Завтра в Казахстані вперше відзначається державне свято — День столиці. Примітно, що одночасно з 10-річчям Астани країна відзначатиме й день народження свого президента, якому виповнюється 68 років. За минуле десятиліття чисельність населення в казахській столиці збільшилася втроє, досягши 700 тис. осіб. Примітно, що ЮНЕСКО удостоїло Астану премії «Місто світу». Чому Казахстан приділяє так багато уваги святкуванню десятиріччя Астани? Чим планує молода казахська столиця вразити високих гостей, які братимуть участь у масштабних святкуваннях? Чому казахські нафтопереробні компанії виявляють в Україні меншу активність, ніж в інших країнах? Які нові можливості співробітництва між Києвом та Астаною з’явилися у військово-технічній і космічній сферах? Чому Казахстан не такий активний, як Україна, в засудженні Голодомору, від якого загинула половина казахів? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Казахстану в Україні Амангельди ЖУМАБАЄВА.
— Пане посол, чи не здається вам, що дуже багато уваги в Казахстані приділяється майбутній річниці Астани? Адже десять років дуже маленький термін. Можна сказати, що це дитина.
— На це потрібно дивитися в іншому ракурсі. Дійсно, Астана — молода столиця. Але за десять років ми зробили настільки багато, що можна прирівняти, скажімо, з тим, що в інших столицях зробили за 50 років. З іншого боку, це можливість укотре показати світу, що Казахстан — країна, яка динамічно розвивається. На прикладі Астани ми хочемо завоювати позитивний імідж для Казахстану. Це наш бренд. Адже в кожної держави є своя мета — нарощування відносин з іншими державами, розвиток торгівлі й залучення більших інвестицій. Разом із тим ми хочемо в ході цього святкування показати нашу миролюбність і відвертість світу. З іншого боку, і народ повинен знати, що сталося за ці десять років. Ми завжди повинні говорити про те, що робиться, щоб була правильна оцінка. Ми не вважаємо майбутні святкування шумом, ми вважаємо їх нормальним явищем. Єдина мета цього заходу — показати ще раз світу, що є держава Казахстан, яка стабільно розвивається і що ми за цей маленький відрізок часу досягли колосальних успіхів.
— Сам президент Нурсултан Назарбаєв сказав, що «перенесення столиці було політичним і геополітичним рішенням задля розвитку нашої державності». Чи можете ви трохи розшифрувати цю тезу вашого президента?
— Я б сказав, що багато чинників призвело до того, що потрібно було змінити місце розташування столиці. Але головним був економічний чинник. Астана знаходиться в центрі держави. Уявіть собі, коли столицею була Алма- Ата, щоб доїхати до західного Казахстану, який знаходиться на відстані трьох тисяч кілометрів, чиновник витрачав величезний час. І тому ми отримали економічний виграш від перенесення столиці. До того ж керувати державою стало легше. І найголовніше — столиця знаходиться на перехресті всіх доріг. Це дуже важливий чинник. Дійсно, потрібно визнати, що політична мета полягала в підвищенні безпеки столиці, завдяки її перенесенню далі від кордону. Хоч ми активно розвиваємо наші відносини з усіма сусідніми державами, але ніяких недоброзичливців навколо себе не бачимо. Але з метою безпеки для будь-якої держави важливо, щоб столиця знаходилася в центрі країни.
Ми кілька разів змінювали свою столицю. Коли Казахстан як автономна республіка перебував у складі Росії, столицею тоді був Оренбург. Коли ми були самостійною республікою у складі СРСР, столиця була Кизил-Орда. Через деякий час ми пересвідчилися, що це місто дуже незручне для розвитку економіки. З погляду екології та клімату — це було важке місто. Тоді столицю перенесли в прекрасне місто Алма-Ату. Але коли ми стали суверенною державою, столиця виявилася на околиці країни і тоді було прийняте рішення перенести її в центр. Я вже не кажу, що Алма-Ата розташована в оточенні гір, що утруднювало подальше розширення столиці. Потрібно відзначити також побічні чинники — екологія і землетруси.
— Які глави іноземних держав запрошені на святкування, й чи буде серед них Президент України?
— Дійсно, в ході святкувань 5—6 червня відбудеться неформальний саміт глав держав — наших друзів, хто хоче приїхати і порадуватися разом із нами. На сьогодні підтвердили свою участь президенти Росії, Туреччини, Грузії, Туркменістану, Киргизстану. Оскільки я представляю Казахстан в Україні, то знаю, що у Віктора Андрійовича немає можливості приїхати до Астани. Тим більше, що три місяці тому він здійснив візит у Казахстан. Обидва президенти всі питання обговорили і, можливо, з огляду на це було прийняте рішення. Напевно, вірно, Президенту потрібно вирішувати багато питань тут, в Україні.
