Вже більше двох тижнів інформаційний світ живе сенсацією — публікацією секретних американських дипломатичних документів. Як натякають керівники скандального сайту WikiLeaks — це ще не кінець. Більш того, ще влітку, після публікації так званих афганських матеріалів, на сайті з’явився зашифрований Insurance file — Страхувальний файл розміром 1,4 Гб. Зміст його ніхто не знає, але припускають, що в ньому міститься якась інформація незвичайної вибухової сили, яку буде розголошено в разі, якщо спецслужби вирішать покарати власників сайту або їх інформаторів. Нещодавно про це на відеоконференції, організованою газетою The Guardian, сказав сам організатор сайту Джуліан Ассанж.
Дозволимо в цьому засумніватися. Хоча Ассанж вивчав в університетах, але так жодного і не закінчив, математику, фізику і комп’ютери, напевно, за нашою термінологією програмування, навряд чи він опанував всі премудрості сучасної криптографії. Файл вже давно висить на сайті, його багато разів копіювали, і розкрити його зміст для більш-менш фахової спецслужби не становить великої проблеми. А раз так, то є ще час добре підготуватися. І ще одна обставина. Незважаючи на сенсацію і численні розмови, нічого особливо нового в опублікованих паперах немає. І грифи секретності різного рівня не мають вводити в оману. Практично все було відомо, якщо не з офіційних джерел, то на рівні чуток з вельми інформованих і вірогідних джерел. А привласнена секретність у даному разі є предмет ведення діловодства і документообігу. Це обов’язковий атрибут бюрократії як нашої, так і американської.
Більш того, ми не дуже погрішимо проти істини, якщо припустимо, що за дипломатичною кореспонденцією пильно слідкують спецслужби країни перебування того або іншого американського посольства. І є достатньо багато способів дізнатися, про що пишуть дипломати до свого відомства у Вашингтоні. Особливо, якщо такі телеграми надсилаються по радіо чи по дротяному зв’язку. Як приклад, наведемо випадок з так званою «довгою телеграмою» радника американського посольства в Москві, у той час він був тимчасовим повіреним, Джорджа Кеннана. Телеграма складалася з 8 тисяч слів в 5 частинах, звідки і її назва. Він відправив її 22 лютого 1946 року. Але послання ще не встигло потрапити до начальників Кеннана у Вашингтоні, як лягло на стіл Сталіна. Це загальновідомий факт і немає підстав припускати, що відтоді щось кардинально змінилося.
Ассанж недаремно назвав свій сайт WikiLeaks (leak (англ.) — просочування інформації). Як заявляв його засновник, це віртуальне місце всезагальної відвертості і прозорості. Іншими словами, проти світової несправедливості, закритої дипломатії і інших «огидних дій уряду», його творці хочуть, щоб народ знав все про його дії. Чомусь це стосується лише американського уряду. Адже на початку шляху сайту в його створенні брали участь і китайські дисиденти. Але доки про Китай на «майданчику відвертості» ми знаємо лише з донесень американських дипломатів.
Звернемо увагу на наступний факт. WikiLeaks давно займається оприлюдненням усіляких таємних документів. Але він був одним з багатьох і не дуже на це звертали уваги. Становище круто змінилося після «афганських паперів» улітку поточного року. І тут жодної заслуги сайту немає. Ось коли документи було передано і проаналізовано провідними світовими газетами, наприклад, американською The New York Times, англійською The Guardian і німецьким тижневиком Der Spiegel, тоді вони отримали міжнародний резонанс. Це до питання про співвідношення паперової і електронної преси і до можливої близької смерті першої. Точно так сталося і тепер. Лише до названих додалися французька Le Monde і іспанська El Pais. Саме ці газети і журнали своїм авторитетом забезпечили вибух інформаційної бомби. З професійної точки зору вони вчинили правильно. Є відомості, що редакція The New York Times запитала думку держдепартаменту. Там просили лише про одне: не публікувати документи, через оприлюднення яких може виникнути загроза безпеці людей. Редакція обіцяла. Але не все від неї залежить.
Відразу відкинемо міркування, що такі дії WikiLeaks приведуть до більшої відвертості дипломатії. Пам’ятаєте з чого почав перший радянський уряд? Він опублікував таємні царські договори з країнами Антанти. Хотіли показати, чому почалася світова війна, розкрити народам очі на дії їх урядів. І що ж? Обурені робітники і селяни в солдатських шинелях кинулися брататися зі своїми супротивниками, устромили багнети в землю і відправилися по домівках? Нічого подібного, війна тривала з ще більшою силою. Ніякої відкритої дипломатії не виникло.
Те, що відбулося висвітило кілька глобальних проблем. По-перше, де межа відвертості. І яка при цьому можлива юридична відповідальність. Які вимоги американська влада, що намагається переслідувати Ассанжа, може йому висунути? До секретів його допущено не було, зломом внутрішніх мереж американських відомств він не займався. Те, що оприлюднив передані йому документи, так він не є американським громадянином і жодної відповідальності за такі дії перед цією державою не несе. Обвинувачення можливі лише щодо секретоносіїв, які брали і підписували відповідні зобов’язання і були попереджені за їх порушення. Одного з них, Бредлі Меннінга, вже заарештували, можливо, знайдуть й інших. У класичній справі 1971 року про «папери Пентагону» (День, 29 липня 2010) американським прокурорам не вдалося нікого притягнути до відповідальності і за рішенням Верховного Суду The New York Times і The Washington Post продовжили публікацію в’єтнамського досьє. Враховуючи особливості американського правосуддя, цей прецедент буде засадничим при можливих розглядах аналогічних справ.
