1 липня Франція розпочала головування в Європейському Союзі. Як у цій країні оцінюють результати нещодавнього саміту ЄС, напередодні якого Ірландія не підтримала на референдумі Лісабонський договір? Чи запропоноване французьким президентом «амбітне партнерство» передбачатиме щось на зразок асоційованого членства для України? Які очікування покладає Париж на саміт Україна — ЄС і що має зробити до 9 вересня Київ, щоб цей захід був успішним? Чи змінилася позиція Франції щодо надання Україні ПДЧ? Чи не бентежить Париж те, що Москва може купити Європу і намагається розколоти НАТО, відділивши США від ЄС? Яку роль може відігравати Україна в європейській енергетичній безпеці і як почувається французький бізнес на українському ринку? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Франції в Україні Жана-Поля ВЕЗІАНА.
«ОТРИМАНИЙ В ІРЛАНДІЇ СИГНАЛ ДУЖЕ ЧІТКИЙ...»
— Пане посол, останній саміт ЄС викликав розчарування в європейської інтелігенції. Група з 50-ти інтелектуалів написала листа із закликом, що Європа не повинна стати символом слабкості чи занепаду. Як ви оцінюєте результати цього саміту, напередодні якого Ірландія не підтримала Лісабонський договір на референдумі?
— На саміті вирішили, так би мовити, взяти паузу. Я певен, що Європа зможе вийти з цієї ситуації. Але на це потрібен час. Загалом я лишаюся оптимістом: пригадаймо травень 2005 року, коли Франція та Нідерланди зупинили процес ратифікації проекту європейської конституції. Втім, згодом ми дійшли до спрощеної Лісабонської угоди. Я не знаю, яким чином ми зрештою вийдемо з нинішньої ситуації, але певен, що такий вихід буде знайдено. Можливо, йдеться про втрату певного часу (кількох місяців), про певні зусилля. Отриманий в Ірландії сигнал дуже чіткий. Він полягає в тому, що європейський вибір перестав бути зрозумілим народам і, можливо, Європейській комісії потрібно краще проводити роботу в сфері комунікації, краще пояснювати зміст угоди і пропагувати її. Варто сподіватися, що після ірландського «ні» ми в майбутньому не матимемо інших негативних реакцій такого характеру.
— Тобто ви вважаєте, що Європа не впаде в рефлексію, як це було 2005 року?
— Я вважаю, що період рефлексії буде коротшим у порівнянні з 2005 роком. Ми дали собі час до наступного засідання Європейської ради, яке відбудеться в жовтні. Отже, йдеться про чотири місяці, протягом яких буде проведена необхідна робота. Не можна стверджувати, що восени на цьому саміті ми остаточно вирішимо ситуацію. Але я сподіваюся, що на це нам не будуть потрібні роки. Якщо ж процес ратифікації зіткнеться з труднощами в інших країнах ЄС, тоді, вочевидь, пошук рішення потребуватиме більше часу.
— Але під час цього саміту для України виник тривожний сигнал, пов’язаний зі словами французького президента Ніколя Саркозі, що розширення ЄС неможливе без ратифікації Лісабонського договору. Ці слова були негативно сприйняті польським прем’єр- міністром Дональдом Туском.
— Насправді була висловлена думка двох вищих керівників Франції і Німеччини, згідно з якою важко передбачати можливість продовження процесу розширення, поки не відбудеться ратифікація.
Можна, звичайно, поставити запитання: про яке розширення йдеться? Чи стосується це Хорватії або інших балканських країн, які на шляху до ЄС? Тут немає ясності.
«АМБІТНЕ ПАРТНЕРСТВО» І НОВА УГОДА МІЖ ЄС ТА УКРАЇНОЮ
— Пане посол, хотілося б від вас почути більше деталей щодо «амбітного партнерства», про яке згадував під час візиту до Варшави президент Ніколя Саркозі. Чи справді воно передбачатиме щось на зразок асоційованого членства для України?
— Я думаю, ви мали можливість побачити, яким чином змінилася французька позиція щодо відносин між ЄС та Україною. Ця зміна є результатом політичної волі з боку президента Ніколя Саркозі. Останніми місяцями, як відомо, відбувалися інтенсивні обміни, зустрічі між українською і французькою владами. Результати цих обмінів були передані Францією на колективний розгляд країн-членів ЄС. Вам не гірше за мене відомо про ті сподівання й надії, які висловлює Україна. Саме до всіх цих питань зводиться переговорний процес, який нині триває. На сьогодні, напередодні двох важливих зустрічей, які відбудуться в Брюсселі за французького головування 3 і 16 липня, важко сказати послу Франції тут, у Києві, який буде зрештою досягнуто компроміс щодо цих питань. Знову ж таки, з відповідною часткою гумору можу зауважити: я помітив, що Україна любить обирати найкоротші шляхи (сміється). Це може викликати певну симпатію, але іноді потрібно пройти весь шлях. У результаті, це приносить більшу вигоду, ніж економія часу чи проходження маршруту якимось найлегшим шляхом.