— А хто представлятиме Україну на цих святкуваннях?
— Поки що я не знаю. Подивимося. Знаю тільки, що Президент не їде. Для мене це головна особа, яка більше за все хвилює.
— І чим особливим планує вразити Астана гостей із названих вами держав?
— Ми плануємо провести багато заходів, щоб показати нашим гостям, жителям столиці і всьому населенню, які успіхи за цей час були досягнуті в Казахстані в галузі економіки, культури, спорту. Це буде показовий демонстрація наших досягнень. Ми відкриваємо нові об’єкти: розважальний комплекс «Хан-шатири», комплекс «Астана — крите місто» і «Абу- Дабі Плаза», кіноконцертну залу на 3500 місць, критий стадіон на 30 тисяч місць. Безпосередньо в День Астани відбудеться Віденський бал і карнавал на новому стадіоні за участю таких мегазірок, як Дженніфер Лопес, Пол Маккартні і багатьох інших.
— Пане посол, в одному з інтерв’ю ви сказали, що одна казахська компанія вийшла на ринок Румунії, викупивши в цій країні нафтопереробний завод. Хіба в Україні немає подібних можливостей для казахських компаній?
— Ми мали частину акцій у Херсонському нафтопереробному заводі (НПЗ). Це було років сім- вісім тому. Зрештою, ми виявилися там не при справах. Потрібно розбиратися, багато моментів пов’язано з приватними компаніями.
Звичайно, я прихильник того, щоб казахські компанії мали тут заводи з переробки. Я стараюся робити все можливе, щоб цей напрям розвивався. Я прихильник того, щоб наша сировина перероблялася тут, а ми освоювали ринок України і виходили в Європу. Гадаю, що в перспективі це все одно станеться. Бо іншого шляху не може й бути. В Україні — дуже величезний ринок, вона транзитна держава. У нас є можливості постачати свою нафту — залізницею, трубопроводами, морем. А з кожним роком обсяг виробництва нафти в нас зростає. Тому ми потребуватимемо цього ринку. Інше питання, розвиток йде не так, як нам хотілося. Є багато питань. З Херсонським НПЗ поки що ситуація не визначилася. З Кременчугом також. Будівництво нових НПЗ зависло через невизначену ситуацію з продовженням нафтопроводу Одеса—Броди в Польщу.
— Але ж у травні на Енергетичному саміті в Києві була досягнута домовленість, що Азербайджан дає нафту. Більше того, під час нещодавньої зустрічі українського та азербайджанського президентів у Баку була підтверджена готовність технічного прокачування нафти через цей трубопровід в аверсному напрямі. Хіба після цих домовленостей у Казахстану не додалося оптимізму?
— Щодо оптимізму, я завжди кажу, що Казахстан давно перейшов на ринкові відносини. У нас економіка на 90% заснована на приватному секторі. Цього року ми виробимо близько 70 мільйонів тон нафти, з яких 85% виробляють провідні міжнародні компанії. Ми не можемо диктувати їм, куди постачати свою нафту. Для нас головне, щоб вони вчасно платили платежі, передбачені в договорі та законами Казахстану. І по-друге, щоб вони не шкодили нашій екології. По-третє, щоб нормально вирішували соціальні питання місцевих трудових ресурсів. Держава контролює саме ці три моменти. Навіть наша нафтова компанія самостійно веде свою роботу, вивчає ринок, де їй вигідно — туди постачає. Звичайно, держава приймає політичні рішення. Таким є рішення про будівництво нафтопроводу в Китай. Один нафтопровід з об’ємом перекачки 10 млн. тонн нафти на рік побудований. Починається будівництво другого. Ми ухвалили рішення й підключилися до нафтопроводу Баку—Джейхан. На вищому рівні досягнута домовленість, що Казахстан підтримуватиме Україну. Інше питання, прихід нафтових компаній нашої країни в Україну залежатиме від того, наскільки проект трубопроводу Одеса—Броди буде привабливим, економічно вигідним для виробників нафти. Якщо вони побачать, що маршрут постачання нафти в Європу через Україну є найекономічнішим, то їх не потрібно вмовляти, вони самі проситимуться. Тому ми завжди кажемо: дайте нам техніко- економічне обгрунтування (ТЕО), щоб ми його вивчили. На саміті в Києві було оголошено, що до осені буде ТЕО цього проекту. Для нас будь-який напрям: схід, захід, південь — усе цікаво. Але головна умова, щоб це було цікаво для нафтових виробників, щоб їм було економічно вигідно.
— Як відомо, Назарбаєв не зміг узяти участi у київському енергетичному саміті, оскільки на цей день у нього була зустріч із новим російським президентом Дмитром Медведєвим. Чи можна очікувати, що в листопаді казахський президент візьме участь у четвертому саміті, який відбудеться в Баку?
