Китайська Народна Республіка — країна, в якій нині відбувається ризикований перехід від однієї політико- економічної системи до іншої. Величезних протиріч безліч. Справді, мабуть, жодна країна, яка має глобальне значення, не має більшої кількості невирішених проблем, що стосуються її керівних принципів і структур. Але насправді передбачити майбутнє Китаю так складно не тільки через те, що останні події часто спростовували прогнози, але й через те, що може здійснитися як один сценарій, так і інший, практично протилежний, але також логічний.
Протягом півтора останніх десятиріч Китай став зразковим прикладом економічної енергії, рішучості та прогресу. Небагато інших регіонів світу вважалися «економічним чудом» упродовж такого тривалого часу. Долаючи мінливість долі, Китаю вдалося зберегти вражаюче високу швидкість економічного зростання. 1989 року Китай обтрусив із себе попіл масового вбивства на площі Тяньаньмень. На початку 90-х років він пережив колапс японського «економічного чуда» і пізніше протягом десятиріччя продовжував прямувати стабільним курсом, незважаючи на економічну кризу, що охопила Азію. 2003 року він блискуче впорався з епідемією атипової пневмонії. Нині Китаю, здається, вдалося відкинути спроби США примусити його ревальвувати свою валюту.
На будь-кого, хто бував у великих містах Китаю останніми роками, не могли не справити враження енергія, швидкість та масштаби перетворень. Одна тільки кількість проектів — від автомагістралей, портів, залізниць та аеропортів до хмарочосів, житлового будівництва, телекомунікаційної інфраструктури та промислових зон — примушує навіть скептикiв відкривати рота від захоплення.
Але за сяючими горизонтами і вражаючими статистичними показниками існує ще одна реальність, сповнена невирішених проблем і вражаючих цифр, які вказують на значно похмуріший сценарій. Подивіться на такі факти:
— Китай повинен щорічно створювати близько 12—15 мільйонів нових робочих місць тільки для того, щоб не відстати від темпів зростання населення;
— уряд повинен щось робити з безробітними і не повністю зайнятими громадянами, кількість яких, за оцінками, становить 270 мільйонів;
— «текуче народонаселення» (незаможні сільськогосподарські працівники, які переїхали до міст, щоб знайти роботу) у кількості від 100 до 150 мільйонів осiб збільшується щорічно майже на 5%, i є найбільшим міграційним процесом у людській історії. Ці мігранти існують, не маючи жодних гарантій працевлаштування, жодного постійного житла та жодної можливості скористатися медичними послугами;
— 800 мільйонів китайських селян здебільшого залишилися за бортом нинішнього економічного буму, ставши джерелом зростаючих, але обдурених очікувань;
— у Китаї немає діючої системи пенсійного забезпечення, і вартість її створення оцінюється у сотні мільярдів доларів;
— нові ринки цінних паперів дуже часто є не більш ніж казино, яким маніпулює еліта, через що Китай не в змозі створити вітчизняні резервуари інвестиційного капіталу, необхідні для підживлення його розвитку;
— державні банки мають забезпечувати 98% усього фінансування для місцевих компаній. Однак банки, які протягом тривалого часу використовувалися для підтримки на плаву державних підприємств, є, по суті, банкротами. За оцінками «Standard and Poor’s», для упорядкування їхніх непрацюючих позик потрібно близько 518 мільярдів доларів (40% ВНП);
— навколишнє середовище внаслідок швидкої індустріалізації, перенаселеності та безконтрольної експлуатації природних ресурсів у вкрай жалюгідному стані, і з огляду на необхідність підтримки високої швидкості економічного росту, виправити становище дуже важко;
— iз 1998 року китайський уряд дедалі більше покладається на випуск облігацій у зростаючому обсязі, таким чином перекладаючи борги на плечі наступного покоління;
— за оцінками, сукупні зобов’язання держави (банківський борг, непрофінансовані пенсійні програми, облігаційна заборгованість за інфраструктурні проекти тощо) становлять від 70% до понад 150% ВНП;
— забезпечення податкових надходжень до бюджету залишається слабким місцем уряду, обсяг цих надходжень становить менше 15% ВНП.
Побоювання, що через безконтрольні, нерозбірливі та надто щедрі інвестиції та зростання інвестиційна «мильна кулька» лусне, викликали у багатьох експертів стурбованість з приводу можливості краху, подібного до того, що стався у «Силіконовій долині» наприкінці 90-х. Ці побоювання посилюються тим фактом, що «леніністський» однопартійний уряд Китаю, легітимність якого зараз майже цілком залежить від «економічного чуда», не дуже прагне провести політичні реформи, які б доповнили реформу економічну.
Отже вся система Китаю перебуває в перехідному стані, балансуючи при цьому на лезі ножа. І оскільки будь-яка економіка за природою своєю є циклічною, навіть деяким із найзатятіших поборників економічного розвитку Китаю залишається тільки ставити запитання, які ресурси доведеться задіяти партії та уряду, якщо темпи зростання знизяться, нехай навіть і залишившись на солідному рівні у 3—4%.
Чим підкріпить уряд свою легітимність, якщо почнуться заворушення серед безробітних, якщо розгнівані селяни натовпами осаджатимуть будівлі місцевих адміністрацій, якщо групівщина призведе до кризи у верхах, якщо у Тайванській протоці вибухне конфлікт, або застій у світовій економіці триватиме?
Протягом останнього десятиріччя Китай міг здаватися «чудом». Але хороші часи в економіці рідко є випробуванням для політичної системи. Справжнє випробування — це перевірка здатності політичної системи пережити неминучі циклічні спади, політичні потрясіння або соціальні збурення, з якими країні, особливо тій, що розвивається, неминуче доводиться стикатися.
Економісти та політичні спостерігачі, які скептично ставляться до можливості тривалого існування китайського «економічного чуда», — а таких чимало — вказують на застиглий характер політичної системи країни, на ненадійність її економічних установ, на небезпечно велику кількість людей, які живуть на межі бідності, а також на залежність економіки країни від іноземного капіталу. Вони мають слушність, коли ставлять запитання, чи переживе «чудо» потрясіння на кшталт тих, які в різні моменти протягом минулого десятиріччя сколихнули до основ майже всі інші частини Азії. Китай пройшов багато через що, але його велике випробування ще попереду.
Орвіл ШЕЛЛ — провідний експерт із питань Китаю, декан Каліфорнійського університету в Берклі.
