Цього тижня уряд Японії офіційно повідомив про відправку до Іраку військового контингенту чисельністю 600 вояків. Загалом в Іраку передбачається розмістити близько тисячі чоловік військового персоналу Японії, включно з представниками сухопутних військ, протиповітряної оборони й військово-морських сил, які виконуватимуть виключно гуманітарні завдання. Уперше після Другої світової війни японські військові опиняться в районі бойових дій. Конституція Японії, прийнята 1952 року, дозволяє країні мати лише Сили самооборони. Японські військові брали участь у миротворчих місіях, зокрема, в Камбоджі та Східному Тиморі, однак уже після того, як ситуація в цих країнах стабілізувалася. Під час афганської кампанії японські кораблі надавали підтримку військам антитерористичної коаліції. Але відправка військових до Іраку, для якої в липні цього року прийняли спеціальний закон — важлива подія в японській політиці. В Токіо опозиція заявляє про неконституційність такого кроку. Крім того, у світлі наявного в Японії економічного застою, Токіо дедалі частіше каже про намір обмежити допомогу, що надається іншим країнам, і скоротити внески до бюджету ООН.
Про дискусії навколо японської зовнішньополітичної доктрини, про те, чому Токіо вирішив не залишатися осторонь від іракської проблеми, про японське бачення викликів сучасного світу — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Японії в Україні пана Кіщіро АМАЕ.
— Рішення про відправку солдат японських Сил самооборони було непопулярним. Які аргументи змусили японський уряд піти на цей крок?
— Щодо іракського питання єдиної думки не існує ані в міжнародній спільноті, ані в японській політиці. Результати опитувань громадської думки свідчать, що більше половини японців виступають проти відправки наших солдат до країни, де тривають бої. Але останні дослідження свідчать, що підтримка рішення уряду виросла на кілька відсотків. Прихильників і противників відправки японських військових до Іраку сьогодні приблизно порівну. Велику роль відіграло те, що уряд чітко заявив: наші війська не братимуть участі в бойових діях. Звісно, терористи вибирають для атаки найслабші ланки ланцюга. Тому солдати японських Сил самооборони мають легку зброю для самозахисту. Танків вони не мають. Наш контингент працюватиме разом із голландськими військами, які допоможуть захиститися у разі необхідності.
Єдине завдання японського контингенту — допомогти налагодити життя іракців. Людям в Іраку не вистачає води, їхні оселі зруйновані, у них немає шкіл і лікарень. Необхідно відновлювати інфраструктуру країни. Минулого року японський уряд виділив $1,5 млрд. безвідплатної допомоги Іраку. Ще $3,5 млрд. буде надано Іраку в кредитах після того, як у країні з’явиться уряд і почнеться відновлення економіки. Крім того, уряд Японії готовий списати борги Іраку.
Сьогодні необхідно якнайшвидше передати владу іракському уряду, провести вибори. В цьому питанні дуже важливою є робота Організації Об’єднаних Націй в Іраку.
Звісно, великий внесок у стабілізацію ситуації в Іраку робить і Україна. Ваша країна зробила сміливий крок, надіславши туди свій контингент. Ми високо оцінюємо миротворчий досвід ваших Збройних сил, які беруть участь у місіях у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Лівані, Косово. Японії цікавий миротворчий досвід України. Я зустрічався з міністром оборони Євгеном Марчуком і сподіваюся на продовження обміну думками та інформацією й надалі.
— Японія була провідним спонсором операції «Буря в пустелі»...
— Для фінансування цієї операції Японія зібрала $13 млрд. Було запроваджено спеціальний податок. Кожний громадянин заплатив близько ста доларів.
Я їздив до Іраку 1999 року як відповідальний працівник Міністерства закордонних справ Японії. Зустрічався з тогочасним міністром закордонних справ, міністром нафти й газу. Наша розмова практично перетворилася на сварку. Іракські міністри дорікнули японцям у тому, що ми завжди підтримуємо політику США. А я нагадав їм про те, як іракські війська, відступаючи з Кувейту, захопили близько 200 бізнесменів, переважно японців та європейців. Їх використовували як живий щит. Тоді серед японців зростав гнів проти Саддама Хусейна. Я пояснив це іракським міністрам, але вони говорили, що захоплені бізнесмени були їхніми «гостями»...