— Тобто зараз Україна не має ніяких підстав сподіватися, як це було сказано під час нещодавньої зустрічі у Києві українського і латвійського президентів, на те, що нова угода між Україною та ЄС буде підписана на основі політичної асоціації і принципів економічної інтеграції...
— Я не знайомий iз деталями заяв, які робилися під час візиту президента Латвії до України. Разом iз тим я вважаю, що нинішній підхід, в рамках якого майбутня посилена угода матиме своєю складовою зону вільної торгівлі, — вже є свідченням бажання мати певну економічну інтеграцію. Говорячи про політичну складову угоди, слід зауважити, що в очікуванні саміту Україна—ЄС, який відбудеться 9 вересня в Евіані, це питання буде розглядатися на двох згаданих зустрічах. Стосовно політичної асоціації можна виокремити два основні моменти. По-перше, йдеться про бажання України в більшій мірі бути залученою до механізмів прийняття рішень, які існують на сьогодні в ЄС. По-друге, йдеться про питання щодо самої назви посиленої угоди.
ЄВРОПЕРСПЕКТИВА І ПОЛІТИЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ
— Оскільки ви згадали про саміт Україна—ЄС, то які очікування на цей захід покладає ваша країна, яка з 1 липня головує в Євросоюзі? Й що до цього часу має зробити Київ, щоб саміт був успішним?
— Ми бажаємо, аби цей саміт завершився успішно, надавши обом сторонам можливість зблизитися та краще зрозуміти обопільні сподівання і прагнення. Україна очікує певних політичних сигналів: це і європейська перспектива, і можливість введення безвізового режиму. ЄС, зі свого боку, чекає від України відповіді на ті політичні сигнали і сподівання, які були направлені від Європи до України. ЄС очікує, аби Україна рішуче взялася до здійснення тих реформ, щодо яких вона брала зобов’язання. Перш за все, це стосується реформи судової системи. З іншого боку, Європейський Союз виступає за те, аби Україна якнайкраще, в повній мірі скористалася з усіх можливостей, які пропонують існуючі формати відносин й інструменти співпраці, зокрема твіннінгу, співпраці між адміністраціями України та Європи з метою наближення українських стандартів управління до європейських. ЄС прагне також до можливості планувати відносини з Україною на довгострокову перспективу. Відтак, мова йде про необхідність забезпечення політичної стабільності в Україні, гармонійної роботи між гілками влади, за якої парламент матиме можливість продуктивно працювати в комітетах і ухвалювати необхідні закони. Якщо Україною будуть взяті до уваги всі ці аспекти, то це буде запорукою успіху не тільки проведення саміту в Евіані, але й на подальший період. Адже життя не зупиниться на Евіані, ми й надалі розвиватимемо наші відносини.
— А чи можете ви сказати, що український уряд намагається зробити певні кроки і виконати зобов’язання на шляху до саміту?
— Важко навести конкретні приклади. Можу згадати вето, яке наклав Президент Ющенко на ухвалений 3 червня закон про доповнення до митного тарифу. На мій погляд, це сильний політичний жест, який свідчить про прагнення дотриматися взятих зобов’язань при вступі до СОТ. Ми бачимо, що бюджет, який ухвалювався наприкінці року, потребує певних змін: в країні велика інфляція, надходження до бюджету потребує певної корекції, виникають нові потреби у фінансуванні. Чи спроможна Верховна Рада ухвалити необхідні зміни до бюджету, які підготує уряд? Це теж велике питання. На сьогодні більш реальною постає перспектива вотуму недовіри щодо уряду, аніж конкретні позитивні рішення, які спрямовані на вирішення нагальних проблем.
«НЕ ВАРТО ДИВИТИСЯ З НЕДОВІРОЮ ЯК НА ЄПС, ТАК І НА ІНІЦІАТИВУ «СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА»
— Деякі експерти вважають, що «Східне партнерство» може стати свого роду поступкою з боку Франції на підтримку з боку Євросоюзу Середземноморського союзу, за створення якого активно виступає ваша країна та низка країн на півдні ЄС. Чи це так, і яким бачить Франція роль щодо цієї ініціативи Польщі та Швеції?
