9 жовтня Європарламент прийняв резолюцію щодо Білорусі, в якій зазначається, що парламентська кампанія в цій країні, яка нещодавно минула, «незважаючи на великі надії та невеликі поліпшення», не була демократичною. Новий парламент, на думку євродепутатів, має «сумнівну демократичну легітимність». Від себе додамо, що зі 110 депутатських мандатів представникам опозиції не дістався жоден із них. За прийняття цієї резолюції проголосувало 597 депутатів, 31 — проти, 22 — утрималися. Крім того, автори документа звернулися до білоруської влади внести необхідні зміни до виборчого законодавства, поважати права людини та скасувати смертну кару. Вищий законодавчий орган Європейського Союзу спеціально відзначив рішення Мінська поки що не визнавати незалежність Південної Осетії та Абхазії, а також закликав усі провідні європейські структури продовжити діалог із Білоруссю, для чого буде розроблена відповідна «дорожня карта». Але найголовніше, Європарламент запропонував на півроку припинити дію санкцій щодо «тих білоруських чиновників, які непричетні до порушень демократичних стандартів виборів для того, щоб дати можливість білоруській владі скасувати новий закон про ЗМІ, який поки що не набрав чинності». Цікаво, що в той же час, коли приймалася ця резолюція Європейського парламенту, нижня палата парламенту білоруського в другому читанні прийняла саме цей законопроект... Голова цієї палати — Вадим Попов — незадовго до винесення Європарламентом резолюції щодо Білорусі публічно висловив свої надії, що «остаточний висновок буде зроблений у руслі зміцнення нашої подальшої взаємодії, визнання вибору та волі народу як найважливіших цінностей демократії». Нагадаємо, що тепер на територію країн Євросоюзу заборонений в’їзд 41 чиновнику з Білорусі, серед яких фігурують сам президент, голова центрвиборчкому, міністри, заступник голови президентської адміністрації тощо. На перший погляд, складається враження, що в кінцевому результаті залишилися незадоволеними всі зацікавлені сторони. Європа, мовляв, чекала набагато більшого від цієї парламентської кампанії, тримаючи в думці неодноразові заяви Олександра Лукашенка, що «ці вибори будуть абсолютно чесними та прозорими». Сам Лукашенко відверто розраховував на міжнародне, й у першу чергу, європейське визнання нового парламенту. Більше того, в іншому випадку погрожував розірвати будь-який діалог з Європою. Опозиція, на думку окремих її представників, узагалі залишилася не при ділі. Після надто незграбних рухів наприкінці виборчої гонки (нескінченні «шарахання» від бойкоту до участі у виборах і назад) і масових порушень владою виборчого законодавства, вона виявилася абсолютно не представленою в новій Палаті представників. І незважаючи на все це, Європа «заграє з режимом» — йде на часткове скасування санкцій щодо деяких білоруських чиновників. Але це лише на перший погляд.
ЄВРОПА НЕ ХОЧЕ ВІДДАВАТИ БІЛОРУСЬ РОСІЇ
Діючий голова ОБСЄ, голова МЗС Фінляндії Олександр Стубб, який днями зустрічався з Олександром Лукашенком, зробив досить оптимістичні заяви щодо теперішньої Білорусі та минулої парламентської кампанії: «Ми відчуваємо, що після кризи в Грузії баланс рушив на Схід. Усередині Європейського союзу правильні настрої, що Білорусь рухається у вірному напрямку. Це основний підхід, який я привіз у Білорусь. Вибори — це чутливе питання. Ніхто не може не погодитися, що відбулися позитивні зміни 2008 року, в порівнянні з 2000 і 2004 роками». Лише кілька європейських лідерів вважають, що Білорусь зразка 2008 року нічим не відрізняється, наприклад, від Білорусі зразка року 2007-го. До одного з цих нечисленних скептиків належить президент Польщі Лех Качиньський, який під час своєї недавньої зустрічі з главою невизнаного Союзу поляків у Білорусі Анжелікою Борис заявив, що «в Білорусі не відбулося жодного поліпшення політичної ситуації». Тональність висловлювання інших європейських лідерів і аналітиків приблизно зводиться до наступного — тактика фактичної ізоляції Білорусі (після 1997 року країна була позбавлена права представляти свої інтереси і в урізаному виді навіть у ПАРЄ) зазнала краху. Після того, як Олександр Лукашенко випустив із катівень усіх політичних в’язнів, потрібно і йому, мовляв, піти назустріч. Тим більше, європейські та білоруські аналітики чудово бачать бажання Росії максимально наблизити (а то й приєднати до себе) геополітично важливу Білорусь. «У Європи в цій ситуації просто немає іншого вибору, — вважає аналітик Андрій Федоров. — Вона бачить російські прагнення повернути під свій контроль пострадянський простір, і намагається не дати Москві можливості це зробити, в тому числі й стосовно Білорусі. В принципі, існує вибір між поганим і дуже поганим — фактичною втратою незалежності Білорусі та проблемами, пов’язаними з становищем демократії у цій країні». До речі, в економічному плані Європа так само зацікавлена співпрацювати з Білоруссю, як і остання з Європою. Тому останні роки спостерігається різке зростання товарообігу Білорусі з ЄС.
