Економіст Кальман Міжей став відомим задовго до того, як зайняв свою теперішню посаду директора регіонального бюро Програми розвитку ООН з Європи та СНД і помічника Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй. За його плечима — успішна бізнес-кар’єра в рідній Угорщині та консультування урядів центрально- та східноєвропейських країн. Кальман Міжей був ініціатором створення комісії «Блакитна стрічка», що об’єднала вітчизняних та іноземних експертів, які проаналізували стан економіки України й у січні цього року представили новообраному Президенту Віктору Ющенку звіт «Нова хвиля реформ». Документ мiстив понад сто рекомендацій. Основні тези такi: потрібно змінити відносини між владою та громадянами, перейти від «правління» до «надання послуг»; громадянам повинен бути забезпечений гідний рівень життя; для стимулювання подальшого економічного зростання необхідно поліпшити систему оподаткування та законодавчу базу фінансової системи; потрібно провести чітке розмежування між державою та приватними підприємствами для повної гарантії прав власності; інтеграція України у світову економіку повинна забезпечуватися, передусім, шляхом якнайшвидшого приєднання до СОТ і наближенням інтеграції в Євросоюз.
Минулого тижня Кальман Міжей відвідав Україну, щоб узяти участь в економічному форумі «міні-Давос», і знайшов час поділитися з читачами «Дня» своїми враженнями від київських зустрічей і стану української економіки.
— На вашу думку, яким буде матеріальний ефект від «міні-Давоса»? Чи допоміг форум залучити нові інвестиції?
— Я думаю, це дійсно була успішна зустріч. У перші місяці нової влади її економічна політика була дуже невизначеною, але зараз я бачу серйозний поворот. Президент приділяє набагато більше уваги вкрай суттєвим питанням: скасуванню безлічі непотрібних регуляцій, вступу країни до СОТ, антикорупційним заходам... У червні було досить багато ініціатив, які можуть привести до прориву. У тому числі, припинивши урядовий контроль за цінами, Президент чітко продемонстрував, що віддає перевагу ліберальній економіці. Я думаю, на ці два тижні ми згодом будемо дивитися, як на поворотний момент в економічній політиці українського уряду: зроблено важливі заяви з приватизації, які сигналізують про відновлену готовність приватизувати. Меморандум про гарантії прав власності та забезпечення законності за їхньої реалізації, підписаний Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко та Володимиром Литвином, дуже важливий. Він не знімає протиріч навколо приватизації, але принаймні показує прагнення не дуже непокоїти економіку та не вказувати, які компанії повинні підлягати реприватизації.
— Вашу думку поділяють й інші іноземні учасники форуму?
— Так. Один із них сказав мені, що під враженням від форуму збирається зняти в Києві приміщення для офісу і запитував мене про ціни. Форум обов’язково зіграє свою роль у залученні інвесторів в Україну. Але що важливо — зупинити переслідування бізнесу з боку чиновників. Українське керівництво пообіцяло зробити це, і якщо виконає обіцянку — в країни будуть дуже хороші перспективи. Я хотів би повторити те, що вже говорив прем’єр-міністру: в 2004 році обсяг іноземних інвестицій в Україні в перерахунку на душу населення був приблизно вп’ятеро меншим, аніж у Польщі. Рівень іноземних інвестицій у Польщу за 2004 рiк (до речі, досить низький), повинен бути мінімумом для України. Ви повинні мати мінімум дев’ять- десять мільярдів доларів іноземних інвестицій на рік. Якщо так буде, то це спричинить дуже глибоку реструктуризацію економіки — принесе не лише гроші, але й технології, й організаційну культуру, ноу-хау... Ніщо інше не допоможе так змінити українську економіку, як іноземні інвестиції в якомога ширшому спектрі галузей. При цьому я був би радий, якби Україна отримала не кілька гігантських інвестицій, а багато середніх і малих капіталовкладень у різні галузі економіки.
— Чи варто вважати київський «міні-Давос» конкурентом Петербурзького міжнародного економічного форуму, який відбувався з 14 по 16 червня?
— Ні. У минулому році я був учасником Санкт-петербурзького форуму і можу вам сказати, що «міні-Давос» був організований набагато краще, їх не можна навіть порівняти. Це все одно, що порівнювати «Ладу» та «Мерседес». На київському форумі були п’ять президентів, представники Єврокомісії, багато важливих iнтернаціональних компаній, відбулося багато окремих дискусій — усе це було дуже корисним.
— У січні організована вами комісія «Блакитна стрічка» запропонувала українському керівництву пакет рекомендацій. А як би ви зараз описали «стрічку» економічного курсу українського уряду? Вона «блакитна», тобто відповідає вашим рекомендаціям, «помаранчева» чи соціалістично «рожева»?
