У зв’язку зі складною обстановкою довкола іранської ядерної програми і можливим воєнним конфліктом на Середньому Сході багато оглядачів висловлювали думку, що це загострення викликане наближенням парламентських виборів, і викликане воно найперше внутрішніми причинами. І справді, войовнича риторика та бойові танці у вигляді військових навчань почастішали з наближенням дня голосування — 2 березня.
Усе це відображає складне внутрішньополітичне становище в країні, яке характеризується загостренням кризи всередині правлячої верхівки, що виявляється в поглибленні розбіжностей між президентом і урядом, з одного боку, і духовним лідером (рахбаром), меджлісом (парламентом), судовою владою і релігійними авторитетами — з іншого. Наочна відсутність єдиної лінії в керівництва країни як у сфері економіки, культурно-соціальній політиці, так і в зовнішній політиці.
Донедавна діяла структура державної влади, при якій розподіл прав і обов’язків між релігійними і світськими інститутами забезпечував стабільність режиму. Проте за останні два роки баланс був порушений через прагнення президента Ахмадінежада розширити права виконавчої влади й ослабити її підконтрольність з боку меджлісу й інших структур.
Неабияк цьому сприяв і прояв протестних настроїв після президентських виборів 2009 року. Засудження дій опозиційних сил, ідентифікація всіх невдоволених як ворогів режиму призвели до розколу в іранському суспільстві. Не лише політичні діячі прореформаторської спрямованості, але навіть відомі богослови були віднесені до нелояльних.
Слід згадати про особливості іранської виборчої системи. Документи всіх зареєстрованих кандидатів спочатку розглядаються в спеціальних комісіях (їх формує міністерство внутрішніх справ), які складаються з чотирьох членів — представників поліції, органу реєстрації актів цивільного стану, прокуратури і службовця міністерства інформації. Результати цієї перевірки прямують у Наглядову раду, яка підтверджує правильність рішень, прийнятих «четвіркою» на місцях. Лише після його схвалення кандидат отримує допуск до участі у виборах і може починати агітаційну діяльність.
Аятола Хаменеї, який наразі виконує обов’язки духовного лідера (рахбара), вніс пропозиції про відмову від виборів президента шляхом загального голосування і про перехід до затвердження глави виконавчої влади меджлісом. Пропонуються й інші істотні зміни: повернення посади прем’єр-міністра, проведення реформ у структурі судової влади у бік наближення її до канонів ісламського фундаменталізму і, нарешті, скасування посади президента. Здійснення таких перетворень можливе лише шляхом проведення всенародного референдуму, який повинен затвердити зміни у конституції. Ці питання відкрито обговорюються в пресі, представники різних політичних і релігійних організацій по-різному ставляться до пропозицій рахбара. Рішення цього питання залежатиме від розподілу сил у новому парламенті, що і визначає напруження боротьби і величину ставок тих, що виграють, і тих, які програють.
Тих, хто підтримує духовного лідера, за традицією називають консерваторами. Хоча підготовка в цьому сегменті політичного спектра до виборів почалася ще 2010 року із заяв про досягнення єдності, проте досягти її не вдалося. Навпаки, організаційний розкол тільки збільшився.
Основні сили консерваторів-традиціоналістів (помірні) представлені в Об’єднаному фронті консерваторів. До цього Фронту залучилися й ті, яких політичні аналітики зараховують не до традиційних, а до прореформаторськи налаштованих консерваторів. Основна мета помірних консерваторів на майбутніх виборах — обмеження в майбутньому парламенті кількості прибічників президента. Це передвиборче об’єднання спирається на представників приватного бізнесу, особливо у сфері фінансів і торгівлі, духівництво, традиційні міські прошарки. Їхні погляди відображає видання «Ресалат».
Безкомпромісні прихильники рахбара пішли шляхом формування свого передвиборчого об’єднання, названого «Фронт стійкості ісламської революції». Основна опора цієї течії — Корпус вартових ісламської революції (КВІР). Представники цієї течії контролюють органи безпеки, прокуратури, радіо та телебачення Ірану. Ця течія консервативного табору найбільш сильна. Вона виступає за проведення наступальної зовнішньої політики, зміцнення державності й ісламських принципів у всіх сферах суспільного й економічного життя.
Третє об’єднання, яке також позиціонує себе як фундаменталісти, — Фронт опору ісламського Ірану. У його складі організації, в основному недавно створені, а також такі, що не вирізняються стійкими ідейними позиціями і досвідом політичної діяльності. Основна опора — державні службовці середньої та нижчої ланки. Ідейним натхненником і організатором цього об’єднання став кандидат на виборах президента 2009 року, колишній командувач КВІР — Резаї. Як відзначають деякі експерти, цілком імовірно, що дане об’єднання сформоване не лише з метою участі в парламентських виборах, а орієнтоване на президентські — 2013 року.
Напередодні виборів Ахмадінежад спробував домовитися з представниками консервативного табору про виділення його прибічникам певної кількості місць у єдиному списку консерваторів, але йому відмовили. Тому президент зробив кроки до формування окремого об’єднання — «Фронт стійкості». Якщо в Тегерані й інших великих містах формуються передвиборчі об’єднання, які спираються на певні верстви населення, то в провінції ставка робиться виключно на особу самого кандидата. Враховуючи, що основна маса депутатів меджлісу обиратиметься в провінції, прибічники президента роблять основну ставку на вибори в регіонах. У цій передвиборчій кампанії широко використовується практика просування «темних конячок», перською — чераг-є хамуш, які не афішують своїх політичних уподобань. Основну ставку прибічники президента роблять на адміністративний ресурс, який особливо сильний саме в провінції.
Табір реформаторів переживає глибоку кризу. Там також сильні протиріччя. Ураховуючи організаційну слабкість, багато лідерів реформаторів закликають до бойкоту виборів.
Після протестів 2009 року власті виявилися настільки злякані активністю електорату, не вдоволеного результатами підрахунку голосів, що відмінили вибори 2011 року в місцеві органи, продовживши їх повноваження до наступних президентських виборів. Минулі вибори демонстрували безпрецедентну для Ірану участь — 85%. Нездійснені надії учасників голосування 2009 року, витіснення з політичної арени країни реформаторського табору, заклики до бойкоту виборів з боку деяких політичних сил, погіршення економічної ситуації, ускладнення становища релігійних і національних меншин у країні можуть призвести до різкого скорочення кількості виборців, а отже, поставити під загрозу саму легітимність даної кампанії. І ця обставина дуже непокоїть владу. Тому робляться безпрецедентні кроки з метою збільшити участь. В тому числі — й за рахунок зовнішньополітичних провокацій, войовничої риторики та нагнітання істерії, щоб представити Іран фортецею, яку оточили зовнішні вороги.
Із урахуванням цих обставин, основна боротьба розвернулася між різними течіями консерваторів. Саме співвідношення між цими групами і визначатиме склад майбутнього меджлісу.
