Через інсульт прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона в політичному житті країни знову настала плутанина. Лікарі кажуть, що ізраїльський лідер не зможе повернутися до виконання своїх обов’язків. Досі Шарон вважався беззастережним лідером на виборах, що мали відбутися в березні. Для участі в цих виборах він створив партію «Кадіма» («Уперед») і таким чином зміг привернути на свій бік основні фігури з лівої Партії праці та правої партії «Лікуд». Але чи стане насправді його вихід із суспільного життя настільки дестабілізуючим, як стверджують спостерігачі?
Безсумнівно, саме особистість Шарона принесла партії «Кадіма» високу популярність. Консерватизм і націоналізм дозволили йому зміцнити свій авторитет серед правих, а нова стратегія безпеки та рішення про повне виведення поселень із сектора Газа принесла йому прихильників, які дотримуються лівих поглядів. Простіше кажучи, Шарон був ідеальним центристським кандидатом: лідером, який уміло поєднував мирні та войовничі підходи до зовнішньої політики.
Однак передчасне залишення Шароном політики жодним чином не може повернути назад фундаментальні політичні та стратегічні реформи, ініціатором яких він був. У короткостроковій перспективі очікується, що без Шарона «Кадіма» набере меншу кількість голосів, але деякі виборці залишаться вірними цій партії зі співчуття до її лідера, який переніс інсульт. Опитування справді показують, що ця партія може, попри все, перемогти на виборах.
До того ж, серед членів партії «Кадіма» є ще троє дуже сильних політиків. Колишній мер Єрусалима, а нині тимчасово виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Егуд Ольмерт — справжній ветеран у політиці: він був натхненником багатьох ініціатив Шарона. Багато прихильників лівих поглядів можуть віддати свої голоси за Шимона Переса, колишнього прем’єр-міністра та лідера Партії праці. Колишній командувач штабу та міністр оборони Шауль Мофаз має високий авторитет у сфері національної безпеки. Без Шарона їм буде важко дійти згоди, однак вони налаштовані рішуче та можуть привести партію «Кадіма» до перемоги.
Водночас основні кандидати від лівих і правих партій зайняли дуже крайні позиції й не зможуть знову привернути на свій бік тих, хто дотримується центристських поглядів. Лівих представляє Амір Перец із Партії праці — популіст і голова Федерації профспілок. Він погано знається на питаннях державного управління і ще гірше — на питаннях національної безпеки. Небагато ізраїльтян вірять у те, що він здатен стати вмілим лідером. Раніше очікувалося, що Партія праці займе друге місце на виборах і сформує коаліційний уряд із партією «Кадіма». За відсутності Шарона роль Переца в цій коаліції може посилитися, особливо, якщо врахувати, що Олмерт більше, аніж Шарон, дотримується мирних принципів зовнішньої політики. Коаліція цих двох партій не зможе уникнути деяких проблем, але вона стане основою ефективного уряду.
Інтереси правих представляє Бібі Нетаньягу, екс-прем’єр і голова колишньої партії Шарона «Лікуд». Рік тому здавалося, що Нетаньягу зможе перемогти Шарона на виборах, але його незгода з виведенням поселень із сектора Газа вкупі з жорсткою критикою Шарона коштували йому місця безперечного наступника. Щоб узяти під свій контроль партію «Лікуд», яка втратила багатьох прихильників, Нетаньягу довелося перейти на бiк ультраправих. У тривалій перспективі він може знову стати впливовим політиком, якщо йому вдасться завоювати симпатію центристів. Але на майбутніх виборах Нетаньягу, швидше за все, залишиться не при справах.
Що більш важливо, наступництво на політичному фронті, швидше за все, пошириться на стратегію й політику. Шарон уособлював нову національну концепцію, підтримувану щонайменше двома третинами населення: вона відображає серйозні зміни, що відбулися в житті країни. Ця концепція змогла об’єднати і лівих, і правих. Ідея лівих полягає ось у чому: в обмін на мир Ізраїль виводить поселення з більшості територій, захоплених у 1967 році, й визнає палестинську державу. А праві привнесли в цю концепцію думку про те, що на сьогодні в Палестині немає політичних сил, здатних гарантувати мир.
Ідея лівих про виведення поселень набрала ваги у зв’язку з розумінням того, що утримання земель, особливо тих, які населені палестинцями, не відповідає національним інтересам. Ізраїль не планує заявляти права на ці землі в майбутньому, не може отримати з них жодної економічної вигоди та розглядає збереження цих територій радше як проблему для безпеки, а не перевагу. «Холодна війна» закінчилася, СРСР розпався, а арабський світ послабшав, тому ймовірність війни із застосуванням звичайних видів зброї з арабськими державами напрочуд мала. Таким чином, стратегічні міркування, з яких були окуповані ці території, застаріли.
Водночас ніхто не має наміру ослабляти протидію палестинському тероризму. Ізраїль планує завершити будівництво «оборонної стіни» і продовжуватиме завдавати контрударів по терористах, які атакують за допомогою ракет ізраїльські цивільні об’єкти. Ніхто не вірить у те, що палестинський лідер Абу Мазен може або хоче зробити хоч що-небудь для припинення терористичних атак. Більш того, й ліві, й праві розуміють, що не можна вірити жодному слову його оточення та його самого. Політичні рухи Палестини роз’єднані, влада в країні поступово зосереджується в руках радикальних організацій, і ніхто не ратує за мир.
Погана новина полягає в тому, що через непримиренність палестинської сторони та дедалі більший хаос у Палестині цей конфлікт затягнеться ще на кілька десятиріч. Але є й хороші новини: Ізраїль зможе оборонятися майже без втрат, економіка й туризм почнуть розвиватися. У міру того, як екстремізм і анархія в Палестині стають чимраз очевиднішими, позиція Ізраїлю може принести йому міжнародну повагу та покращить перспективи розвитку мирних відносин з арабським світом і з Заходом.
Саме Шарон першим відчув зміну настроїв у Ізраїлі та зміг скористатися цим. Але Шарон був виразником загальної ідеї, а не самою ідеєю. Ера ізраїльського прагматизму, яку він відкрив, не закінчиться після його відходу.
Баррі РУБІН — директор Центру глобальних досліджень у галузі міжнародних справ (GLORIA) і редактор журналу MERIA