— Як я вже говорив, у перші чотири-п’ять місяців перебування при владі уряд вагався із втіленням ліберальних реформ. Тягнули з реформою державної адміністрації, що перетворила б царську або радянську чиновницьку систему в сучасну державну адміністрацію, яка б слугувала громадянам. Але зараз я бачу, що набагато більше уваги приділяється правильним речам, зокрема в економіці. Звичайно, я поки що не бачу ні реальної реформи державної адміністрації, ні яких-небудь просувань в антикорупційних питаннях, ні професіоналізації держадміністрації, ні її децентралізації. Нарешті, дуже важливі комплексні соціальні реформи, які перебувають у фокусі нашої «Блакитної стрічки», очевидно, не почнуться до парламентських виборів. На це не вистачить часу.
Звичайно, є питання потенціалу уряду, неможливо робити все відразу. Але реалізація тих речей, про які я говорив спочатку, і хоч би деяких елементів адміністративної реформи, децентралізація, наприклад — були б хорошою програмою на термін до виборів.
— Однак поки що робота уряду має виключно соціальне забарвлення…
— Але поки що не було соціальних реформ — були лише соціальні виплати! Уряд дуже старається бути популярним. Тільки зараз його члени відкривають, що лібералізуючі реформи можуть бути популярними. Я згоден із президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі, який на київському форумі сказав, що «не буває непопулярних реформ, бувають політики, нездатні пояснити їх людям».
— Не могли б ви порівняти нинішню ситуацію в Україні з процесами, які ви спостерігали в інших країнах, чиї уряди консультували?
— Ситуації скрізь були різними, але, звичайно, можна порівнювати елементи. Наприклад, останнім часом я думаю про те, що чесність вашого Президента — це велика сила, яку часто недооцінюють. Люди можуть робити помилки, але я виявив, що чесність — це те, що може повернутися сторицею. Бальцерович у Польщі, Гайдар у Росії, Клаус у Чехії... Всі ці люди досягли успіху почасти тому, що правильно робили, але ще й тому, що вони не вагалися. Вони знали, що служать суспільству, й були зосереджені на своїй місії.
У тому, що стосується швидкості реформ, були країни з більш енергійним темпом, наприклад, Польща в 1989-му. Чехія в 1990 — 1991, Естонія в 1991 — 1992 пройшли короткий етап радикальних реформ, але тим часом деякі країни просувалися поступово, хороший приклад — Румунія. Поки що Україну можна порівняти з Румунією. Звичайно, велика проблема вашої країни — те, що на початку 1990-х ви не провели потрібних економічних реформ. А якби провели, зараз ВВП на душу населення становив би не півтори тисячі доларів, а близько чотирьох тисяч. Вашій країні доводиться платити велику ціну за затримку реформ на початку 90 х.Звичайно, в середині 90 х почалася стабілізація макроекономічної ситуації, але ставлення до структурних реформ було як і раніше дуже боязким. У 1999 — 2000 році структурні реформи почалися, і я повинен підкреслити важливу роль Віктора Ющенка, яку він зіграв, будучи головою Національного банку, а потім прем’єр-міністром. Адміністративні ж реформи, які дуже важливі та дуже важкі, по суті, в Україні ще не почалися…
— На вашу думку, де повинна бути межа участі України в ЄЕП, щоб вона не суперечила курсу на євроінтеграцію?
— Звичайно, вибір моделі інтеграції — це дуже глибоке рішення уряду. Досвід показує, що інтеграція до Європи, адаптація acquis communautaire (законодавства ЄС. — Авт. ) — це дуже хороша система координат для реформ. Працююча сьогодні Політика сусідства, План дій Україна — ЄС також дуже кориснi для ваших реформ. Європа відіграє для інституційних реформ таку роль, якiй сьогодні немає альтернативи. З іншого боку, думаю, для Росії, України та Казахстану буде дуже корисно зробити торгівлю настільки вільною, наскільки це можливо. Сьогодні у Росії є два погляди на ЄЕП. Перший — рухатися в напрямку лібералізації торгівлі, другий — замкнути країни в митному союзі й уже на цій основі провести лібералізацію торгівлі. Зазвичай країни не йдуть другим шляхом… Радикальна лібералізація торгівлі була б дуже корисною для цих країн. Проблема залишається в тому, що внутрішні реформи в Білорусії ще не відбулися. До того часу, поки Білорусь не реформує свою економіку, буде дуже ілюзорно говорити про вільну торгівлю. Вона не буде вільною всередині ЄЕП і об’єднання не зможе вести вільну зовнішню торгівлю.
Україна повинна вигравати від розташування між двома великими силами — Європою та Росією. Розвиток транзиту і якомога вільніша торгівля з двома цими блоками будуть дуже корисними. Думаю, років через п’ять ви зможете оцінити баланс між інтеграцією з Євросоюзом й інтеграцією в рамках ЄЕП. Але митний союз у рамках ЄЕП виключає членство в Євросоюзі.
