Краще один раз побачити, ніж сім разів почути. Скористатися цією перевіреною порадою випала нагода під час тренінгу для українських медіа-працівників, що відбувався на базі підрозділів прикордонної варти Республіки Польща в рамках проекту HUREMAS представництва Міжнародної організації з міграції в Україні.
НОВІ РЕАЛІЇ
Захід було сплановано таким чином, що українські журналісти мали досить часу і для неформального спілкування, і для ознайомлення з роботою персоналу прикордонної варти Республіки Польща (ПВРП) в сучасних умовах. Мабуть, не зайвим буде нагадати і про ці умови.
Наприкінці 80-х поляки, мабуть, першими в соціалістичному таборі відчули вітер змін. Свій шлях до них Польща розпочала з реформ та економічної кризи. Старт, безумовно, типовий для країн колишнього Варшавського блоку. Ми ще пам’ятаємо часи, коли наші західні сусіди вимітали з полиць радянських магазинів золото та кавоварки. Ділова активність їхніх «човників» та вантажопідйомність «малюків-фіатів» викликали поблажливі посмішки. Втім, як відомо, часи змінюються, і Польща змінилася разом з ними. Теперішні громадяни Третьої Речі Посполитої перераховують у своїх гаманцях середні зарплати у 1000—2000 доларів, вони захищені військовою «парасолькою» НАТО, є повноправними членами Європейського Союзу і можуть вільно пересуватися просторами Шенгенської зони.
Ці здобутки є результатом низки адміністративних, політичних та економічних реформ. Значною мірою їм сприяли й країни ЄС. Так, лише до 2006 року Євросоюз влив у польську економіку майже 19 млрд. євро. Але більша частина цих грошей пішла в ті галузі, які на стан економіки справляють опосередкований вплив — освіта, охорона здоров’я та довколишнього середовища, облаштування інфраструктури та кордонів.
Півтора десятиліття реформ не минули даремно й для прикордонної варти. Нинішні реалії прикордонного відомства Польщі полягають у тому, що вже понад рік її персонал охороняє зовнішні кордони Євросоюзу, здійснює контролюючі функції на внутрішніх і вже є повноцінним правоохоронним відомством європейського типу. Тобто прикордонна варта фактично є такою структурою, якою Державна прикордонна служба України має стати 2015 року.
Певна річ, зміни не відбулися миттєво. До них потрібно було йти довгі роки. Та жодні внутрішні політичні вітри не змінили напрямок руху — до правоохоронного відомства за європейським стандартом. Над реалізацією цього завдання планомірно працювали і політики, і чиновники, і прості прикордонники. Однак реформування прикордонної варти не зупинилося ні з входженням до ЄС, ні з приєднанням до Шенгенської зони.
— Зараз у нас триває період реформ відповідно до концепції реорганізації прикордонної варти до 2015 року, — розповідає начальник Любуського загону прикордонної варти полковник Ярослав Франчик, підрозділи якого охороняють внутрішні кордони Євросоюзу. — Вони включають реорганізацію органів охорони кордону, йдеться, зокрема, про розформування деяких відділів прикордонної служби, а в інших відбудеться помітне скорочення персоналу. Триває також посилення відділів, до яких входять міжнародні аеропорти, де не відбувається пропуск за Шенгенською угодою.
Планується, що частину персоналу, який служить на внутрішніх кордонах ЄС, незабаром буде працевлаштовано на зовнішніх, серед іншого й на українсько-польській ділянці. Щодо Любуського загону, то близько трьохсот прикордонників отримають пропозицію змінити профіль своєї діяльності та місце служби в межах загону, або відомства. На схід, крім людей, буде переміщено деякі технічні засоби та частину службових собак.
Відповідно до Шенгенської угоди, певною мірою змінилися й завдання польських прикордонників. Найпомітніше з них — відхід від традиційного прикордонного контролю в пунктах пропуску та схеми охорони «зеленого кордону».
