10 липня в Киргизстані повинні відбутися президентські вибори. Головним претендентом на перемогу є Курманбек Бакієв, виконувач обов’язків президента після революції 24 березня. Інший опозиційний лідер, Фелікс Кулов, спершу збирався також балотуватися, але потім зняв свою кандидатуру і став союзником Бакієва. Досягнута ними угода передбачає, що Кулов стане прем’єр-міністром. Тим часом новини з Киргизстану продовжують надходити по-революційному тривожні: нерідкі сутички між представниками різних груп, 17 червня натовп прихильників кандидата на посаду президента Урматбека Бариктабасова, якому вiдмовили в реєстрацiї, штурмував Будинок уряду. Про те, що насправді відбувається в Киргизстані та куди приведуть дороги першої революції в Центральній Азії, — інтерв’ю голови неурядової коаліції «За демократію і громадянське суспільство» Еділя БАЙСАЛОВА.
— Тандем Бакієв — Кулов багато чим нагадує абхазький альянс Багапш — Хаджимба, подейкують навіть, що авторство цих компромісів належить одним і тим же політтехнологам...
— А чому тандем Бакієв — Кулов не нагадує вам Ющенка і Тимошенко? Після 24 березня революційні сили, згуртовані навколо Курманбека Бакієва, і ті, хто був навколо Фелікса Кулова, замість того, щоб демонтувати старий авторитарний режим, боролися один з одним і в пошуках підтримки апелювали до нової старої номенклатурної гвардії. У тій ситуації новий парламент, вибори якого й привели до революції, перетворився на єдиний легітимний орган. До середини травня Бакієв і Кулов зрозуміли, що краще помиритися один з одним і разом виконувати революційний порядок денний. Крім того, у нас, як і в Україні, наближається конституційна реформа, згідно з якою посада прем’єр-міністра стає дуже важливою. Було ясно, що Фелікс Кулов — саме та кандидатура в прем’єри, на якій наполягатиме весь політичний клас. Навіщо ж битися до виборів, якщо можна йти на них одним блоком?
Розбіжності були, є і будуть. Але внутрішні суперечки, які розсудливо вирішуватимуть, взаємний контроль і стримування — це добре для демократії і для народу. Звісно, я бажав би, щоб угода між Бакієвим і Куловим була досягнута набагато раніше, так, як був створений тріумвірат у Грузії. Але є об’єктивна причина: Фелікс Кулов сидів у в’язниці й із ним було неможливо формувати альянси. Події в Киргизстані до середини травня розвивалися так стрімко, що нагадували «американські гірки».
— Але й нещодавні новини з вашої країни досить тривожні: виступи прихильників колишнього кандидата на посаду президента Бариктабасова, вбивство депутата парламенту Сурабалдієва...
— Не можна заперечувати того, що трапляються деякі інциденти. Наш офіс розташований у центрі міста, i я на власні очі бачу все те, що тут відбувається, і дивуюся, коли подібні події в Киргизстані російський Перший канал підносить як світову новину номер один, а величезну бійку в центрі Москви — як бандитські розбірки або непорозуміння. Бариктабасов — просто ніхто, за ним стоїть сім’я Акаєва, який виділив на все це $2 млн., йшлося навіть про фізичне усунення виконувача обов’язків президента. Вони вирішили, що для реставрації досить привести на площу натовп, захопити адміністративну будівлю — і всі одразу складуть присягу на вірність «новому» керівництву. Акаєв досі не зрозумів, чому ніхто, починаючи від Чингіза Айтматова до його власних соратників й останнього рядового киргиза, не висловився на його захист. Акаєв втратив зв’язок із реальністю і недооцінив міцність чинного режиму. А горе-аналітики, які весь минулий рік говорили про те, що революція в Киргизстані неможлива, зараз пишуть мудрованi статті про те, чому в Киргизстані станеться апокаліпсис.
— Один з їхніх аргументів: авторитарний Акаєв гарантував порядок, а тепер, наприклад, в Оші охоронці готелю відкрили вогонь по демонстрантах, які протестували проти його власника...
