Не приховуватиму, що мої інтереси, як професійного юриста, до процесів реалізації державного суверенітету в Казахстані були зумовлені його системним реформуванням правового поля, яке розпочалося відразу ж після отримання цією країною державного суверенітету. Не можна було не звернути увагу на оптимізацію стартових умов проведення реформ з реструктуризації соціально-економічного розвитку. У наступні роки, в міру просування реформ, цей інтерес почав поглиблюватися з цілого ряду причин позитивної властивості.
Насамперед, унаслідок того, що в усіх цих змінах проглядалася поступальна реалізація задач, сформульованих лідером держави Н. Назарбаєвим у проголошеній ним 1997 року Стратегії розвитку Казахстану до 2030 року. У ній презентовано системоутворюючі напрями розвитку країни. Тоді подібний проект викликав цілком резонні сумніви у багатьох експертів, оскільки стартові умови країни не давали підстав для оптимістичних прогнозів.
На відміну від скептиків, відношу себе до тієї нечисленної групи експертів, хто поставився до цього документа з довірою. Підставами для віри в реалізацію цього грандіозного проекту особисто для мене були значні природні ресурси, могутній людський потенціал казахстанського суспільства і, далеко не в останню чергу, особистість лідера — Нурсултана Назарбаєва, — який зарекомендував себе як послідовний і жорсткий державник.
Об’єктивними передумовами для реалізації поставлених задач слугували також масштаби території країни; вигідне географічне і транспортно-комунікаційне розташування; конструктивні відносини з міжнародними партнерами, а також політична і соціально- економічна стабільність казахстанського суспільства, яке витримало нелегкий період системної кризи, що охопила, тією чи іншою мірою, всі країни пострадянського простору.
Десять років потому вже можна говорити про те, що Казахстан зумів послідовно просунутися по шляху реформ в області економіки і соціального розвитку, істотно підвищити стандарти життя своїх громадян. Завдяки реалізації комплексу задач, країна досягла внутрішньої стабільності, забезпечила надійність соціальної бази розвитку, створила найбільш ефективну в регіоні економіку.
Виконуючи важливі функції щодо забезпечення геополітичної стабільності й міжнародної безпеки в регіоні, сьогоднішній Казахстан позиціонує себе як повноправний і відповідальний член міжнародного співтовариства. Усі ці позитивні зміни потребують більш детально прокоментувати основні позиції, що прозвучали в недавньому Посланні президента Н. Назарбаєва народу Казахстану.
Послідовне виконання перших етапів Стратегії «Казахстан- 2030» забезпечило всебічне прискорення модернізації країни, що дає змогу на нинішньому етапі форсувати темпи розвитку тих секторів, де намітилися позитивні зміни, а також вдосконалити всю систему економіки і соціального життя.
Реалізація поставлених задач створила непогані передумови для того, щоб казахстанські товари і послуги могли найближчим часом вийти на рівень передових міжнародних стандартів, актуалізувавши тим самим амбіційний проект прискореного просування Казахстану в число п’ятдесяти найбільш конкурентоздатних країн світу.
У Посланні казахстанського глави держави прозвучала програма з десяти основних позицій, суть яких зводиться до забезпечення і підтримки стійкого розвитку конкурентоздатної економіки і керування нею з урахуванням тенденцій світового господарювання і кон’юнктури зовнішніх ринків. Для цього в секторах економіки, де збережуться природні монополії, ставиться задача з тарифного і технічного регулювання за допомогою галузевих програм. Це, в свою чергу, буде сприяти активізації функцій фондового ринку, розвиток якого неможливий без залучення широких верств населення до активного інвестування своїх заощаджень в цінні папери, а також вдосконаленню накопичувальної пенсійної системи, створенню нових робочих місць.
У контексті нових задач уряд Казахстану зобов’язаний вивчити питання і почати прискорене будівництво житла для працівників бюджетної сфери через систему житлобудзаощаджень для всіх груп населення.
