Зустріч президента Росії та прем’єр-міністра України почалася чітко у визначений час, тобто о 19-ій за московським часом, що є безпрецедентним фактом в історії не лише відносин України та Росії, але й міждержавних відносин Російської Федерації з ким би то не було за весь час спостережень.
Боюся, що це свідчило, однак, не про глибоку повагу президента Росії до прем’єр-міністра України, а лише про те, що Володимир Путін, зустрівшись у першій половині дня з делегацією викладачів історії та суспільствознавства, з Ново-Огарева нікуди не виїжджав, а встиг зустрітися ще зі всіма та подзвонити цього дня всім, із ким повинен був зустрітися й кому повинен був подзвонити і ще кілька хвилин у нього навіть залишилося. Тобто, грубо говорячи, не розрахував.
Він прийняв пана Януковича на другому поверсі резиденції та запропонував сідати у найближче крісло. До свого крісла Путіну потрібно було пройти трохи далі, ніж Віктору Януковичу — до свого. Пан Янукович цим скористався. Він просто-таки звалився у крісло, не чекаючи, поки Володимир Путін дійде до свого. Він неначе грав у таку дитячу забавку, в якій завжди на один стілець менше, ніж дітей, які бігають навколо стільців, і потрібно встигнути, щоб не осоромитися на людях.
А може, Віктор Янукович за час політичної кризи на Україні звик до того, що найбільш безневинні на перший погляд переговори тривають багато годин поспіль і, загалом, чим швидше ти сядеш, тим швидше вийдеш.
Здавалося б, це був епізод, який абсолютно нічого не означає. Тим часом Володимир Путін, який звик за сім років самовідданого служіння батьківщині до того, що однією з його ознак є неухильне служіння залізобетонному кремлівському протоколу (в якому, по-моєму, великими буквами прописано пункт про те, що президент Росії нікуди не приходить вчасно), грубим порушенням якого став цей епізод, якоїсь миті виглядав збентеженим.
— Ми, відверто кажучи, з почуттям жалю спостерігаємо за тим, що відбувається в Україні, — сказав Володимир Путін, ще, вочевидь, не отямившись після фінта українського прем’єра, — оскільки, за всіма показниками, останнім часом почалося зростання економіки та реальне поліпшення в соціальній сфері, i ось знову країна зiткнулася з політичними проблемами, які слід подолати... Але ми розраховуємо на те, що наш основний партнер на просторах колишнього СРСР, та й узагалі один із основних економічних партнерів, подолає ці проблеми якнайшвидше, все відновиться, піде своїм плином... сподіваємося, в рамках закону та діючої конституції...
Володимир Путін розмовляв із Віктором Януковичем, як старший брат, який, звичайно, небайдужий до того, що коїться у житті молодшого, але взагалі, якщо чесно, навіть важко зрозуміти, як цей парубок так потворно та безладно може жити, тому що старшому брату щось подiбне з його упевненістю в завтрашньому дні навіть і уявити не можна.
— На жаль, ми проходимо черговий етап політичної кризи, який почався практично з початку квітня, — підтвердив Віктор Янукович. — Головне те, чого нам вдалося за цей період досягнути, й ми вважаємо, що це велике досягнення... що всі гілки влади на сьогоднішній день увійшли у правове поле.
Потім він подумав, що все ж таки це буде не стовідсоткова правда, а старшому брату слід викладати всю.
— Але залишилися ще невирішені питання, які необхідно розв’язати, в основному, опозиції, — пом’явшись, додав він. — Це ті питання, які практично відкривають дорогу до проведення законних виборів... Це було нашою першою вимогою, а друга вимога коаліції полягає в тому, що якщо вибори відбудуться, вони повинні бути прозорими та чесними, а для цього необхідно прийняти відповідне законодавство...
Віктор Янукович виправдовувався як міг.
— Так у вас немає опозиції! — перебив його Володимир Путін. — У вас усі при владi! Хто у вас опозиція? Я ніяк не можу розібратися. Там усі при владі у вас.
Старший брат здавався незадоволеним цією плутаниною, в яку йому доводилося заглиблюватися через близькі родинні відносини.
— Я дуже добре пам’ятаю нашу розмову з вами, одну з перших, коли ви ставили запитання, що таке конституційна реформа, — поквапно почав розповідати Віктор Янукович. — Це певною мірою недоліки конституційної реформи, які ми повинні усунути, i я думаю, що будуть вибори, не будуть вибори — у будь-якому разі це питання залишатиметься відкритим, тому що баланс влади створює умови для її ефективності загалом і тому, що не може такого бути, щоб якась із гілок влади переривала свою роботу...
Якби хтось спробував на ходу вникнути в те, про що зараз говорив Віктор Янукович, навряд чи він би зрозумів, що йдеться про розпуск українського парламенту. Точно б не зрозумів. Але було і безглуздо намагатися робити це на ходу. Тим більше, що все одно Віктор Янукович на очах стрімко заплутувався у власних словах і думках.
— У цьому випадку порушується цей ланцюжок, — безупинно говорив він, — і фактично країна у такому стані не може жити далі. Що й сталося зараз в Україні.
Таким чином, виходило, що його країна після розпуску (і частково саморозпуску) парламенту не може жити далі. І тоді, звичайно, постає запитання, в якому фізичному стані зараз знаходиться Україна. Виходило, що щонайменше — в комі.
— Але разом із тим усі процеси відбуваються мирно, — продовжував український прем’єр. — Ми не допустили зіткнень і цивільного протистояння, яке могло бути (тобто на Майдані й на Європейській площі кілька тижнів було щось, вочевидь, інше. — А. К.). Ми вважаємо, що нам спільними зусиллями вдалося цього домогтися, хоч не можемо назвати це великим досягненням...
Віктору Януковичу давно вже потрібно було зупинитися. Кожне його слово можна було використовувати проти нього.
— Просто ми радіємо, що не пролилася людська кров... — сказав він, і очі його сталі добрими та навіть якимись променистими. — Вважаємо, що кризи з’являються і минають, а життя триває!
Поки що на Україні, проте, все навпаки.
