Нещодавно Президент України в листі, адресованому прем’єр-міністрові, висловив заклопотаність із приводу відсутності уваги до українських закордонних організацій, і закликав Кабінет Міністрів активізувати роботу з українською діаспорою. Але в усьому світі існують також численні благодійні фонди та організації, створені іноземними громадянами, які не байдужі до долі нашої країни. Їхня місія полягає в наданні безвідплатної (або на пільгових умовах) допомоги тим, хто її потребує. Установи охорони здоров’я, екологічні проекти, допомога дітям-інвалідам і сиротам, стипендії та гранти, культурні заходи, розвиток новітніх технологій — ось далеко не повний перелік сфер, куди спрямовуються кошти добродійних фондів і організацій. Як правило, невеликі іноземні добродійні фонди надають фінансову підтримку певній країні чи географічному регіону в здійсненні певних проектів. Якщо за великими західними фондами стоять великі компанії, капітали та заможні люди, то хто ж створює ті маленькі й маловідомі «фундації», які допомагають втілювати в життя масштабні проекти? Наприклад, організувати гастролі українського симфонічного оркестру країнами Європи...
Найбільші концертні зали Швейцарії регулярно запрошують іменитих західних виконавців. Проте імена музикантів із країн Східної Європи не часто з’являються на афішах. Минулого року Симфонічний оркестр Національної філармонії України вперше гастролював у цій альпійській країні. Ініціатором і організатором гастролей став швейцарський фонд «Есперія», а, точніше, його фундатор, Едуард Зігенталер — адвокат і економіст за професією, а в душі — меломан і патріот української культури. Поява симфонічного оркестру з Києва стала подією та відкриттям для балуваної світовими знаменитостями швейцарської публіки. Чесно кажучи, мені захотілося більше дізнатися про цього корінного швейцарця і про його культурно-просвітницький фонд, спеціально створений для пропагування української культури в Західній Європі.
— Пане Зігенталере, у реєстраційному документі фонду «Есперія» записано, що його метою є підтримка та заохочення талановитих особистостей із України і Причорноморського регіону. З чим пов’язана така географічна селективність?
— Ще в юному віці мене цікавила велика незнана країна — Радянський Союз, яку я відвідав 1974 року як турист. Мені подобалася ваша мова, твори ваших письменників, ваша музика. 1982 року я приїхав у справах до Одеси. Згадуючи знаменитий фільм Ейзенштейна, я гуляв набережною, спускався знаменитими Потьомкінськими сходам. У цьому місті на березі Чорного моря я залишив душу й серце... 1984 р. я створив у Цюріху Management Consulting Company, яка активно працювала в багатьох європейських і азіатських країнах, у тому числі і з СРСР. 1991 року, після розвалу радянської імперії, я вирішив зайняти спостережливо-вичікувальну позицію, щоб подивитися, як розвиватимуться молоді незалежні країни. Я часто бував в Одесі і Києві, зустрічався з політиками і бізнесменами, спілкувався з людьми. Мене дивувало, що у вас практично не було іноземців, точніше, дуже мало інвесторів, які б активно працювали в Україні. 2005 року, в черговий приїзд до Києва, я раптом відчув зміни. Якщо раніше мені відповідали невпевнено, із сумнівами в можливій реалізації проектів, то зараз із боку українських партнерів я бачив іншу реакцію. Тоді я зрозумів, що настав час діяти. Я люблю вашу країну, мені подобаються ваші люди, я хочу зробити щось для України.
У Швейцарії, міркуючи про Східну Європу, завжди говорять про Москву або Санкт-Петербург. Україна невідома середньостатистичному європейцеві. Коли я говорю, що їду до Києва, мене запитують: «А навіщо? Що ти робитимеш у Росії?». Україна не має свого самостійного іміджу, поза прив’язкою до Росії. Створюючи фонд «Есперія», ми вирішили працювати виключно для України.
— Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваш культурно-просвітницький фонд.