— Гадаю, у будь-якій провінції такої великої країни, як Україна або Росія, такі спори господарських суб’єктів, що мають насильницький характер, відбуваються досить часто. Те саме відбувається й у Киргизстані, але підноситься мало не як початок громадянської війни.
— Чому киргизька влада ухвалила рішення про видачу Ташкенту втікачів iз Андижана? ООН виступила різко проти...
— Нинішня влада, безумовно, старається показати свою демократичність. У спілкуванні з правозахисними, громадськими організаціями криза навколо узбецьких біженців — це питання номер один і предмет сварки. За поведінкою нашої влади в цій ситуації ми оцінюємо, як вони збираються будувати всю свою політику, не лише зовнішню, а й внутрішню.
Наступного тижня в Астані відбудеться саміт Шанхайської організації співпраці. Наша влада зараз говорить — абсолютно обґрунтовано, — що жодної участі фонду Сороса, на відміну, припустімо, від Грузії, в нас не було. На відміну від України, не було такої масштабної та завчасної мобілізації міжнародної думки. Нашу країну ніколи не розглядали як поле великої геополітичної битви. Влада хоче продемонструвати, що це була не експортована, а народна революція, щоб довести свою легітимність у відносинах із Москвою, Астаною, Ташкентом, Пекіном. Доля узбецьких біженців перетворюється на питання великої політики. Це не Узбекистан на нас тисне, це Росія та Китай — найважливіші для нас країни — дивляться, як ми будемо поводитися: «Видасте — отже, ви не західна маріонетка».
— Джордж Сорос хоче створити спеціальний фонд, із якого б виплачували зарплату киргизьким урядовим чиновникам. Як це коментують у Киргизстані?
— Сорос відверто признався, що давав вказівки своєму фонду нічого не робити, думав, що Акаєв зуміє зберегти владу. Питання про фонд зарплати порушив у квітневій розмові з Соросом я. Ми говорили про те, що необхідно оновити еліту. Хоча деякі тут вважають, що платити членам уряду негарно, краще спрямувати ці кошти на інші цілі. До речі, Сорос також допомагає нам із наймом міжнародних детективів для того, щоб знайти корупційні гроші, вивезені «сім’єю».
— Назвіть три-чотири головні покращання в Киргизстані.
— Свобода слова, свобода зборів. Політичний клас, засоби масової інформації почуваються творцями своєї долі. Курс країни визначається спільно, тоді як раніше в нас був один «стерновий» і сперечатися з ним було безглуздо. У нас буде конституційна реформа, ми демонтуємо суперпрезидентську республіку, відкриваємо шлях до участі в політиці великій кількості сил. Має бути серйозна реформа національного телебачення, створення суспільного мовлення. Наближається адміністративно- територіальна реформа.
Виявилося, що ми не така бідна країна, як нас намагався переконати Акаєв. Виросли надходження від податкових, митних платежів. Цього року бюджет буде на 50% більший просто через те, що до нього прямують багато потоків, які раніше йшли правлячій сім’ї.
— Наскільки відносини нинішньої влади Киргизстану зі США відрізняються від тих, що були з Вашингтоном у Акаєва?
— На початку 1990 років ми вже перебували в схожій ситуації. США були зацікавлені у використанні нас як модельної країни, «вітрини демократії» в Центральній Азії. Сьогодні ми маємо другий шанс, і тільки цим ми цікаві Вашингтону. США вже поставили нас поряд із Грузією й Україною, звісно, іноді Джордж Буш згадує в цьому контексті також Ірак і Ліван...
Курманбек Бакієв і Фелікс Кулов належать до акаєвського покоління політиків. Щиро кажучи, Курманбек Бакієв порівняно з Ющенком, напевно, те саме, що Борис Єльцин порівняно з Вацлавом Гавелом. Значна частина керівництва країни вважає, що ми повинні зміцнювати зв’язки з Україною та Грузією, не повинні соромитися своєї спорiдненостi з ними. Для нас було дуже важливо, що Саакашвілі та Ющенко підтримали нашу революцію. Я чекаю, що після того, коли зникнуть перші комплекси, коли уряд перестане доводити, що він не маріонетка, ми зміцнюватимемо мости не тільки неформально, а й офіційно.