— Я не прихильник трактувати такі речі, протиставляючи або пов’язуючи подібні події. Вочевидь, так склалися обставини, що візит президента Росії до Казахстану співпав із київським енергетичним самітом. Я завжди казав, що Росія для нас — партнер номер один. Це природно. Протяжність кордонів між Казахстаном і Росією становить 7,5 тис. кілометрів. Це найдовший у світі кордон. Ми органічно так переплетені, що не враховувати інтересів Росії просто не можемо. Що стосується участі президента Н. Назарбаєва у Бакинському енергетичному саміті, прогнозувати дуже складно. Будь- яка держава передусім шукає вигоди для себе. Україна також шукає вигоду для себе в будь-якому контакті. І ми шукаємо вигоду для себе. Ми намагаємося з усіма бути відкритими, не вести якихось закулісних ігор. Наприклад, Росії ми відкрито сказали, що хочемо бути учасниками нафтопроводу Баку— Джейхан, бо це вигідно для Казахстану. Тому в цьому світі треба бути тверезим і відкритим. По-моєму, це найважливіше для досягнення успіху. А всі знають, що Казахстан — прогнозована і відкрита держава. Ніхто на нас не ображається. Ми маємо однаково хороші відносини з такими великими державами, як США, Росія, Китай. Тому що у відносинах передусім ми ставимо економічну вигоду.
— Якщо торкнутися суто двосторонніх відносин між нашими країнами, то багато очікувань покладалося на співпрацю в нафтогазовій, військово-технічній і космічній галузі. Чи є просування в цих галузях?
— Я чотири роки перебуваю в Україні, й за цей час багато зроблено. Раніше між Казахстаном та Україною не було угоди про військово-технічну співпрацю. Це зроблено й, окрім того, підписано угоду про передачу військових технологій. Усе це дозволило різко поліпшити наші відносини у галузі військово-технічної співпраці. Не секрет, що багато військової техніки ремонтується в Україні. Ми купуємо солідні озброєння в українських виробників.
— А щодо космосу?
— Тут ми також ведемо велику роботу, постійно підтримуються контакти. З кожним роком зростає інтерес у взаємній співпраці в цій галузі. Буквально тижнів зо три тому тут була велика делегація Космічного агентства Казахстану. Разом із колегами Національного космічного агентства України ми розробили плани співпраці. Йдеться про виробництво супутників і ракет, спільну підготовка кадрів. Дуже багато виявилося точок дотику, в яких ми можемо разом працювати. Україна зацікавлена в експлуатації космодрому в Байконурі. Тим часом в Україні є великий досвід розробки та виробництва ракетоносіїв і супутників різного призначення. Це перспективний напрямок у світовому бізнесі. Дуже багато країн хоче мати свої супутники. А Україна разом із Казахстаном може запускати супутники на орбіту. Ми домовилися, що Україна братиме участь у проектуванні й виробництві супутників для Казахстану.
— Пане посол, ви, напевно, знаєте, що цього року Україна відзначатиме 75-ту річницю Голодомору 1932—1933 років. Чи може наша країна розраховувати на те, що казахський парламент підтримає зусилля Києва щодо визнання Голодомору геноцидом, як це вже зробило майже 20 держав?
— Я за парламент нічого не можу сказати. Це питання у нас обговорюється неурядовою організацією. Однак ми поки що не ставимо питання так, щоб Голодомор було визнано геноцидом. Це найбільша трагедія нашого народу. У ці роки ми в Казахстані втратили майже половину населення. У будь-якому разі про ці факти ми не повинні забувати. Ми знаємо, що це результат тоталітарної системи. Ми цілковито виключаємо, що трагедія була результатом протистояння народів. Щороку ми відзначаємо жертв цих страшних подій — голоду, який охопив нашу країну особливо у 1932—1933 роках.
— Чому б казахському парламенту не заявити про засудження тоталітарного режиму та сталінізму, враховуючи те, що в російських підручниках з історії Сталіна називають «успішним менеджером»?
— Я не можу судити, підніматиметься це питання чи ні в парламенті. Я гадаю, що історія дасть кожній події істинну оцінку. З часом погляди людей міняються. Що стосується Голодомору, то йому, перш за все, має дати об’єктивну оцінку російська сторона.
— Щоб закінчити на позитивній ноті. Можна вас запитати, як ви тут, у Києві, відзначатимете 10 річчя Астани?
— Для нас це буде також святковий день. Ми дивитимемося пряму трансляцію з Астани. Напередодні свята ми провели багато заходів. Зроблено багато, особливо за допомогою ЗМІ, щоб населення України знало, що дружня країна Казахстан відзначає таке свято. Тим більше, що в Казахстані живе півмільйона українців. Вони разом із нами радіють цьому святу.
