Президент Обама неодноразово називав анексію Росією Криму незаконною та нелегітимною, але він також прагне зменшити значущість територіальних захватів Володимира Путіна. Насправді, дії Москви, включаючи погрози «громадянської війни», що прозвучали цього тижня, в тому випадку, якщо Україна чинитиме опір захватам урядових будівель і повстанням російських сепаратистів на сході країни, це щось більше, ніж окремі випадки порушення закону. Дії Росії, а також правові й інституційні виправдання, що наводяться нею, є небезпечною дестабілізацією в нинішній міжнародній системі. Яким є ймовірний результат? Такі дії стануть стимулом для застосування сили в усьому світі, а також підсилять спонукальні мотиви для отримання ядерної зброї.
Три засадничі принципи міжнародного права, що знайшли віддзеркалення в Статуті ООН і в давнішній традиції, це рівність усіх держав, недоторканність їхньої територіальної цілісності й зовнішнє невтручання в їхні внутрішні справи. Проте Москва сьогодні наполягає, що має унікальні права й обов’язки щодо захисту інтересів російськомовного населення, яке проживає за межами російських кордонів, а також особливі прерогативи щодо «історичних російських» територій, які не увійшли до складу Російської Федерації після розпаду Радянського Союзу 1991 року.
Що стосується України, то там ці домагання трансформувалися в набір конкретних вимог, що звучать у виступах Путіна й інших, у санкціонованих Кремлем статтях і в дискусіях між російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим і держсекретарем Джоном Керрі. Серед них вимога до України відкласти травневі вибори, внести зміни до Конституції з наданням автономії регіонам (в разі чого східна Україна стане вразливою для російських захватів) і серйозно ослабити національний уряд в Києві. Москва наполягає на тому, щоб російська мова стала в Україні другою офіційною й щоб там були заборонені деякі націоналістичні політичні партії.
Москва також заявляє, що Україна має стати нейтральною, неприєднаною й, по суті справи, демілітаризованою державою. Це такий статус, що за часів холодної війни отримав назву «фінляндизації». Радянський Союз нав’язав його Фінляндії як ціну за її «незалежність».
Вимоги Путіна — це явне порушення принципу невтручання у внутрішні справи інших держав, узаконеного Статутом ООН і міжнародним звичайним правом.
Москва використовувала війська без російських розпізнавальних знаків і в той же час відкрито заперечувала, що її військові проводять операцію в Криму. Це відкрите порушення Женевської конвенції. Іншим серйозним порушенням є відмова від негайної репатріації українських військ і техніки після завершення захвату Криму, а також спроби Москви змусити українських військовослужбовців вступити до російської армії.
Терористичні організації вже нехтують законами ведення війни, оскільки їхні бойовики часто діють без форми, змішуючись з цивільним населенням. Коли таким чином починає діяти така велика держава, як Росія, це нищить пошану до найважливіших норм, підштовхуючи інші країни й повстанські рухи до протизаконних і шахрайських дій.
Недотримання Росією своїх договірних зобов’язань також серйозно ослабляє боротьбу за ядерне нерозповсюдження. Зокрема, захват Криму шматує Будапештський меморандум про гарантії безпеки від 1994 року, відповідно до якого Україна погодилася відмовитися від свого солідного ядерного арсеналу в обмін на зобов’язання Росії, Британії й США поважати її політичну незалежність і територіальну цілісність.
Тепер же Росія демонструє, що військова сила в цілому і ядерна зброя зокрема цілком можуть стати єдиним надійним засобом захисту від ворожих дій більших і сильніших держав. Якщо світова спільнота слабо реагуватиме на захват Криму Росією, сигнал буде зрозумілий усім: зобов’язання щодо безпеки між державами нічого не варті. Це матиме серйозні дестабілізаційні наслідки світового масштабу.
Тому важко зрозуміти заяву Пентагону у вівторок про те, що Сполучені Штати істотно скоротять свій арсенал ядерної зброї в рамках виконання договору СНВ-3, підписаного з Росією. Америка ослабляє свої оборонні можливості заради виконання договору з країною, що нахабно порушує інші договори.
Якщо Сполучені Штати та їхні союзники вирішать відмовитися від свого мінімалістського й неефективного підходу, якому вони слідували досі, то в них на руках буде кілька варіантів дій у відповідь на фіктивні правозазіхання Москви. Ці заходи не можуть стати заміною сильному лідерству, але, принаймні, вони дають можливість протидії в цьому конфлікті, що поки є однобічним.
Спершу адміністрація Обами має добитися від Генеральної Асамблеї ООН ухвалення резолюції з проханням до Міжнародного суду винести свій вердикт про законність приєднання Криму Росією. Росія не зможе накласти вето на таке прохання. Оскільки Генеральна Асамблея вже проголосувала переважною більшістю голосів за оголошення приєднання незаконним, це ослабить хибні російські аргументи зі зверненням до норм міжнародного права й стане основою для подальших судових позовів проти Росії й російських юридичних осіб.
США та їхні союзники мають оскаржувати законність російських дій у всіляких правових інстанціях, як американських, так і міжнародних. Оскільки Москва обгрунтовує анексію твердженнями про корупцію в українській владі та про репресії проти російськомовного населення, західні країни мають широко оприлюднювати будь-які наявні докази корупції в російських органах влади та свідчення того, що заворушення в Криму й на сході України розпалюють російські агенти-провокатори із військових і розвідників.
Неурядові організації, що називають себе захисниками міжнародного порядку, можуть зіграти свою роль, засуджуючи й оскаржуючи в судах російські дії проти України, а також створюючи відповідну громадську думку. Таким чином, ці організації отримають можливість показати свою нейтральну відданість підтримці міжнародного порядку, як вони робили це, оскаржуючи законність американських дій у В’єтнамі, Афганістані, Іраку та на Аравійському півострові.
На кін поставлено щось більше, ніж мудровані правові принципи. Нездатність Заходу висунути свою версію міжнародних прав і їх порушень з формулюваннями закону й легітимності, призведе до трагедії. Пасивне ставлення до російської агресії підірве й без того ослаблену підтримку активній і дієвій зовнішній політиці в США й інших західних країнах, і світ після цього стане більш беззаконним і жорстоким.
The Wall Street Journal, 8 квітня 2014, переклад ИноСМИ.Ru
Девід Рівкін і Лі Кейсі за президентства Рейгана й Джорджа Буша-старшого працювали в міністерстві юстиції. Вони є партнерами вашингтонського відділення фірми Baker Hostetler LLP. Рівкін також працює старшим радником Фонду на захист демократій
