Коли кажуть про проблеми Європейського Союзу, перше, що згадують — притча про «коров’ячий сказ», потім — небажання домовитися про єдині ставки податків і примирити необхідність імпорту робочої сили з небажанням трохи відкрити кордони «Європейської фортеці». Проте в глибині визрівають більш серйозні проблеми — випадок з Ірландією доводить, що не можна розвиватися успішніше за інших, а то покарають. Автор статті, гарвардський економіст, упевнений, що цей випадок повинен стати попередженням для самого Європейського Союзу.
Комітет міністрів фінансів європейських країн засудив Ірландію і ірландський бюджет, уперше в історії Європейського Союзу застосувавши повноваження, зафіксовані в статті 99 Договору. Цей закид виноситься, можливо, найуспішнішій європейській економіці, адже Ірландія має другий за величиною профіцит бюджету в ЄС, другу найменшу державну заборгованість, і до цього часу найвище економічне зростання в 1990-х роках у країнах-учасницях валютного союзу.
Запланований на 2001 рік бюджет Ірландії передбачає невелике скорочення державних витрат, від 31% до 30,8% ВНП, і одночасне скорочення податків приблизно на 0,6% від ВНП. Внаслідок цього профіцит бюджету Ірландії знизиться, відповідно до прогнозів, від 4,7 до 4,3% ВНП. Небагато хто з європейців втратив сон від безпрецедентно високого рівня життя Ірландії. Насправді всі міністри фінансів, які засудили Ірландію, хотіли б працювати з такими самими райдужними економічними показниками, як і міністр фінансів Ірландії. І все ж, за думкою Європейської Комісії і самих міністрів фінансів, фінансове становище Ірландії може призвести до сильного інфляційного тиску в уже перегрітій економіці і, таким чином, заслуговує максимального покарання.
Засудження Ірландії, проте, є небезпечною помилкою, як з точки зору досягнень, так і з точки зору методології. Коли країна розвивається з швидкістю розвитку Ірландії — тобто, з більш високою швидкістю, ніж середні показники в ЄС — певний рівень інфляції не тільки неминучий, але навіть необхідний. З підвищенням «рівня реального обміну» інфляція допоможе сповільнювати ірландську економіку доти, поки зростання продуктивності не стане достатнім для підтримки конкурентоспроможності.
Напевно, рішення Ірландії скоротити податки через величезний профіцит, який створила її сильна економіка, могло мати швидше електоральну, а не економічну мотивацію. Питання, однак, в тому, чи підніме міністр фінансів країни—члена ЄС — свою руку без політичного порядку денного? Також імовірно, що інфляційний ефект скорочення податків може бути дещо вищий, ніж 0,3%, як випливає з оцінки ірландського уряду.
Але велика міра невизначеності з приводу ефекту, створеного ірландським бюджетом, і мінускула макроекономічного напряму: скорочення надлишку бюджету Ірландії становить всього 0,4% ВНП. Крім того, як визнала навіть Комісія ЄС, рівень інфляції в Ірландії скорочується від 5,6% попереднього року до 4,6% наприкінці 2000 року. Ірландію було притягнуто до відповідальності і засуджено на підставі неіснуючих доказів.
Засудження Ірландії є також серйозною помилкою з точки зору методології: насправді, це, можливо, найсерйозніший аспект справи. Спеціальний уповноважений з питань економіки і фінансів ЄС Педро Сольбес протягом останніх тижнів часто повторював, що Комісія прагне до розширення координування фінансової політики серед держав — членів ЄС. Але яким чином це відбувається? Коли? Для якої мети?
Координація фінансової політики насправді може бути контрпродуктивною. Вона може, наприклад, давати можливість фінансової невизначеності, яку через парадні двері «виганяє» Амстердамський договір, але яка проникає крізь чорний вхід. Пакт про стабільність вже накладає обмеження на свободу дій кожної держави — члена ЄС в сфері фінансової політики.
Для того, щоб координувати фінансову політику, треба знати результати, які нададуть бюджети членів ЄС. Поки з цього питання серед професійних економістів не існує консенсусу. Наприклад, який вплив на економічну активність справляє скорочення державних витрат — позитивний або негативний? На відміну від минулих часів, багато хто з економістів сьогодні вважає, що результати будуть позитивними. Якщо це так, то ті, кого, як вважає Комісія, беззастережно буде втягнено в координування фінансової політики, діаметрально цьому протистоятимуть.
Дивовижно, що Комісія вважає себе здатною підрахувати до других або третіх десяткових часток результати того або іншого бюджетного рішення в певній країні для впливу на європейську економіку. Комісія, наприклад, особливо протистоїть ірландській політиці скорочення швидше непрямих податків, ніж соціальних внесків, оскільки останнє, як передбачають, більш сприяє інфляції. Але емпіричні дані з цього питання практично відсутні, економетрична модель Комісії просто передбачає, що це дійсно так, і це все.
Координація економічної політики різних держав в реальності є маскуванням розширення влади Комісії і Спеціального уповноваженого з економічних і фінансових питань. Ця влада може дозволити великим країнам нав’язувати свою волю невеликим державам. Чи можете ви уявити собі, що хтось намагається засудити Німеччину за те, що вона скоротила надлишок бюджету на 0,4% ВНП? Також відбувається щось сюрреалістичне, навіть непристойне, з боку Італії з державним боргом 100% від ВНП, дефіцитом у 1,5% і задушеним зростанням, і країни, що бере участь в засудженні, з надлишком бюджету в 4%, державним боргом у 39% від ВНП, і щорічним зростанням на більш, ніж 10%!
Ірландія використовується Комісією для «тренування м’язів» і винесення попередження. Щось, проте, треба зробити, щоб обмежити амбіції Комісії і Спеціального уповноваженого Солбеса і повернути їх до реальності.