— Наш фонд створено 2007 року. Есперія — слово, співзвучне французькому espoir — надія. Наш символ — квітка кульбаби. У фонді працюють люди різного віку та професій. Для мене квітка кульбаби — це перехід від смерті до народження, зі старості в молодість. Сама квітка відцвіла, а її насіння вітром розноситься на всі боки, щоб потім дати життя новим рослинам. Літні люди передають свій життєвий і професійний досвід молодим — циклічність зміни поколінь. Я хотів, щоб у раді засновників фонду були й молодь і літні люди, і швейцарці і українці.
Культура, освіта й наука — три пріоритетні напрямки діяльності фонду. Наша місія полягає в підтримці та організації культурних, наукових і економічних проектів і заходів в Україні, Швейцарії та Західній Європі.
Волею долі, і, якоюсь мірою, під впливом мого швейцарського колеги, шанувальника талановитих піаністів, «Есперія» почала свою діяльність із реалізації культурного проекту, а саме турне Швейцарією Симфонічного оркестру Національної філармонії України 2008 року. Кожен виступ талановитих українських виконавців супроводився бурхливими оваціями. Тому цього року ми вирішили розширити географію гастролей: концерти відбудуться в Швейцарії та Ліхтенштейні. Велику допомогу з українського боку нам надав і продовжує надавати Дмитро Іванович Остапенко, у минулому — міністр культури України, нині генеральний директор київської філармонії.
Ми працюємо також над проектом зі співпраці та обміну студентами між двома університетами: київським ім. Тараса Шевченка та швейцарським у Санкт-Галлені. Незабаром повинна відбутися зустріч професора київського Інституту міжнародних відносин Антона Філіппенка з професором швейцарського університету Ульріхом Шмідтом. Я дуже сподіваюся, що за допомогою нашого фонду проект буде реалізовано, і талановиті студенти та молоді вчені з України зможуть стажуватися за кордоном завдяки студентським грантам фонду «Есперія».
— Проекти вашого фонду вражають. Організувати тижневе турне в найдорожчій країні Європи, забезпечити проживання, харчування, дозвілля колективу з понад ста осіб — це колосальні кошти. Хто фінансує роботу фонду?
— Для фінансування наших проектів ми знаходимо кошти в Швейцарії. Серед спонсорів і донорів — банки, готелі, приватні особи та компанії. Посольство Швейцарії в Києві безкоштовно видало візи всім учасникам концертного туру. На жаль, з українського боку допомоги практично немає. Посольство України в Берні та постійне представництво в Женеві сприятимуть нам у міру своїх сил, але не коштів.
— Яка ваша думка про українських музикантів?
— Перше турне київського симфонічного у Швейцарії пройшло просто чудово — набагато краще, ніж я міг собі уявити. Головний диригент Микола Дядюра — це мозковий центр оркестру. Ви знаєте, швейцарці в німецькомовній частині не відрізняються відкритістю та привітністю, вони трохи сухуваті у вираженні своїх емоцій. Яке ж було моє здивування, коли після першого концерту в Цюріху всі глядачі вмить встали і стоячи дякували виконавцям багатохвилинною бурхливою овацією. Я вважаю, що симфонічний оркестр київської філармонії один із найкращих у Східній Європі.
Україна багата на таланти, майстерність, культуру. Моя ідея — навести мости між Заходом і Сходом. Ви добре обізнані про Європу, але що знає європеєць про Україну? Ось, наприклад, передачі на Euronews. Я регулярно дивлюся цей канал. Кожна країна намагається поставити в рекламних паузах цікаву інформацію про себе. Але я ніколи нічого не бачив про Україну! У вас абсолютно відсутній маркетинг на міжнародному рівні. Величезна країна з гігантським потенціалом для туризму — красиві міста, природа, пейзажі, чорноморське узбережжя — чому не інформувати про це західного глядача? Ялтинська конференція — історичний факт. Всі про неї чули, але ніхто не знає, де Ялта! Лише на темі цієї події можна було б організувати тури для західних туристів. Прикладів можна навести багато. Шкода, що в Україні мало піклуються про формування позитивного іміджу країни...