— Та це не означає, що внутрішні кордони Євросоюзу залишилися поза увагою правоохоронців, — пояснює Ярослав Франчик. — Прикордонна варта має чимало повноважень та завдань із протидії проявам різного роду транскордонної злочинності, забезпечення безпеки громадян та дотримання законності не лише на теренах нашої країни, а й у всій зоні Шенгену.
Польські прикордонники й надалі протидіють контрабанді товарів, незаконній міграції, наркоторгівлі, ввезенню без належних документів радіоактивних матеріалів, виявляють фальшиві документи тощо. А минулого року до них додалися незвичні, принаймні для українських прикордонників, повноваження та завдання.
«ШВЕЦЬКО»: ПУНКТ ПРОПУСКУ «У ВІДСТАВЦІ»
Перший робочий візит, так би мовити, в прикордонні підрозділи — до Польсько-німецького центру співпраці прикордонних, поліцейських та митних служб у Швецьку. «До вступу Польщі до Шенгенської зони тут розташовувався один із найбільших автомобільних пунктів пропуску між двома країнами», — пояснює підполковник Анджей Камінський, прес-секретар Любуського прикордонного загону, на чиїй ділянці розташовано цей орган двосторонньої взаємодії.
Офіс центру розміщено в будівлях колишнього міжнародного автомобільного пункту пропуску, який функціонував тут до грудня 2007 року, тобто до моменту приєднання Польщі до Шенгенської угоди. Його інфраструктура й досі нагадує про колишню «професію»: типове розміщення напрямів «в’їзд — виїзд», кабінки для контролерів, приміщення для поглибленого огляду транспортних засобів... Проте використовуються вони по-новому: в кабінках контролерів зараз пункти обміну валют, на двох каналах руху транспорту — стоянки для автомобілів чиновників, які працюють у центрі. Ще два колишні напрями — звичайна міжнародна дорога, якою без зупинок прямують автомобілі. Разюча відмінність від українсько-польської ділянки кордону, де автомобільні черги — явище й досі актуальне.
У сучасних умовах глобалізації викликів, міжнародного зрощення злочинних угруповань надзвичайно важливим є оперативний обмін інформацією та взаємодія між правоохоронцями суміжних країн. Для виконання цих завдань і було створено Центр двостороннього співробітництва.
— У Центрі працюють представники восьми німецьких і польських служб, — пояснює капітан Данута Лазарчук, керівник і координатор з польського боку Польсько-німецького центру співпраці прикордонних, поліцейських та митних служб. — Нашу країну представляють експерти з поліції, прикордонної та митної служб. З німецької сторони тут перебувають представники федеральної поліції від трьох земель Німеччини, прикордонників, а також від митної служби. Центр працює 24 години на добу. Головне його завдання — обмін інформацією між цими відомствами.
Серце центру — велика затишна кімната, в якій за одним великим столом, схилившись над комп’ютерами, працюють правоохоронці двох країн: ліворуч — німці, праворуч — поляки. Це — операційний центр. Сюди стікається вся інформація щодо подій у прикордонні, за необхідності протягом кількох хвилин фахівці обох країн можуть нею обмінятися. Без зайвих формальностей необхідні дані можуть надаватися іншій стороні. Кожна зі служб має доступ до всіх відомчих баз даних. Наприклад, якщо на німецькій стороні буде затримано громадянина Польщі без автомобільних прав, німецький патруль може звернутися в центр — запитати та швидко отримати відповідь, чи є в цієї особи дозвіл на керування автомобілем, чи, може, його вилучено за якесь порушення.
— Інший приклад: якщо групу іноземців затримали в Польщі або на території Німеччини, у нас можна дізнатися про легальність їхнього перебування у тій чи іншій країні, — додає капітан Данута Лазарчук. — Якщо ж, наприклад, справа дуже складна, у нас є експерти, здатні довести її до логічного завершення. Крім того, до наших завдань також належить координація депортації, або реадмісії затриманих осіб, спільне навчання персоналу з обох країн тощо. Та найголовніше — тут здійснюється не лише обмін інформацією, а й координація діяльності служб Німеччини та Польщі.
