латвенерго, Латтелеком, пароплавна компанія. Якоюсь мірою скандал пов’язаний із цим — у всіх є свої інтереси. Проте я переконаний, що правова країна Латвія впорається з цією проблемою. Труднощі виникають у всіх країн. Та питання у тому, не як ти впав до ями, а як ти звідти виліз, як ти справився з проблемами.
— Які пережитки радянського минулого у вас ще залишилися?
— Найбільші пережитки — у свідомості людей. Адже свідомість змінюється набагато повільніше, ніж реальне життя. Той час не повернути. Можна говорити, що зруйновано сільське господарство — але не можна було жити цими колгоспами. Навіть колгоспи країн Балтії — а їх хвалили — жили на дотаціях. Європейська Комісія щороку розглядає ситуацію у Латвії і дає свої пропозиції. По-перше, у нас недостатньо ефективно працюють адміністрації усіх рівнів, починаючи з уряду і закінчуючи самоврядуванням, іншими інституціями. Ці організації не повною мірою здатні діяти у нових умовах. Друга проблема — це регіональний дисбаланс, наприклад, між Ригою, де рівень безробіття дуже низький (близько 2 відсотків), і східним регіоном, де цей рівень доходить до 20 і навіть 30 відсотків. Тобто мешканці Риги, Вентспілса, Лієпає живуть досить непогано. Та є райони, де люди живуть дуже бідно.
— Скільки відсотків мешканців Латвії є громадянами?
— 74 відсотків. Решта — це російськомовні, які приїхали у радянський час. Це можуть бути не тільки росіяни, а, скажімо, українці, які спочатку приїхали до Росії, а потім переїхали до Латвії. Тобто, ці люди приїхали до Латвії, коли вона була окупованою територією. Природно, ми зацікавлені в інтеграції цих людей. Все законодавство у нас повністю відповідає міжнародним стандартам, про це неодноразово говорив представник ОБСЄ Макс ван дер Стул. Кожен має право натуралізуватися — для цього він, певна річ, повинен знати мову. Інакше — яка ж це інтеграція? З понад 25 тисяч людей, що подали документи на натуралізацію, 95 відсотків пройшли всі іспити. Іспит для отримання громадянства — це не бар’єр. Нагадаю, що всі, хто жив у Латвії до окупації 1940 року, і їх нащадки, отримали громадянство відразу. Ми відтворили державу, котра існувала раніше, взяли стару конституцію. У нас є багато росіян, які приїхали до Латвії ще у 17 столітті. Вони дуже лояльні до латвійської держави, знають мову. Звичайно, такі люди відразу стали громадянами. Я б дуже хотів, щоб українське керівництво закликало 64 тисяч українців, які проживають у Латвії і не мають громадянства, до натуралізації. Щоб ці українці стали лояльними громадянами Латвії — як українці стали лояльними громадянами, наприклад, Канади. Iнтер в ’ю взяла