— За хронологією, можна сказати, що так званий Барселонський процес, на пожвавлення якого спрямований проект Середземноморського союзу, має давню історію і віддзеркалює бажання ЄС мати особливі партнерські зв’язки з країнами Півдня. Франція бажає, з нагоди свого головування в ЄС, «пробудити» цей процес, зокрема через створення невеликого за чисельністю секретаріату. Такий підхід надихнув поляків і шведів виступити з ініціативою східного виміру партнерства. Останнім часом президент Польщі у Варшаві, а згодом міністри закордонних справ Веймарського трикутника (Франції, Німеччини і Польщі) висловили підтримку цієї ідеї. Україна вже входить до деяких регіональних форматів співробітництва, як-то ГУАМ. Ці формати співпраці є дійсно корисними й їх можна лише вітати. Варто позитивно сприймати ініціативи, які висуваються, і уникати будь-якої недовіри щодо ЄС. Тим більше, що з ініціативою виступають Польща і Швеція — дві країни, які відкрито висловлюються на користь європейської інтеграції України.
— Пане посол, чи знайомі ви з коментарем українського МЗС, у якому сказано: «Ми розраховуємо, що остаточний формат «Східного партнерства» не стане завуальованою альтернативою перспективного членства України в ЄС...»?
— На мій погляд, не варто дивитися зверхньо чи з певною недовірою як на Європейську політику сусідства (ЄПС), так і на ініціативу «Східного партнерства». Адже це, зрештою, не заважає Україні готуватися і робити все необхідне, щоб одного дня стати повноцінним кандидатом на членство в ЄС. На сьогодні Україна має проблеми з використанням всіх можливостей, які передбачені Європейскою політикою сусідства: не варто зневажати жодним з інструментів, які дозволяють наблизитися до європейських стандартів.
ПДЧ І СПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРАЦЮВАТИ УЗГОДЖЕНО
— Як відомо, напередодні Бухарестського саміту Франція говорила, що Україна не готова до отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Чи змінилася позиція вашої країни з цього питання і чи можна очікувати, що Париж дасть зелене світло на отримання Україною ПДЧ у грудні цього року на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів НАТО?
— Я не можу погодитися з висловлюваннями, що, мовляв, Франція вороже ставиться до вступу України до НАТО. Нагадаю вам деякі речі. Ми маємо в Україні французьких офіцерів, які в структурі Збройних сил України працюють і допомагають українській армії наближатися до професійних стандартів, готуватися до участі в зовнішніх операціях. По-друге, ми систематично запрошуємо українських офіцерів до участі в навчаннях, які проводяться, зокрема, у Всеармійському коледжі оборони Франції. Як і решта членів Альянсу, Франція підписала заяву, в якій чітко сказано, що Україна і Грузія одного дня стануть членами НАТО. До того ж, у Бухаресті було ухвалено рішення про початок так званого процесу інтенсивного залучення, який наразі, наскільки мені відомо, ще не був деталізований у формі дорожньої карти. Вже можна бачити певні кроки в рамках цього процесу. Йдеться, наприклад, про рішення українського уряду збільшити витрати на інформаційну кампанію щодо НАТО. По-друге, відбувся візит Північноатлантичної ради до України. Перший заступник міністра закордонних справ України пан Хандогій мав зустрічі на вищому рівні в Парижі. Ми продовжуємо наш діалог. Але на сьогодні було б зарано говорити, який висновок зробить з цієї роботи французька сторона у грудні. Яким чином Україна впроваджує очікувані реформи? Міністр оборони заявляє про те, що необхідні фінансування, зокрема для переходу до професійної армії, не надаються в достатньому обсязі. Зрозуміло, що політична стабільність, тобто спроможність українських керівників різних гілок влади працювати узгоджено, теж займає в цій проблематиці важливе місце.
— Тобто фактично ви поділяєте думку німецького посла, який заявив, що Україні потрібна політична стабільність і зростання громадської підтримки членства в НАТО, аби в грудні отримати позитивне рішення щодо ПДЧ?
— Насправді всі ці складові мають свою вагу в цьому питанні. І саме міністрам закордонних справ, які зберуться у грудні, доведеться зробити синтез усіх цих елементів та інформації, яка надійде, в тому числі й від українських колег, зокрема щодо наявності дієвої роботи по переходу до професійної армії. Отже, підсумовуючи, можна сказати, що Франція всіляко підтримує процес інтенсивного залучення, який триватиме до зустрічі в грудні.