ДЛЯ СПІЛЬНОЇ КОРИСТІ
Звісно, аби працювати в режимі онлайн, польські та німецькі правоохоронці повинні досконало володіти мовою сусідів, бездоганно знати законодавство своєї та сусідньої країни, вміло (для спільної користі) користуватися відомчими та міжнародними базами даних. Крім того, бути комунікабельними, здатними допомогти пересічній людині (звернутися до центру може будь-хто за телефоном гарячої лінії) вирішити її проблему по обидва боки кордону. І фахівці центру володіють цими знаннями й навичками.
— Подібні центри існують у Німеччині понад десять років і, як свідчить досвід, це найбільш оптимальний режим співпраці між правоохоронними органами, — приєднується до розмови керівник і координатор служб федеральної поліції Німеччини Польсько-німецького центру співробітництва прикордонних, поліцейських та митних служб капітан Маркус Лореншайн. — Це найкоротший шлях до взаєморозуміння, важливий тому, що фахівці, які тут працюють, чудово розуміють систему роботи сусідів. За півроку ми отримали близько 2200 запитів від польської сторони і 4800 надійшло від нас. Вони стосувалися, в основному, легальності використання автомобілів та перебування іноземців на суміжній території. Як бачите, існує дуже великий попит на інформацію.
У Німеччині є чотири такі центри. Загалом подібних структур у Європі близько двадцяти. У Польщі найближчим часом їх буде розгорнуто на кордонах із Словаччиною, Чехією та Литвою. Дещо більше є контактних пунктів, які мають трохи менші повноваження. Такі є і в Україні, зокрема, на українсько-польській ділянці кордону.
ПРОТИДІЯ НЕЛЕГАЛАМ ПО-ПОЛЬСЬКИ
Плюси і мінуси трудової міграції, зокрема, й нелегальної, не один рік є предметом дискусій політиків світового рівня. Особливо гостро це питання обговорюється у провідних країнах Євросоюзу. Та поки триває полеміка, на практиці правоохоронці ЄС активно протидіють цьому явищу, щоразу посилюючи роботу на цьому напрямі діяльності. Не є винятком і прикордонна варта. Так, з 1 січня прикордонному відомству Польщі надано нові повноваження, які дозволять щільніше контролювати трудову діяльність іноземців у країні. Зокрема, контроль легальності працевлаштування іноземців, провадження ними господарчої діяльності, встановлення місця перебування членів родини іноземців, які перебувають на теренах країни тощо. Крім того, центри утримання іноземців, які незаконно потрапили до країни, підпорядковуються виключно прикордонній варті.
Після того, як Польща приєдналася до Шенгенської угоди, тобто з грудня 2007 року, прикордонники, фактично, стали «першою скрипкою» в боротьбі з цим явищем.
— З початку 2009 року ми перебрали на себе ряд завдань, які раніше належали до компетенції поліції, — зазначає Ярослав Франчик. — Відповідно до законодавчих змін, відтепер ми маємо право, наприклад, перевіряти не лише легальність перебування іноземців на території Польщі, а також легальність їхнього працевлаштування на підприємствах.
Польським прикордонникам, зокрема, надано право на перевірку підприємств, де працюють гастарбайтери з третіх країн. Крім того, вони постійно моніторять так звані гарячі зони — ринки, залізничні та автовокзали, тобто місця, де можуть перебувати мігранти. Це одна з форм протидії не лише незаконній міграції, а й нелегальній торгівлі людьми.
Як це відбувається на практиці, ми отримали змогу побачити, взявши участь у раптовій перевірці приватного сільськогосподарського підприємства, розташованого у 40-ка кілометрах від лінії польсько-німецького кордону та у 20-ти від містечка Кросно-на-Одері, де розташовано управління Любуського прикордонного загону.
