Теза про те, що Європейський Союз не закриває двері перед Україною, до останнього часу сприймалася лише як ввічливе дипломатичне «ні» на запитання про перспективи європейської інтеграції України. Однак протягом кількох тижнів у цих словах з’явилося якісно нове значення — Євросоюз справді трохи відкрив свої двері, закріпивши попередні слова резолюцією Європейського парламенту із закликом до Ради Європи та Європейської комісії надати Україні прозорі перспективи членства в ЄС. Окрім того, Брюссель пообіцяв найближчим часом надати Україні статус країни з ринковою економікою. Багатьма такий прорив небезпідставно сприймається як наслідок помаранчевої революції. Однак після інавгурації нового президента «революційний чинник» стане другорядним, відтак стосунки України та Євросоюзу базуватимуться не на іміджевих, а на суто політичних принципах. На часі формування чіткої стратегії співпраці Києва та Брюсселя й визначення, чи буде переглянута політика ЄС щодо України. Відповідь на це питання шукали учасники конференції «Європейські перспективи України — досвід країн Вишеградської групи та Балтії», організованої Інститутом Євро-Атлантичного співробітництва (Київ) та Центром міжнародних відносин (Варшава).
Насамперед всі учасники конференції, серед яких були посли ряду країн-членів Євросоюзу, депутати Європарламенту та експерти, позитивно оцінили резолюцію Європейського парламенту щодо України. Зокрема, голова комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції Борис Тарасюк назвав її «найбільш позитивною за весь час незалежності України». А депутат Європарламенту від Польщі Міхал Камінський, відповідаючи на запитання «Дня», зазначив, що цією резолюцією Європарламент певною мірою «тисне на Європейську комісію, яка є менш сміливою», аби дати їй зрозуміти, що «багато політиків уже готові повністю відкрити двері перед Україною» і тим самим підштовхнути виконавчий орган ЄС до прийняття конкретного рішення. За словами пана Камінського, «повільний тиск і послідовна критика» Європарламентом Єврокомісії «обов’язково матиме значення та конкретний результат».
Найбільше дискусій виникло з приводу необхідності перегляду Плану дій Україна—ЄС, який, на думку української сторони, застарів і не відповідає сьогоднішній ситуації. Офіційну позицію висловив перший заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олександр Моцик. За його словами, необхідним є «започаткування роботи над довгостроковою перспективою співробітництва між Україною та ЄС, яка б містила чітку перспективу набуття членства в ЄС». Окрім того, за словами пана Моцика, бажаним був би початок переговорів про підготовку нової посиленої угоди між Україною та ЄС, що містила б елементи асоціації. Тобто фактично йдеться про перегляд Плану дій Україна—ЄС. Необхідними кроками пан Моцик також вважає надання українській економіці статусу ринкової (що, до речі, пан Тарасюк прогнозує протягом місяця), окреслення чітких перспектив створення зони вільної торгівлі та зумовлювання лібералізації візового режиму.
Однак багато учасників конференції зазначали, що про перегляд Плану дій говорити не варто. Так, на думку депутата Європарламенту від Латвії Валдіса Домбровскіса, «розмови про Україну в Євросоюзі ведуться, Європарламент надав дуже чіткий позитивний сигнал для України, окрім того, дискусій щодо європейськості України, на відміну від Туреччини, не ведеться. Але План дій Україна—ЄС, швидше за все, не буде переглядатися Європейською комісією за будь-яких умов.
Тому найрозумнішим було б розпочати процес інтеграції крок за кроком, прийняти План дій, але постаратись отримати якісь додаткові позитивні політичні запевнення щодо інтеграції України в ЄС». За словами євродепутата, Україні «потрібно розробляти поступовий підхід до інтеграції не дуже агресивним шляхом, оскільки ЄС не буде пристосовуватися до України, натомість Україна має пристосуватися до ЄС».
Досить конкретну позицію висловив і директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України Олександр Сушко. За його словами, «євроатлантичний прорив України — середньострокове завдання, він іще не є реальністю. Це природний, але не гарантований наслідок помаранчевої революції». Що стосується базових документів, то, на думку пана Сушка, «на сьогодні Україна має документи, які можуть забезпечити їй успішне проходження першої стадії прориву до ЄС і НАТО». Так, у Плані дій Україна — ЄС «закладені певні механізми, інструменти, які можуть допомогти Україні підтягтися до низки стандартів. Помаранчева революція не є свідченням остаточного закріплення незмінності демократичного вибору, його треба закріпити інституційно. На сьогодні ми не відповідаємо першому копенгагенському критерію, який дав би змогу подання заявки на членство в ЄС». Що стосується НАТО, то, на думку пана Сушка, «найбільш ефективною формою подання заявки в НАТО є повна реалізація Цільового плану на 2005 рік, зокрема у сфері відповідності демократичним стандартам та стану ринкової економіки. Тільки тоді питання буде поставлене на порядок денний».