— Японія вивчає питання можливої зміни розміру своїх внесків до бюджету ООН. Чи означає це, як і відправка японських військовослужбовців до Іраку, що ваша країна починає переглядати традиційну модель впливу, засновану на економічній потужності та допомозі іншим державам?
— Це питання залишається предметом бурхливих дискусій в японському парламенті та японському суспільстві. Скажімо, такий аспект: Японія платить 14% від загальних внесків до бюджету ООН, а Китай — дуже незначну частку. Набуває актуальності питання необхідності надання допомоги Китаю з боку Японії, оскільки Китай вже сам надає допомогу деяким країнам світу та продовжує збільшувати свій військовий бюджет.
Незважаючи на такі міркування, Японія досі не скорочувала своїх внесків до бюджету ООН і готова продовжувати економічне співробітництво та допомогу країнам, що розвиваються.
Досі японцям здавалося, що ми живемо в зовсім іншому, відмінному від навколишнього, світі. Але ситуація поступово змінилася, особливо після 11 вересня. Небажання посилати війська за кордон вже не гарантує безпеки. Як ви знаєте, в Іраку загинули двоє японських дипломатів, які займалися тільки гуманітарною допомогою. Ірак знаходиться за 8 тисяч кілометрів від Японії. Але ми розуміємо, що мусимо допомогти цій країні, бо нестабільність в Іраку негативно впливає на ситуацію в регіоні.
Японію традиційно вважали мало не найспокійнішим суспільством у світі. Зараз найбільша проблема для японців — це безпека. За останні десять років багато мігрантів приїхали до Японії, зростає кількість злочинів. Останнім часом непокоять і епідемії в Азії: спочатку атипова пневмонія, тепер курячий грип. «Чужі проблеми» сьогодні — це наші проблеми завтра. Отже залишатися осторонь від їх вирішення не можна.
— Але поки що японська зовнішньополітична доктрина залишається незмінною?
— Так, уряд Японії не змінює зовнішню політику. Ми готові продовжувати надавати допомогу економічними засобами. Наприклад, японський урядовий «ієновий кредит» надається під найнижчі відсотки в світі — 0,75% за рік. На виплату відсотків дається сорок років, і перші десять років платити не треба. Такі кредити японський уряд надає найбіднішим країнам.
Що ж до відправки японських військових, незмінним залишається й те, що Японія не посилатиме війська за кордон для участі в бойових діях. Для цього необхідно вносити поправки до Конституції. Нашому Основному Закону вже 52 роки, і за весь цей час до нього не було внесено жодної зміни. Можливість внесення поправок до Конституції викликає в Японії такі ж бурхливі дискусії, як і в Україні.
— Чи збільшилися після відправки японських військових до Іраку шанси Японії стати постійним членом Ради Безпеки ООН?
— Реформа Організації Об’єднаних Націй — справа не одного дня. Кажуть, що коли Німеччина відправила великий миротворчий контингент до Афганістану, німецький уряд коментував, що перешкоди для членства Німеччини в Раді Безпеки ООН вже ліквідовано. Якщо Японія змінить свої закони і надсилатиме війська не тільки для гуманітарних місій, але й для боротьби з терористами, тоді, напевно, перспектива постійного членства в Раді Безпеки ООН буде ближчою. Але повторю ще раз: зміна Конституції — дуже спірне питання внутрішньої політики. Люди ще мають алергію на ідею відправки військових за кордон. Минулого століття Японія та інші країни зазнали тяжких втрат через війни. У разі зміни Конституції необхідно буде чітко пояснити, що повторення помилкових вчинків минулого є неможливим.
Що стосується бажання Японії стати постійним членом Ради Безпеки ООН, то уряд нашої країни високо оцінює підтримку в цьому питанні з боку Президента України Леоніда Кучми, про що український Президент заявляв під час свого візиту в Японію 1995 року.