РАПТОВА ПЕРЕВІРКА
Аби перевірка була дійсно раптовою, чотири службові мікроавтобуси з мобільним патрулем та журналістами вирушили в дорогу затемна, їхали об’їзними шляхами, минаючи великі міста та села. Вже о восьмій ранку ми стояли біля воріт цеху переробки сільгосппродукції. Хоч у правоохоронців і були всі належні документи, охорона підприємства не поспішала відчиняти ворота. Доки вони зв’язувалися телефоном із своїм директором, прикордонники спокійно очікували на результат цих перемовин. «Приватна власність — це святе», — спокійно, без емоцій коментує затримку Анджей Камінський і поки є час, пояснює, що прикордонники періодично перевіряють усі підприємства, де працюють іноземці. Крім того, підставою для подібного візиту може слугувати оперативна інформація, отримана від місцевих мешканців. І правоохоронці обов’язково та швидко на неї відреагують. «Як, наприклад, цього разу», — додає наш співрозмовник.
Переговори тривали недовго, хвилин за п’ять службові мікроавтобуси, поскрипуючи колесами по свіжому снігу, заїхали на подвір’я, і прикордонний патруль швидко взявся до роботи. На вимогу правоохоронців бригадир зібрав усіх іноземних працівників, в основному громадян Таїланду, в побутовій кімнаті, надав для перевірки документи, які підтверджують легальність їхнього перебування в країні.
Процедура перевірки таїландців ускладнювалася тим, що жоден із них ані слова не знав по-польськи і лише один чоловік розмовляв англійською. Втім, сама методика роботи мало чим відрізнялася від тієї, яку застосовують у пунктах пропуску — одна група прикордонників перевіряла паспорти та опитувала іноземців, інша — оглядала приміщення підприємства. Привернуло увагу те, що ні іноземці, ні керівництво закладу не нервували, поводилися спокійно, в цехах тривала робота — працівники вручну перебирали полуниці.
— Відповідно до наданих нам прав, ми здійснюємо перевірку й контроль іноземців стосовно легальності їхнього перебування та працевлаштування в Польщі, — розповідає майор Роберт Світоч, керівник відділу організації повернення громадян Любуського прикордонного загону й водночас старший патруля. — Зокрема, вивчаємо відповідність осіб наданим нам паспортам, перевіряємо наявність робочих віз, які надають громадянам Таїланду право працювати в нашій країні, звіряємо зі списком дозволів на роботу, наданим місцевою адміністрацією тощо.
За годину перевірку було завершено.
— Нелегалів на підприємстві немає, — констатує майор Світоч. — Власник має дозвіл на працевлаштування 43-х громадян Таїланду. Ми перевірили їхню відповідність заявленому списку та правдивість документів і не знайшли «зайвих» людей та інших порушень законодавства. Якщо б вони були, ми б затримали нелегалів, поінформували відповідні установи про це, а власника було б суворо покарано.
Підприємець не порушив закон. А якби таке трапилося, йому б довелося сплатити чималий штраф за кожного нелегала. Крім того, він позбувся б ліцензії працедавця, що є досить серйозним покаранням у Європі. Інша доля очікувала б нелегалів.
ДОЛЯ НЕЛЕГАЛА
Іноземець, який має намір влаштуватися на роботу на території Польщі, спочатку має знайти працедавця, який подасть до воєводської (аналог нашої обласної) адміністрації, на території якої розміщено підприємство, заяву щодо видачі дозволу на роботу. Воєводська адміністрація надає такий дозвіл лише в тому разі, якщо на робоче місце, на яке претендує іноземець, немає бажаючих серед польських громадян. Іноземець, який клопочеться стосовно отримання робочої візи, має отримати письмову обіцянку (так звана «промесса») щодо надання дозволу на роботу. Цей документ видає воєвода на конкретний термін і для конкретної особи. На підставі цього документа іноземець отримує відповідну візу, яка легалізує його перебування і роботу на території країни. Підставою для отримання робочої візи є реєстрація роботодавцем заяви щодо найму працівника в управлінні праці. Цю заяву надсилають іноземцю, на її підставі дипломатичні представництва видають робочі візи. Між іншим, на іноземців, які легально працюють, розповсюджуються норми польського трудового законодавства, зокрема страхового та пенсійного. Зрозуміло, що для громадян ЄС доступ до ринку праці — вільний. Та попит перевищує пропозицію, що й спонукає до порушень закону.