Слід зазначити, що особливостями «казахстанського шляху розвитку» є збереження президентської форми правління, поетапність реформ, збалансованість у прийнятті рішень, загальнонаціональний діалог і консолідація основних політичних сил.
У цілому, в перспективі за період політичних реформ в країні намічається здійснити основні заходи щодо наступних напрямів:
— посилити повноваження парламенту в формуванні Конституційної ради, Центральної виборчої комісії, Рахункового комітету та з широкого кола питань, пов’язаних з посиленням контролю за виконанням бюджету, а також в питаннях формування уряду;
— намітити заходи, спрямовані на підвищення ролі політичних партій за рахунок розширення повноважень партійних фракцій і їх фінансування з республіканського бюджету;
— удосконалити судово-правову систему, в якій планується запровадження судів присяжних, а судам передати санкції арешту;
— підвищити роль місцевих органів управління для створення передумов розвитку основ місцевого самоврядування.
Головна мета політичних перетворень, яка декларується в документі, полягає в формуванні такої моделі влади, яка зможе забезпечити найбільш ефективну систему управління суспільством і державою, одночасно зберігаючи політичну стабільність в країні і забезпечуючи всі конституційні права й свободи громадян.
Одна з базових позицій в розумінні співвідношення влади і демократії в «казахстанській моделі» це те, що сильна державна влада і демократія не є антиподами, а співвідносяться через неухильне дотримання законності. Складовими цієї моделі виступають:
— прискорене проведення адміністративної реформи в напрямі реалізації принципів корпоративного управління, результативності, прозорості й підзвітності суспільству;
— просування досягнень і можливостей нового Казахстану в Центральноазіатському регіоні та на світовій арені.
Сьогоднішня республіка співробітничає з країнами міжнародного співтовариства у вирішенні широкого кола актуальних проблем, насамперед в енергозабезпеченні, в розв’язанні життєво важливих соціально-економічних питань, в боротьбі з тероризмом, наркотрафіком, епідеміями, екологічними і техногенними катастрофами.
Для виконання намічених у Посланні стратегічних планів щодо інтеграції Казахстану в світову економіку уряду доручено виконати завдання з 30 ти найважливіших напрямів внутрішньої і зовнішньої політики країни, потенціал яких направлений на забезпечення оптимальної організації роботи всіх сегментів економіки і соціального життя країни при умові збалансованої координації дій усіх гілок влади, бізнес-співтовариства, академічної і прикладної науки, неурядових організацій, ЗМІ і казахстанського соціуму.
Відповідно до концепції документа, всі перераховані заходи повинні виконувати функції ефективних механізмів для реалізації широкого спектра задач з виробничо-економічної та соціальної модернізації казахстанського суспільства.
Коментуючи Послання президента Казахстану з точки зору практикуючого юриста, я в жодному разі не претендую на узагальнення, що виходять за межі моєї професійної компетенції, і припускаю: думки і оцінки політологів стосовно програмного документа можуть мати зовсім інший характер. Можливо, навіть діаметрально протилежний. І це закономірно, оскільки реальні умови, в яких живе казахстанське суспільство, істотно відрізняються від умов інших країн. Але відмінність оцінок лише підтверджує положення про те, що універсальних моделей політико-правового і соціально-політичного розвитку не існує.
З іншого боку, необхідно врахувати і те, що пострадянські країни об’єднує, передусім, транзисторна фаза розвитку, яка вимагає мобілізації і консолідації влади і найбільш активних груп соціуму і політикуму в модернізації багаторівневої політичної і соціально-економічної конструкції свого життєвого простору.
Судячи з позитивних результатів останніх десяти років, Казахстан знайшов оптимальний алгоритм свого розвитку і, послідовно здійснюючи системні реформи, вирішує досить складні задачі з модернізації національної економіки і підвищення добробуту своїх громадян. Остання обставина може виступити позитивним прикладом для багатьох пострадянських країн, що перебувають у пошуку оптимальної моделі розвитку. Моделі, яка підтверджує конкурентоздатність у світовому просторі, що динамічно змінюється, дедалі більше глобалізується і реальність якого у суті своїй несе нові виклики.
