Юлія Тимошенко є видатним агітатором і вона, здається, вибрала також потрібні політичні теми для участі у виборах. Її головним лозунгом було «правосуддя», що відображало невиконані обіцянки Ющенка від 2004 року: «Бандитів — у в'язницю!» Помста старому режиму знову стала домінуючим напрямом її декларацій. Її перемога над «Нашою Україною» ставить питання моралі вище економічної політики, а її риторика звернена до помаранчевої революції, що робить іще більш глибоким розкол між східними та західними областями України.
Оскільки виборча кампанія перетворилася в нове аранжування помаранчевої революції, природною представляється ніщо інше, як «помаранчева» коаліція, тобто коаліція блоку Тимошенко, «Нашої України» й Соціалістичної партії України. Сьогодні тільки Тимошенко бачиться природним прем'єр-міністром. І тільки їй загрожує небезпека втратити це місце.
Найважливіше питання, яку політику проводитиме прем'єр-міністр Тимошенко. Будучи заступником прем'єр- міністра з енергетики в 2000 році, вона здивувала нас у позитивному плані тим, що обрушилася на інших олігархів і стала «захищати» (від корупціонерів) енергетичний сектор. Ставши в минулому році прем'єр-міністром, вона, навпаки, здивувала нас у негативному плані, сфокусувавшись на реприватизації, яка не була частиною її урядової програми. І ось тепер вона отримала більш сильний, аніж будь-коли, народний мандат, а тому нам залишається тільки гадати, чим вона здивує нас цього разу.
Природною початковою точкою є передвиборна програма її блоку. Навіть за нормами документів такого роду, ця програма разюче розпливчата. Найбільш значущою її частиною є розділ про «справедливу владу». У ньому проголошується, що при уряді на чолі з Тимошенко з політиків буде негайно знята юридична недоторканість, регіональних губернаторів вибиратимуть, а місцеві органи самоврядування буде укріплено.
Тимошенко висуває як своє економічне кредо «солідаризм», маючи при цьому на увазі вікові соціалістичні вірування, але його значення залишається туманним. Розділ її програми, присвячений економічній політиці, малий і беззмістовний. У популістському дусі в ньому сказано, що підприємства, однаково як і окремі «особи стануть платити податки без будь- якого примусу». Про всяк випадок нагадую, податок на додану вартість також пропонується відмінити. На щастя, соціальний розділ програми також досить туманний. Представляється, що час дорогих програм соціальних пільг пройшов.
Що найважливіше, реприватизація не згадується, як, проте, не гарантуються і права власності. Тимошенко після своєї відставки у вересні минулого року заявила, що ніколи не закликала до реприватизації — що не обов'язково правда, але визначено корисно. Малоймовірно, що вона ще раз зв'яже собі руки колишньою обіцянкою. Більш того, «Наша Україна», швидше за все, не зможе вступити в коаліцію з нею, якщо вона не дасть гарантій, які заслуговуватимуть на довіру не починати ще одну кампанію реприватизації.
... Реакція Кремля, швидше за все, стане ще більш гострою, якщо Тимошенко не відмовиться від своєї передвиборної обіцянки порвати газову угоду з Росією та зробити «РосУкрЕнерго» транспарентною. Хоча з Юлією не можна будувати прогнози. Виступаючи у вересні минулого року на програмі радіостанції «Эхо Москвы», вона поздоровила росіян із їхнім «чудовим» президентом.
Як би не розвивалися події, Україна є демократією, тоді як Росія — ні. Отже, Кремлю важко розуміти Україну. Представникам авторитарної влади незрозуміле ніщо з того, що роблять українські лідери для задоволення потреб тих або інших груп виборців, і якщо якісь українські кроки не подобаються Кремлю, вони сприймаються як продиктовані Вашингтоном і відповідно критикуються.
Російська риторика такого сорту тільки штовхає Україну в обійми Заходу, а оскільки ЄС не готовий її прийняти, Україні доведеться ще швидше бігти в НАТО, причому не внаслідок загравання з нею Заходу, а внаслідок її залякування Росією.
