Цього року Росія відправила значну делегацію на Світовий економічний форум у Давосі. Після активного представництва за Бориса Єльцина, рівень учасників Росії знизився з того часу, як Володимир Путін став президентом. Однак цього року росіяни послали свою команду «A», а засідання, яке відвідало дуже багато людей, було присвячено «Більш мускулистій зовнішній політиці Росії».
При більш високих цінах на енергію багато російських урядовців насолоджуються своєю відновленою владою. Мене попросили прокоментувати відносини між Сполученими Штатами і Росією під час обіду з високопоставленими особами з уряду і «Газпрому», гігантської енергетичної компанії. Я сказав, що в Америки і Європи було занадто багато ілюзій про демократію в Росії в 1990-х роках, і тепер приходить стадія розчарування. Є занепокоєння про майбутнє Росії, як вона використовуватиме свою знову набуту владу, і як повинен реагувати на це Захід.
Один погляд полягає в тому, що російська політика схожа на маятник. Він хитнувся занадто далеко в напрямку хаосу за Єльцина, а тепер хитнувся занадто далеко в напрямку порядку і державного контролю за Путіна. Він не хитнувся назад до сталінізму; царат, можливо, більш вдала історична метафора. Спостерігачі сперечаються про те, чи досягне він у кінцевому результаті нової рівноваги.
Оптимістичний погляд полягає в тому, що права власності закріплюються набагато надійніше, ніж у минулому, і що майбутнє Росії залежатиме від того, наскільки швидко буде створено середній клас із представництвом в уряді на підставі закону. Але інші не так упевнені. Іноді маятники продовжують бурхливо розгойдуватися доти, доки якесь тертя не сповільнить їх, а іноді вони застряють. Песимістичні спостерігачі передбачають безупинне зменшення свободи, а не ліберальну рівновагу.
Зіштовхнувшись з цією непевністю в майбутньому ліберальної демократії в Росії, як повинні реагувати на це західні країни? Це питання особливо важке для адміністрації Буша, що розривається між первісною підтримкою, яку президент надав Путіну, і його демократичним порядком денним.
Держсекретар Кондолізза Райс оголосила 2005 року, що «фундаментальний характер режимів означає сьогодні набагато більше, ніж міжнародний розподіл влади», а сенатор Джон Маккейн, кандидат на посаду президента Сполучених Штатів, переконував виключити Росію з групи «Великої вісімки» передових країн. І все ж таки, на додачу до своєї демократичної програми, в Заходу є реалістичний план, що базується на суто матеріальних інтересах.
Захід має потребу в співробітництві з Росією в таких питаннях, як нарощування ядерної зброї в Ірані та Північній Кореї, контроль над ядерними матеріалами і зброєю, боротьба із сьогоднішньою хвилею радикального iсламістського тероризму та виробництво енергії і надійність енергопоставок. Окрім того, у Росії є талановиті люди, технології та ресурси, що можуть допомогти справитися з новими викликами, такими, як зміна клімату чи поширення пандемічних хвороб.
Можливо, ці дві програми не так вже й суперечать одна одній, як здається на початку. Якби Захід повернувся спиною до Росії, така ізоляція зміцнила б ксенофобські й статистські тенденції, наявні в російській політичній культурі, й зробила б ліберальну справу більш важкою.
Кращим підходом було б налаштуватися на довготерміновий період, використовувати м’яку владу залучення, розширювати обміни й контакти з новим поколінням Росії, підтримувати її участь у Світовій організації торгівлі й інших орієнтованих на ринок організаціях і реагувати на вади особливою критикою, а не загальними промовами чи ізоляцією. У будь-якому випадку джерела політичної зміни в Росії в значній мірі залишаться вкоріненими в Росії, а західний вплив неминуче буде обмежено.
Але виступаючи за залучення замість ізоляції, не потрібно запобігати дружній критиці, і в Давосі я запропонував чотири причини, чому Росія не залишиться головною державою 2020 року, якщо вона не змінить своє сьогоднішнє поводження і політику.
По-перше, Росія неспроможна модифікувати свою економіку досить швидко. Нафта — це змішане благословення. Завдяки рекордно високим цінам на енергію й експорт сировини, у січні 2007 року економіка Росії стала десятою за величиною у світі. Але експорт енергії фінансує близько 30% урядового бюджету, який базується на прогнозах, згідно з якими ціна на нафту залишається $61 за барель. Російський промисловий експорт головним чином, складається з озброєння, при тому, що найновіший літак становить понад половину продажу. Це залишає Росію вразливою.
Проблема, що пов’язана з цим, полягає в тому, що в Росії відсутня влада закону, який захищає й підтримує підприємців. Це саме ті люди, які потрібні для того, щоб допомогти виховати енергійний середній клас — основний принцип стабільної демократичної ринкової економіки. Замість цього процвітає корупція.
Крім того, демографічна криза в Росії триває, що підстьобується поганою охороною здоров’я і неадекватними інвестиціями до соціальної мережі безпеки. Більшість демографів передбачають, що населення Росії значно скоротиться в найближчі десятиріччя. Смертність серед дорослих чоловіків набагато вища, ніж у іншій частині Європи, і ситуація не поліпшується.
Нарешті, у той час як можна зрозуміти спокусу колишньої супердержави схопитися за можливість повернутися до мускульної зовнішньої політики, російське залякування в сфері енергетики руйнує довіру і підриває м’яку владу Росії в інших країнах. Як сусіди Росії, так і Західна Європа стали більше побоюватися залежності від Росії.
Більшість російських учасників на обіді в Давосі, здавалося б, проігнорували цю критику, але було цікаво почути, як один впливовий урядовець визнав, що реформи могли б просуватися швидше, якщо б ціни на нафту злегка впали, а інший прийняв те, що критику потрібно вітати доти, доки вона пропонується в дружньому дусі. Простий факт, що росіяни високого рівня знову з’явилися в Давосі, щоб захиститися, може бути невеликим, але здоровим знаком.
Джозеф С. НАЙ — професор у Гарварді й автор книги «М’яка влада: засоби до успіху у світовій політиці».