ВЛАДА ПОГОДИЛАСЯ ПОПРАЦЮВАТИ НАД ПОМИЛКАМИ
Уся досить агресивна риторика стосовно Євросоюзу білоруського лідера напередодні виборів — не визнаєте новий парламент, назавжди піду з вашої «пісочниці» — після їхнього закінчення зникла. Більше того, білоруська влада навіть заявила, що готова «працювати над помилками». А сам Лукашенко у відповідь на вищенаведені слова Стубба заявив буквально наступне: «За сказане вами ми готові проголосувати, щоб ви були довічним головою ОБСЄ. Ви перший західний політик, який відкрито, об’єктивно, публічно сказав про Білорусь. Якщо Європа зробить два кроки, то Білорусь зробить п’ять кроків». Щоправда, які це будуть кроки, поки що не уточнюється.
Політолог Сергій Ніколюк для нашої газети так прокоментував метаморфози поведінки білоруського президента: «Олександр Лукашенко «тертий калач» у великій політиці. Він бачить, чим обернулися недавні різкі випади вищого керівництва Росії проти Заходу. Російській фінансовій системі приходить, що називається, повний колапс. Безглуздо розраховувати на західні інвестиції і при цьому чихвостити в хвіст і гриву західних партнерів. У нас до того ж немає нафти та газу. Існує велика експортна залежність від європейських партнерів. Тому в цьому випадку спрацьовує абсолютно залізна логіка: навіщо позбавлятися напрацювань, що вже існують, та активів, коли можна розраховувати навіть на більше? Ось навіть вартість шенгенських віз для рядових білорусів за пропозицією тих же європарламентаріїв можуть зменшити з 60 до 35 євро. До того ж, російські обійми хоч і дружні, але дуже вже вони міцні. А наш президент уявляє себе одноосібним лідером лише незалежної країни». Щоправда, на думку Ніколюка, якщо росіяни поставлять ультиматум: або визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії, або «гудбай» дешевим цінам на газ, Олександр Лукашенко, швидше за все, вибере перше: «Але при цьому він все одно не відмовиться від можливості співробітництва з усіх позицій із Заходом. При цьому ставляться на перше місце економіка та різні освітні програми. Але з чогось потрібно ж починати країні, що знаходиться в центрі Європи?»
Опозиція розраховує на партнерство в переговорах між Мінськом та Брюсселем
Більшість опонентів чинної влади, за великим рахунком, згодні з теперішньою політикою євроструктур щодо Білорусі. Наприклад, колишній єдиний кандидат у президенти від єдиної опозиції на виборах 2006 року Олександр Мілінкевич переконаний, що «немає альтернативи діалогу», під яким розуміється встановлення повноцінних відносин із Євросоюзом. Але при цьому він вважає, що дію санкцій потрібно лише призупинити, щоб влада зрозуміла, що у випадку нових порушень ці санкції можуть повернутися. Ще один колишній кандидат на вищу державну посаду в країні на виборах 2006 року, недавній політв’язень Олександр Козулін при цьому зауважує, що в діалозі Білорусі з Європою демократичні сили повинні брати участь як повноцінний суб’єкт. Звичайно, протиріч у поглядах на нормалізацію відносин ЄС і Білорусі всіх зацікавлених сторін вистачає. Але в чому абсолютно єдині нині ПАРЄ, влада Білорусі та білоруська опозиція, так це в тому, що зниження вартості шенгенських віз для білоруських громадян і спрощення процедури їхнього отримання прискорять демократизацію країни.