Досить часто від учасників конференції чулися заклики не поспішати й чітко усвідомити власні потреби та можливості. «Україна сьогодні перебуває у стані «кандидата в кандидати», й цілком зрозуміло, що вона не хоче, аби це тривало довго. Однак не слід занадто хвилюватися через якнайшвидше отримання статусу кандидата на вступ до ЄС, оскільки не швидкість є головною», — відзначив відомий польський публіцист та громадський діяч Здзіслав Найдер. На його думку, насамперед «треба визначитися, якого саме ЄС потребує Україна — чи ви хочете зони вільної торгівлі, чи вас більше цікавить політичний союз», і вже тоді вибудовувати пріоритети вiдносин.
Зважаючи на досвід своєї країни та врахувавши помилки на шляху євроінтеграції, пан Валдіс Домбровскіс також порадив «не створювати відчуття перегонів, не поспішати». За його словами, «треба ретельно шукати варіанти угод, від яких ви можете виграти, зокрема в економічній сфері». Саме від поспіху, на його думку, Латвія багато в чому програла під час переговорів з ЄС.
Про роки, а не місяці дискусій в ЄС щодо членства України попередив у коментарі «Дню» і польський політолог Гжегож Громадські, оскільки знадобиться багато часу, аби досягти порозуміння між країнами-членами ЄС. Він також зазначив, що вступ України до НАТО вітатиме ЄС, а вступ України до ЄС однозначно привітають США. Однак, на його думку, до України потрібен особливий підхід, оскільки «вона не є настільки проатлантичною та проєвропейською країною, як балтійські країни». Головне завдання нової влади пан Громадські вбачає у врегулюванні вiдносин із США та початку нового діалогу з ЄС. Зокрема, потрібно «утвердити довіру через втілення необхідних реформ, розбудувати послідовні євроінтеграційні структури». Зокрема, на його думку, необхідним є «чітке розмежування між комітетом євроінтеграції та Міністерством закордонних справ, аби не виникло непорозумінь через нечіткий розподіл повноважень, як це сталося в Польщі». Стосовно Плану дій пан Громадські відзначив, що «не треба відкидати будь- яких пропозицій, хоча План дій не є ідеальним документом на сьогодні. Україна могла б ухвалити його, однак обговорити додатковий документ, який би міг містити список пріоритетів та детальних дій. Приміром, справді варто поговорити про лібералізацію візового режиму».
Зачіпалися в обговоренні і вiдносини Україна — Росія — ЄС. Зокрема, йшлося про те, що в часи проведення дискусій щодо прийняття до Євросоюзу Польщі та країн Балтії постійно спливали побоювання «втрати Росії». Однак, за словами президента Центру міжнародних відносин Януша Рейтера, «всі країни вступили до ЄС, а Росію так ніхто й не втратив». Чи буде так у ситуації з Україною? На думку присутнього на конференції члена Федеральної політради «Союзу правих сил» Бориса Нємцова, «проблема євроатлантичної інтеграції України в Москві сприйматиметься значно хворобливіше, ніж євроінтеграція країн Балтії чи Польщі, оскільки думка про те, що Україна — це російська земля, дуже глибоко вкорінена у свідомості багатьох росіян». За словами пана Нємцова, «складність полягає в самій суті завдання — інтегруватися в Євросоюз і в той же час не посваритися з Росією. Зовсім необов’язково повертатися до Росії спиною — по- перше, буде неприємно, а по- друге, коли так стоїш, ти беззбройний, можеш ножа у спину отримати. Тому потрібно одразу чесно сказати Путіну, чого Україна прагне — приміром, вступити до Євросоюзу, — але при цьому зазначити, що до Росії ніхто не буде ставитися вороже». Однак головне завдання нової влади на шляху євроінтеграції Борис Нємцов вбачає у політичній консолідації України та розбитті міфів про нову українську владу, створених у Москві. «Якщо громадську думку в Росії та на Сході України не змінити, то протистояння Сходу продовжуватиметься й заважатиме втіленню основних цілей, серед них і євроінтеграційних. У першу чергу потрібно об’єднати країну в політичному плані, тоді і ставлення на Сході до євроінтеграції зміниться. Інакше розмови про це будуть виключно загальними».