«У СФЕРІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНА МАЄ САМА ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ, ЯКІ ВОНА ВВАЖАЄ ЗА НЕОБХІДНІ»
— Пане посол, чимало експертів вважає, що рішення Бухарестського саміту щодо ненадання ПДЧ Україні й Грузії є результатом російського фактору. Чи слід очікувати, що російський фактор може зіграти подібну роль у грудні?
— У сфері безпеки Україна має сама приймати рішення, які вона вважає за необхідні. Водночас заяви з нашого боку про суверенне право України ухвалювати такі рішення не забороняють нам комплексно дивитися на ситуацію на континенті й передбачати відповідні наслідки, до яких призведе те чи інше рішення. Наприклад, можемо бачити, що ініціатива, яка реалізовувалася не в рамках НАТО, а на двосторонній основі між США та Польською і Чеською Республіками щодо встановлення елементів протиракетної оборони, спричинила значні зміни у загальному контексті відносин всередині Європи. Із цього погляду, на саміті в Бухаресті заява була чіткою й ясною: Україна і Грузія зможуть стати членами Альянсу. Коли і у який спосіб? Час покаже.
— Але скажіть, будь ласка, чи приєднання України до ПДЧ погіршить стабільність і безпеку в Європі? Так, здається, досі вважають у Німеччині...
— Мені важко відповісти на це запитання. Відповідь на нього потребує глобального розгляду ситуації, який можливий, насправді, на рівні державного керівництва. Послу Франції в Україні, отже, робити такі висновки недоречно.
— На продовження теми російського фактору хотілося б вас запитати: чи справді у Франції більше прислухаються до Путіна, ніж до Буша, як про це пишуть іноземні видання?
— Як вам відомо, президент Буш нещодавно здійснив своє прощальне турне Європою. Він був у Франції, його приймали представники французької влади. Зі свого боку, російський прем’єр Володимир Путін теж свій перший візит за кордон здійснив саме в Париж, де зустрічався зі своїм колегою Франсуа Фійоном, а також з президентом. У нас прекрасні відносини. Президент Саркозі теж нещодавно був iз візитом у США. Так само, як щодо відносин між ЄС і Україною, з боку президента Ніколя Саркозі відбувся певний перегляд відносин iз США згідно з духом часу й їхнього аналізу з точки зору нинішньої ситуації. Тобто я не бачу якоїсь переваги на користь тієї чи іншої країни, про які ви кажете.
— Чи не бентежить Париж те, що Москва може купити Європу і намагається розколоти НАТО, відділивши США від ЄС? Про це пишуть газети і говорять експерти. Перебуваючи в Німеччині з першим закордонним візитом, новий президент Росії Дмитро Медведєв запропонував створити європейський пакт безпеки.
— Справді, під час візиту до Берліна Дмитро Медведєв виступив з певними ідеями щодо нового пакту безпеки. Ці ідеї можуть бути сприйняті по-різному: наприклад, із певною недовірою, мовляв, Росія хоче когось розділити чи відділити, як ви про це кажете у своєму запитанні. Інший підхід полягає в тому, аби серйозно подивитися, що насправді пропонує Росія. Я вважаю, що варто уважно вивчити зміст цих пропозицій.
— Але як тоді розглядати публікацію у European Voice, в якій говориться, що ЄС повинен тиснути на Росію, аби вона полегшила доступ енергетичним компаніям на свою територію?
— Справді, іноземні компанії мають труднощі із доступом на російський ринок. Існує певна асиметрія, яку важко зрозуміти. З одного боку, потужні західні компанії бажають брати участь у розробках родовищ у РФ. З іншого боку, в Європі існує реальна недовіра щодо намагань російських компаній, як-от «Газпрому», увійти в акціонерний капітал західноєвропейських компаній. Я вважаю, треба дійти логічного кінця, врахувати інтереси кожного, які мають взаємний характер, і вивести ситуацію на етап рівного доступу для всіх на відповідних ринках.
ЄВРОПЕЙСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА Й УКРАЇНА
— Пане посол, якою ви бачите роль України як енергетичного транзитера? Зокрема, український Президент вчора закликав ЄС бути активнішим і докладати зусиль до формування єдиного європейського енергетичного ринку.