Контингент нелегалів, які потрапляють до Польщі, досить типовий для усього Євросоюзу, та й для України також. Як правило, це вихідці з країн Південно-Східної та Середньої Азії, Африки та з країн колишнього СРСР. Проте останніх, як зазначають польські прикордонники, зараз значно поменшало. Шукачам кращої долі, які незаконно потрапили у Польщу, доводиться хапатися за будь-яку роботу, котра приносить мінімальний прибуток. Навіть ризик потрапити до рук правоохоронців їх не лякає. Максимум, що їм «світить», — примусове утримання у спеціальних центрах та депортація на рідні терени.
Відомо, що останнє покарання для них — найстрашніше, а от центри утримання їх не лякають. Причина дуже проста — досить пристойні, цивілізовані умови проживання, створені в таких закладах. Ми отримали можливість пересвідчитися в цьому на власні очі, відвідавши Центр тимчасового утримання нелегальних мігрантів Любуського прикордонного загону.
Ошатне, на останній стадії ремонту двоповерхове приміщення, розташоване на території управління прикордонного загону. Центр утримання по-польськи мало схожий на український варіант. «Готель» для іноземців-нелегалів зовні нічим не відрізняється від інших службових приміщень. Він і справді нагадує недорогий туристичний готель: фасад у яскравих кольорах, скляні вхідні двері, приємний дизайн, зовсім не притаманний закладам примусового обмеження свободи пересування. Про призначення будівлі нагадують лише фігурні грати на новеньких вікнах. Внутрішнє облаштування двоповерхівки більше відповідає призначенню: коридори, розділені загратованими перегородками, міцні двері до житлових кімнат, на внутрішньому подвір’ї — спеціально облаштовані майданчики для прогулянок.
— Раніше тут функціонував тимчасовий пункт утримання нелегальних мігрантів, — розповідає сержант Кшиштоф Яровіцкі. — На підставі рішень, виданих судом, затриманих розміщали тут на термін до трьох місяців. Пізніше з’ясовувалася країна їхнього походження, цих осіб депортували. Часто ми довго не могли встановити місця походження людини і вона перебувала у нас довше визначеного терміну. Характер арешту був таким: камери зачинені, затримані більшу частину дня перебували в них, мали лише право на годинну прогулянку щодня в місцях, пристосованих для цього, користувалися туалетом і душовою кімнатою та у вільний час могли дивитися телевізор.
Утримуваних розділяли на два блоки — чоловічий і жіночий, вони перебували окремо, контактів між ними не передбачалося. Іноді, приблизно раз на тиждень, вони могли ходити в гості одне до одного або разом на закупки. Крім того, вони мали нормований графік доступу до телефону.
— Відтепер систему роботи цього закладу змінено, — продовжує мій співрозмовник. — Він став більш ліберальним. Наприклад, утримуваних більше не зачинятимуть у камерах, оскільки тут перебуватимуть родини з дітьми. А діти повинні мати інші, більш комфортні умови, жити зі своїми батьками. До штату центру введено осіб, які опікуватимуться вільним часом затриманих, створено місця для відпочинку, ігор і прогулянок. Відповідні приміщення пристосовані для певних релігійних відправ. Загалом зазначу, що з моменту вступу до ЄС правила утримання людей змінилися, стали більш вільними. Адже тут утримують не злочинців, а людей, які де-факто не здійснили жодних кримінальних дій.
Зараз у Польщі створюється багато подібних центрів з пристойними життєвими умовами. У відповідності до європейських стандартів.
