Чи справді ізраїльтяни й палестинці готові укласти мирну угоду? Останніми місяцями події розвиваються дуже стрімко, й одна перешкода за іншою до укладення цієї угоди, як здається, зникають. Після смерті Ясіра Арафата було обрано його наступника на прямих загальних виборах, які супроводжувалися прийнятим Ізраїлем безпрецедентним рішенням, яке полягало в тому, щоб допомагати, а не перешкоджати демократичному процесу на територіях, які він окупує. Внаслідок цього ні в кого не викликає сумнівів легітимність обраного палестинського президента Махмуда Аббаса.
Понад те, оскільки прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон оголосив про свій намір вивести в односторонньому порядку ізраїльську армію з сектору Газа, сама проблема окупації знову постає відкритим питанням, і, таким чином, створюються додаткові можливості подальшого прогресу у відносинах. Тим більше, що підтримка президентом Єгипту Хосні Мубараком ідеї виведення військ із сектору Газа, допомогла відкрити двері проведенню реальних переговорів.
Така вражаюча череда подій уже давно не спостерігалася в цьому неспокійному регіоні. Внаслідок цього багато хто, як всередині, так і за межами Близького Сходу, знову сповнені оптимізму. Навіть Шарон ризикнув зробити кілька сприятливих заяв щодо цього, американські ж дипломати виявляють явні ознаки полегшення у зв’язку з тим, що можливий якийсь прогрес убік миру в цьому регіоні.
Я можу підтвердити більше прагнення миру, оскільки я щойно повернувся з Палестини, де провів майже п’ять тижнів разом із місією спостерігачів від Євросоюзу, найбільшою, яку будь-коли відправляв Євросоюз. До складу місії входили 260 членів на момент проведення виборів і підрахунку голосів, і 40 з них пробули тут протягом усіх п’яти тижнів.
Мої враження від виборів будуть категоричними: обставини були складними, але волевиявленню громадян ніхто не перешкоджав, і не було жодного шахрайства. І якщо врахувати умови, що існували на момент виборів, 60%-ва явка виборців вельми промовиста. Не може бути жодних сумнівів у демократичності обрання Аббаса. Немає також жодних сумнівів у тому, що палестинський народ зробив свій вибір на користь демократії, що включає в себе вибір курсу на укладення миру з Ізраїлем у ході переговорного процесу.
Але це залишає осторонь терористів, які свій вибір не зробили. Їх не так багато, але вони дуже небезпечні. І тільки досягнення реального прогресу в справі справедливого мирного врегулювання ситуації може нейтралізувати їх як політичну силу.
Ніхто не ставить під сумнів той факт, що сформовані умови є унікальною можливістю. Але ми мусимо пам’ятати, що існують кілька основних проблем, які можуть обмежити нашу здатність скористатися цією можливістю, і міжнародна спільнота має увиразнити ці проблеми для обох сторін.
Перша проблема полягає в тому, що, хоча Шарон явно має намір іти до кінця в запропонованому ним процесі виведення військ із сектору Газа, він не дуже чітко уявляє собі, чого він хоче досягнути в ході подальших переговорів. Насправді він ніколи навіть побіжно не згадував про можливість включення Західного берега та Єрусалима як предмета таких переговорів. Але для палестинців неможливі переговори, в яких не розглядатимуть обидві ці спірні території.
Друга проблема стосується того факту, що Шарон завжди, очевидно, вважав, що палестинська влада має всі можливості викоренити всі спрямовані на Ізраїль терористичні прояви від палестинських радикалів. Однак усі зовнішні спостерігачі дуже добре розуміють, що це не так, навіть якщо Аббас і зможе все ж таки досягнути успіху в зниженні рівня небезпеки та кількості таких терористичних атак.
Щоб палестинський народ загалом перестав вихваляти терористів, надавати їм підтримку та переховувати їх, йому необхідно пересвідчитися в тому, що існує реальна надія на створення нового життя для себе. Це, у свою чергу, залежить від відновлення економіки на окупованих територіях і від віри в те, що робляться конкретні кроки убік політичного рішення, яке приймуть у ході переговорів.
Створення такої надії тепер залежить виключно від Ізраїлю, який мусить діяти негайно для того, щоб заохотити тих багатьох палестинців, які прагнуть миру, а не наполягати на повному викорінюванні тероризму. Гаяння часу в цьому випадку лише стримуватиме процес його ліквідації.
Третя складність полягає в тому, що релігійні лідери з обох сторін, як рабини, так і імами, стоять на дуже жорстких позиціях. У своїх проповідях вони продовжують говорити про відповідне «табу», що існує в їхніх спільнотах — тих проблемах, які блокують усі зусилля з укладення миру — зокрема про те, що не треба зачіпати і якимось чином вести переговори про статус Єрусалима і «право» повернення до Ізраїлю палестинських біженців. І примусити цих релігійних лідерів прийняти на себе відповідальність — це обов’язок, який мусить узяти на себе вся міжнародна громадянська спільнота, включно з релігійними лідерами.
Нічого з цього не є нездійсненним. І все це потребує великих витрат сил. Однак можливість досягнення реального тривалого миру між ізраїльтянами й палестинцями вже явно проглядається. І ми всі повинні не втратити цей шанс.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції та лідер Соціалістичної партії, член Європейського парламенту.