— Так, тема енергетичної безпеки буде одним з основних пріоритетів французького головування в ЄС. Важливим на сьогодні є запровадження діалогу між країнами-споживачами, транзитерами і виробниками. Енергетична безпека не може спрямовуватися проти тієї чи іншої країни. Деякі наполягають нині, аби Росія ратифікувала Енергетичну хартію. Я не думаю, що Росія нині має більше бажання, ніж учора, ратифікувати цей документ. Водночас, можна розглядати можливість включення в майбутній договір ЄС—Росія, переговори щодо якого щойно почалися, деяких положень, щодо яких сторонами буде досягнуто компроміс під час переговорів. Франція ж, зі свого боку, бажає краще висвітлити ситуацію взаємозалежності, яка існує між Росією, яка виробляє енергоресурси, та європейськими країнами, які виступають споживачами. Ми бажаємо мати в особі Росії стабільного постачальника. Так само Росія хоче мати в Європі стабільного споживача, який водночас може бути корисним їй, надаючи, зокрема, технології і експертизу з інших видів палива, наприклад, скрапленого природного газу. В рамках цієї концепції європейської енергетичної безпеки Україна займає важливе місце. Ми серйозно ставимося до ситуації, за якої газотранспортна система, яка перекачує 120 млрд. м3 газу на рік, має на сьогодні численні слабкі місця з огляду на її ступінь зношеності. Тому під час французького головування в ЄС розглядатиметься можливість проведення конференції донорів, яка поєднає такі інституції, як ЄБРР, Європейський інвестиційний банк та інші з метою зібрати певну суму, яка б прислужилася Україні для здійснення роботи з модернізації газотранспортних мереж. Іншим важливим зусиллям стане проведення зустрічі в Кавказькому регіоні, яка буде присвячена підтримці проекту NABUCCO. Таким чином, ми прагнемо надати нового імпульсу вирішенню питань енергетичної безпеки.
— А чи може французькі компанії зацікавити участь у міжнародному консорціумі з експлуатації газотранспортної мережі України? Раніше, як відомо, планувався такий консорціум за участю України, Росії та Німеччини.
— На мiй погляд, ідея консорціуму на сьогодні не є актуальною. Нещодавно я зустрічався з представниками Gaz de France, і вони жодним чином не згадували про можливість участі в цьому проекті.
«УКРАЇНІ ВАРТО ПИЛЬНУВАТИ, ЩОБ ЗАНАДТО ВИСОКИЙ ІНТЕРЕС IЗ БОКУ ІНОЗЕМНОГО БІЗНЕСУ НЕ СТВОРИВ ПЕРЕГРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ»
— Якщо торкнутися теми діяльності французьких компаній в Україні, чи все їх влаштовує: інвестиційний клімат, судова і юридична система? Що їх стримує вкладати все більше інвестицій у нашу країну?
— Я не думаю, що можна говорити про певну стриманість з боку французьких компаній щодо виходу на український ринок. Зовсім нещодавно Київ відвідали потужні делегації французького бізнесу. Український ринок викликає у них справжній інтерес з огляду на його динамічний розвиток. Хотів би відзначити, що існує бажання не стільки збільшувати продажі в Україну, скільки приходити сюди з прямими інвестиціями. Це стосується сільськогосподарського виробництва, зокрема вироблення сировини для пивоваріння та виробництва насіння. Французькі компанії вже присутні в Україні, де вони створюють робочі місця та налагоджують реальне виробництво.
Зрозуміло, мають місце певні складнощі, зокрема законодавчого характеру. Я маю на увазі відсутність закону про форми державно-приватного партнерства, який би містив солідні правові умови, наприклад, для здійснення проектів концесії в Україні. Я можу навести приклад Дніпропетровська, де французька компанія зацікавлена і має можливість допомогти місту модернізувати систему водопостачання. Існує реальна можливість отримати на дуже вигідних умовах кошти від Європейського банку реконструкції та розвитку. Але для ЄБРР не є задовільним існуючий механізм тендерних закупівель в Україні. Тому надання цих коштів затримується. В результаті потенційний концесіонер не може взятися до роботи. Але в цілому хочу сказати, що немає особливих пересторог і побоювань щодо українського ринку. Мені здається, що скоріше Україні варто пильнувати, щоб цей занадто високий інтерес з боку іноземного бізнесу не створив перегрів в українській економіці.
— Пане посол, відомо, що візит президента Франції до України планувався на квітень. Яка причина його скасування чи перенесення?
— Справді, розглядалась можливість візиту навесні, у квітні чи травні. Зрештою, цей візит не відбувся з огляду на серйозні зобов’язання, які взяв на себе президент Саркозі в рамках підготовки головування Франції в ЄС. Візит президента Франції до України обов’язково відбудеться, принаймні з огляду на той великий інтерес і важливість, яку приділяє вашій країні глава французької держави. Для нас, у свою чергу, буде великою приємністю і гордістю приймати українського Президента у Франції з нагоди саміту ЄС—Україна в Евіані.
— Тобто це треба розуміти так, що цього року президент Франції не матиме можливості відвідати Україну?
— Так, ми на початку головування Франції. І я не думаю, що під час цього головування буде така можливість.
