Якими є сьогодні темпи зростання економіки США? Проникливі інвестори нині б’ються об заклад, що у другому кварталі нинішнього року відповідно до останніх економічних звітів темпи зростання річного ВВП становитимуть 3%. Вони також готові поспорити, що у поточному третьому кварталі темпи зростання можуть становити близько 5% на рік. У липні спостерігався стрибок промислового виробництва на піввідсотка, і компанія Intel, найбільший виробник мікропроцесорів, повідомила про велике збільшення попиту на свої основні вироби, що дозволяє припустити, що нарешті сталося прискорення зростання витрат, пов’язаних з інвестуванням у виробництво.
Хоча в Японії все ще спостерігається застій і Західна Європа зависла на краю рецесії, стабільне відновлення «зростання обсягів виробництва» у США може значною мірою сприяти збільшенню попиту в решті світу. Але ці хороші новини про промисловий цикл США супроводжуються поганими новинами про зайнятість. Кількість відпрацьованих американськими працівниками годин у другому кварталі впала на 2,7% відносно річного рівня. Зайнятість також скоротилася в липні, і особливо зайнятість у виробничих галузях. Дуже ймовірно, що зниження кількості відпрацьованих годин спостерігатиметься й у третьому кварталі.
Чим можна пояснити такі великі відмінності? Як Америка може розумно усвідомити феномен одночасного швидкого зростання обсягів виробництва та зростаючого безробіття? Відповідь полягає в тому, що в американській економіці зберігається винятково позитивна тенденція зростання продуктивності праці. 5,7% на рік приросту продуктивності, про які повідомлялося у звітах за другий квартал, імовірно, збережуться і в липні-вересні. І оскільки американські працівники виробляють більше за менший час, то не варто дивуватися, чому одночасно до нас приходять (хороші) новини про зростаючі обсяги виробництва і (погані) новини про зростаюче безробіття.
У короткостроковому плані швидке зростання продуктивності праці ставить дилему перед управлінням макроекономікою, оскільки те, що в іншому розглядатиметься як сильне зростання попиту, виявиться недостатнім для того, щоб утримувати безробіття на низькому рівні. Але короткостроковий аспект цієї проблеми не має великого значення. У довгостроковому плані швидке зростання продуктивності праці може вважатися хорошою новиною для Америки: економіка з високою продуктивністю праці більшою мірою сприяє поліпшенню добробуту людей. У довгостроковому плані це також хороші новини для торговельних партнерів Америки: торгуючи з багатою економікою, можна заробити більше, ніж торгуючи з бідною.
Безперервне зростання продуктивності праці у США впродовж останньої рецесії та подальшого «низьковаттного» відновлення, є сильним свідченням на користь того, що довгострокові темпи зростання ВВП та продуктивності праці в Америці мають постійну тенденцію зростання, або, якщо й не постійну, то принаймні на період часу, який, мабуть, вимірюватиметься десятиріччями.
Америка, звичайно ж, не одна серед промислових держав, де спостерігається прискорення зростання продуктивності праці, починаючи з другої половини 90-х років. В Австралії, Ірландії та скандинавських країнах також спостерігалися тривалі сплески несподівано швидкого зростання. Але в інших країнах Західної Європи та в Японії цього не відбувалося.
Західна Європа та Японія мають енергійні сектори економіки, пов’язані з високими технологіями, здібних керівників та культури, такою ж мірою, як і культура США, здатні скористатися благами економічного буму, що їх обіцяє різке падіння цін на інформаційні технології. Тому можна було б припустити, що така ж революція у сфері продуктивності праці має статися і в цих країнах. Однак на це немає навіть і натяку. Чому це так?
Існуюча нині думка, яку найбільше підтримує американський економіст Роберт Гордон, полягає в тому, що сплеск зростання продуктивності праці, котрий спостерігається нині в Америці (і перетвориться на цілком дозрілий економічний бум, щойно достатньою мірою зросте попит) зумовлений одночасною дією кількох чинників. Відповідно до цієї думки, США займають винятково вигідне положення, що дозволяє їм отримувати вигоду від стрімко падаючих цін на інформаційні технології, що забезпечується за рахунок їхньої відкритості конкуренції та новим підходам у веденні бізнесу, особливо у сфері розподілу.
Порівняння ситуації, що склалася наприкінці 90-х і початку 2000-х в Америці та Західній Європі, змушує нас замислитись про те, наскільки насправді крихкими є базові інституційні механізми, необхідні для підтримки швидкого економічного зростання. І США, і Західна Європа є постіндустріальними демократіями. І там, і там існує ринкова економіка. Обидві мають великі та потужні системи соціального страхування. Звісно, певні інституційні відмінності між Америкою та Західною Європою існують: у регулюванні праці, в обмеженнях на землекористування та реконструкцію, в тому, як органи забезпечення конкуренції ставляться до підтримки роздрібних цін, і в супутніх практиках. Але чи насправді ці відмінності є настільки великими, щоб так сильно впливати на макроекономічні показники? Згідно з оцінками Роберта Гордона та моїми — коріння високотехнологічного буму продуктивності праці, що охопив всю економіку, на кшталт того, що спостерігається у США, настільки крихке, що воно може розростатися в американському грунті, але не у грунті континентальної Європи.
Дж. Бредфорд ДеЛОНГ — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі, колишній помічник міністра фінансів США.