По-друге. Практично підтверджене те, про що вже давно казали. Обмежити і тим більше заборонити поширення інформації в інтернеті неможливо. Суто технічно. Можливим способом протидії може бути використання технологій злому комп’ютерів і знищення небажаної інформації. Для цього використовуються так звані DoS-атаки (від англ. Denial of Service — відмова в обслуговуванні) або DDoS-атаки (Distributed Denial of Service — розподілена атака на зразок «відмова в обслуговуванні»).
Протидіяти DDoS-атаці практично неможливо. Необхідно йти на інший сайт в іншій доменній зоні, але це порятунок лише на певний час. Новий сайт буде виявлено і також піддано атаці. Проте слід враховувати, що системи захисту, як програмні, апаратні, так і сполучені, постійно прогресують. Про дзеркала ми вже згадали, є й інші способи. І атакувальникам потрібно постійно шукати нові прогалини в обороні. Це відоме змагання на зразок танкової і протитанкової зброї.
Саме ця обставина і змусила американські власті вжити проти WikiLeaks адміністративних заходів. Відмовився від співпраці з сайтом американський провайдер EVERYDNS. За кілька днів до цього WikiLeaks відключила від своїх серверів американська хостинг-компанія Amazon.com. Практично одночасно платіжна система в інтернеті PayPal заблокувала рахунки WikiLeaks. Через неї гроші надходили до німецького фонду Wau Holland Foundation, що забезпечував організацію грошима. Як заявив голова фонду Вінфрід Мотцкус, йому вдалося зібрати на покриття витрат WikiLeaks і його голови Джуліана Ассанжа близько 1 млн. доларів.
Але WikiLeaks має безліч прибічників по всьому світу і, в першу чергу, в США. Вони впевнені, що тиск здійснюють власті цієї країни, а саме керівник комітету сенату з національної безпеки Джозеф Ліберман, що закликав Барака Обаму «використати всі доступні методи, щоб закрити цей сайт». У мережі почалася кампанія з бойкоту Amazon. Головним її ініціатором виступив 79-річний Даніель Еллсберг, який 1971 року передав журналістам секретні матеріали Пентагону про війну у В’єтнамі. У відкритому листі, опублікованому на його сайті, він заявив, що «боягузтво і раболіпство компанії Amazon викликають у нього відразу». Даніель Еллсберг оголосив, що більше ніколи не користуватиметься послугами Amazon і закликав інших користувачів наслідувати його приклад. На сторінках PayPal в Twitter і Facebook з’явився потік відгуків обурених користувачів, які заявили, що закриють або вже закрили свої рахунки в цій платіжній системі. Проте, тепер WikiLeaks, щоб не збанкрутіти, доведеться користуватися іншими менш зручними можливостями одержування коштів.
Залишається поставити запитання, відоме з часів Стародавнього Риму: cui prodest? — кому вигідно? Звернемо увагу на часовий чинник. Відплив з «паперами Пентагону» стався в 1971 році приблизно за рік до президентських виборів у США. Нещодавно пройшли проміжні вибори до Конгресу. Їх результат вельми невтішний для президента Обами і його Демократичної партії. І хоча до президентських виборів ще два роки, схоже, що підготовка до них вже почалася. І ведеться вона із застосуванням новітніх інформаційних технологій.
Відповіді щодо сьогодення і майбутнього слід шукати у минулому. Згідно з офіційною історією сайту WikiLeaks, він був створений «китайськими дисидентами, журналістами, математиками і працівниками молодих комп’ютерних компаній із США, Тайваню, Європи, Австралії і ЮАР» «для боротьби за досконалу прозорість, яка і є вище добро і благо для всього світу». У постійному режимі сайт запрацював у січні 2006 року. Фінансували його діяльність як приватні особи, так і шановані засоби масової інформації і професійні організації, такі як інформаційне агентство Associated Press, газета The Los Angeles Times і Національна асоціація видавців газет США. Борці за відвертість і прозорість вельми ретельно приховують свої фінансові таємниці. При цьому Ассанж визнавав, що інтернет зробив його багатим. Ось тут і потрібно шукати причини такої обізнаності WikiLeaks в таємницях американської дипломатії. Не схоже, що копіювання документів державного департаменту справа рук таких ідеалістів-одинаків, як Бредлі Меннінг. Незважаючи на велику кількість документів, які акуратно дібрані, вони висвітлюють далеко не всі аспекти діяльності зовнішньополітичного відомства.
Розпочатий скандал схожий на ретельно продуману акцію, проведення якої навряд чи до снаги п’яти працівникам WikiLeaks. Схоже, що інформаційний детектив матиме далекосяжні наслідки для американської політики з кінцевим результатом у листопаді 2012 року.
ДО РЕЧI
З дипломатичних депеш американських посольств випливає, що США намагалися втрутитися у понад десяток міжнародних оборудок із продажу зброї, фігурантами яких були Україна, Болгарія, Вірменія і Китай, повідомила вчора британська газета Guardian. У листопаді 2009 року, коли в Києві велися переговори між Україною і США щодо нерозповсюдження зброї, помічник держсекретаря Ванн Ван Діпен висловлював невдоволення продажем Ірану техніки, яка могла бути використана для виготовлення балістичних ракет, пише британське видання. Однак, заступник Адміністрації Президента Україна Ганна Герман заявила вчора, що нинішній українській владі не страшний витік інформації і він жодним чином не вплине на відносини зі США: «Якщо немає подвійних стандартів, то й нічого боятися, а якщо нічого боятися, то й не треба турбуватися про те, що щось може спливти», — заявила Герман.
