У Кувейті щойно пройшли одинадцяті за ліком парламентські вибори з моменту отримання ним незалежності у 1961 році. І хоч Кувейт є монархією, його історію парламентаризму не можна вважати безтурботною, і виборча кампанія відобразила наростаюче напруження між королівською сім’єю та окремими сегментами електорату.
Призначені спочатку на жовтень 2007 року, ці вибори призначалися для усунення тупикової ситуації, яка виникла між парламентом та урядом відносно кількості виборчих округів у країні. Зараз є 25 виборчих округів у всій країні, але реформатори вже давно стверджують, що менша їх кількість з більшою кількістю виборців дозволить знизити можливості для маніпуляцій з боку політичної еліти.
29 членів парламенту, які підтримують ідею зменшення кількості виборчих округів, не змогли дійти до угоди з урядом відносно нового числа. У результаті ця проблема породила жорстку мітингову кампанію, що проводиться незадоволеними кувейтцями, які зібралися перед будівлею національної асамблеї і в університетах для того, щоб заявити про своє невдоволення.
У відповідь на це уряд вирішив передати питання про зміну кількості виборчих округів з парламенту до Конституційного суду — як запевняють реформатори, з метою недопущення змін. І коли три члени парламенту намагалися поставити питання перед прем’єр-міністром — таким правом вони володіють відповідно до Конституції Кувейту — парламент було розпущено і було призначено нові вибори.
Правила політичного життя у Кувейті розроблялися протягом понад трьохсот років — відтоді, як ця невелика територія стала автономною державою. Королівська сім’я має повноваження на управління країною, але тільки за допомогою консультацій з різними секторами, такими, як племінні вожді або ж групи торговців.
З моменту здобуття незалежності у 1961 році ці правила було записано у Конституції. Якщо порівнювати Кувейт з іншими монархіями у Перській затоці, то королівська сім’я Кувейту володіє обмеженою владою, незважаючи на те, що конституційні закони дуже часто ігнорувалися — обвинувачення у порушеннях при голосуванні затьмарили вибори 1967 року, і розпуски парламенту відзначають всю історію країни.
Проте, з моменту звільнення Кувейту після окупації Іраком у серпні 1990 року його парламент здобув стабільність і повагу. Розпуски парламенту у 1999 і 2006 роках здійснювалися згідно з законом, і вибори з його переобрання проводилися своєчасно.
За парламентом зберігається право на звернення з запитами до окремих членів кабінету міністрів, включаючи прем’єр-міністра, з фінансових та адміністративних питань, і часто у парламенті піднімалося питання про оголошення вотуму недовіри уряду. Зовсім нещодавно, після смерті 1 грудня Еміра, шейха Джабір аль-Ахмада, парламентське схвалення відіграло вирішальну роль у вирішенні суперечок про успадкування серед окремих фракцій королівської сім’ї.
Проте, у Кувейті завжди спостерігалося пожвавлене політичне життя, зі свободою слова і не такими сильними політичними репресіями, як це зазвичай прийнято у сусідніх країнах. Випадки політичного насильства спостерігалися рідко. Хоч політичні партії не були легалізовані, вони, втім, активно беруть участь у парламентському та суспільному житті країни. Життя у Кувейті відображає численні і різні політичні тенденції, які існують в арабському світі, оскільки його відкрите суспільство і існуючі економічні можливості зробили країну могутнім магнітом і регіональним запобіжним клапаном, починаючи з 1950-х років.
У ході цих виборів кувейтські жінки вперше взяли участь в обранні парламенту. І хоч жінки вже давно проявляли активність у суспільному житті Кувейту, вони тільки минулого року отримали виборчі права після тривалої і складної кампанії, внаслідок парламентського голосування, і серед 249 кандидатів тільки 28 були жінками.
Щодо виборців, то 57% із них — жінки, і коментатори висловлювали різні думки про вірогідний вплив жіночих голосів. Чи проголосують вони так само, як їхні чоловіки? Очевидно, що жінки продемонстрували неймовірний ентузіазм щодо політичного процесу, беручи участь у величезній кількості політичних мітингів, а також працюючи в складі різних груп із забезпечення перемоги на виборах. У кінцевому результаті, хоч вільна опозиційна коаліція, складена з прореформістськи налаштованих колишніх членів парламенту, ісламістів та лібералів, отримала більшість у національній Асамблеї, де нараховується 50 місць, жодна з жінок туди не потрапила.
Увага виборців була практично повністю зосереджена на питанні виборчих округів. Більшість кувейтців розглядає це суто технічне питання як спосіб просування реформ. Основні регіональні проблеми, такі, як війна в Іраку або іранська ядерна програма, згадувалися дуже рідко.
Кандидати від ісламістів перебували у незручному становищі, прагнучи отримати підтримку від виборців-жінок, чиїй участі у виборах вони всіляко перешкоджали. Однак ісламісти виявилися серед 29 парламентських депутатів, які сприяли проведенню реформ виборчих округів, — факт, який полегшив рішення дилеми, що постала перед ними. Підтримку реформі надав широкий спектр політичних сил, тоді як опоненти реформи заплатили високу ціну. Насправді троє колишніх членів парламенту, які підтримали уряд, не стали кандидатами, зазнавши поразки на своїх племінних первинних виборах.
Після того, як прореформістськи налаштовані сили укріпили свої позиції в новому парламенті, в уряду є два варіанти дій. Він може продовжити виборчу реформу або він може знайти можливість для розпуску нового парламенту. Коментатори вже роблять прогнози відносно того, як довго проіснує новий парламент.
Яким би не був результат, уряд Кувейту стоїть перед новим політичним горизонтом. Зараз жінки представляють більшість виборців, і молоді люди взяли у свої руки прапор реформ. Демократія підштовхуватиме правлячу сім’ю вперед.
Ганім аль-Наджар — професор політології Кувейтського університету
