Три заяви міністра закордонних справ України Анатолія Зленка на прес-конференції з нагоди зустрічі Ради міністрів країн-членів Організації Чорноморського економічного співробітництва прозвучали більш ніж симптоматично. По- перше, міністр Зленко заявив, що Україна не вступатиме до Євразійського економічного співтовариства, бо жодна країна не може бути одночасно в кількох митних союзах. Міністр Зленко говорив і про те, що майбутня демаркація українсько-російського кордону — це нормальний процес, якого не потрібно боятися. Звертає на себе увагу й заява про те, що Україна розгляне питання про можливість направлення своїх миротворців в зону грузинсько- абхазького конфлікту. Йдеться, таким чином, вже про позицію. Висловлювати яку офіційний Київ чомусь дуже боявся напередодні парламентських виборів.
«Україна обрала свій союз — Європейський», — сказав міністр Зленко. Він підтвердив, що повністю підтримує слова держсекретаря МЗС України Олександра Чалого з приводу неможливості одночасного вступу до ЄС і ЄврАзЕС, які викликали досить недипломатичну заяву посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна. Зленко й раніше радив не поспішати з висновками після того, як спочатку в Одесі президенти України, Росії й Молдови підписали спільну заяву, в якій говорилося, що повноправна участь цих країн у діяльності ЄврАзЕС сприяла б економічному розвитку України та Молдови, функціонуванню зони вільної торгівлі, підвищенню добробуту народів цих держав, а потім Україні порадив вступати до Євразійського співтовариства прем’єр-міністр Росії Касьянов. Він оцінив вступ України у $170 млн, які Росія втратить, скасувавши в такому випадку мито на експорт нафти, але сказав, що «євразійство» України було б дуже вигідним у геополітичному плані. Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах відразу після повернення з Москви сказав, що Україна ухвалить остаточне рішення з цього приводу, керуючися своїми національними інтересами. Щодо документу, підписаного президентами в Одесі, дипломатичні джерела говорять, що потрібно зважати «на обставини», і що готувався він не в Києві, і не в Кишиневі, і не в Одесі. Щодо ціни вступу України до ЄврАзЕС — то, за твердженням цих самих джерел, ще взимку Україна в Москві з цього приводу «оцінювалася» принаймні втричі дорожче. Висновки можна робити самим.
Щодо українсько-російського кордону — то проханню Зленка «не боятися» передувала заява першого заступника міністра закордонних справ Росії Лощиніна, який назвав демаркацію створенням мережі частоколів і огорож. У коментарі заступника держсекретаря МЗС України Володимира Єльченка, переданого до інтернет- видання «Форум», говориться, що Україна здивована висловлюванням російського дипломата, і що на думку Єльченка, це — невдала метафора, яка не знаходить підтримки в сучасному міжнародному праві. Міністр Зленко, як і його підлеглий Єльченко, підтвердив, що Україна в процесі розбудови державного кордону виходитиме з міжнародних стандартів, звернув увагу на те, що між країнами-членами ЄС кордони теж делімітовано і демарковано, що не заважає вільному руху громадян, і сказав, що правила гри (створення сприятливого режиму перетину кордонів, але за умови їх демаркації) в питанні демаркації українсько-російського кордону повинні бути прийняті і будуть прийняті. Проблема кордонів залишалася однією з найвразливіших в українсько-російських відносинах, об неї вже «спотикалися» практично всі міністри закордонних справ. Москва спочатку не бажала розпочинати процес делімітації кордонів, зараз немає просування в делімітації морських кордонів, і найбільш категорично в Росії виступають проти демаркації (позначення на місцевості) лінії кордонів. Зі слів Зленка можна зрозуміти, що Україна вирішила проявити принциповість і грати за власними правилами. Питання лише в тому, наскільки цієї принциповості може вистачити, і де її межі.
Принциповість, очевидно, демонструється і з питання можливої підтримки Грузії в проблемі заміни російського миротворчого контингенту в зоні грузинсько-абхазького конфлікту на контингент з країн СНД, що теж дуже негативно сприймають у Москві. Досі Київ не висловлював чіткої позиції з цього питання, запевняючи водночас Тбілісі в своїй підтримці. Зленко при розгляді цього питання також пообіцяв, що в разі, якщо поступить прохання грузинської сторони про направлення українських миротворців, воно буде розглянуте «в дусі наших дружніх відносин», і Україна керуватиметься тими процедурами, які склалися на сьогоднішній день.
Принциповість була б дуже непоганою річчю. Якби вона співіснувала з послідовністю, якби, зокрема, своєчасно було адекватно оцінено недипломатичні заяви цілком офіційних осіб Росії напередодні виборів, якби не складалося враження, що в кожного українського керівника — своя власна зовнішня політика. Якби не виникало питання — яку й чию наступну заяву «роз’яснюватиме» МЗС — особливо в тому, що стосується «євразійства» й відносин з Росією. І «вічне питання» — чи дійсно Україна спроможеться грати свою власну чітку й послідовну гру.
