Після першого туру парламентських виборів у Литві, що відбулися днями, багато хто переймається питання: стане вона ближчою до Москви чи, можливо, навпаки? За попередніми результатами консервативна партія прем’єр-міністра Андрюса Кубілюса «Союз вітчизни — Литовські християнські демократи» виявилася лише третьою з 15,02% (13 місць). Це попри те, що консерватори досить успішно боролися з фінансовою кризою, за що удостоїлися похвали від ЄС і МВФ за «ощадливість» і «дисципліну». Проте у простого населення політика затягування пасків Кубілюса викликала лише розчарування і обурення. Литовці повірили популізмові лівих і проголосували за них. За даними Центральної виборчої комісії Литви, Партія праці, очолювана мільйонером російського походження Віктором Успасських, набрала 19,87% (17 мандатів), Соціал-демократична партія — 18,44% (15). Загалом же новий парламент сформують сім партій.
Як сказав «Дню» у телефонному інтерв’ю вільнюський політолог Лаурас БЕЛІНІС, результат цих виборів можна вважати «позитивним». «Всі основні партії — як ліві, так і праві — здобули досить багато голосів, — зазначає пан Белініс. — Отже, у нас буде сейм, в якому не пануватиме одна політична сила. Будь-які важливі питання треба буде вирішувати спільно, роблячи поступки одне одному, що дуже важливо».
А ось директор Інституту зовнішньої політики Естонії і професор Тартуського університету Андрес Казекамп вбачає у результатах виборів загрозу для країн Балтії. «Андрус Ансип, Валдіс Домбровськіс і Андрюс Кубілюс (прем’єри Естонії, Латвії і Литви. — Ред.) становили разом своєрідну Baltic Dream Team — Балтійську команду мрії», — каже Казекамп, якого цитує Delfi.lv. За його словами, між трьома прем’єрами панувала одностайність у питаннях взаємної довіри, особистих і світоглядних переваг, і всі троє ставили перед собою спільну мету. Водночас політолог висловив побоювання, що нова коаліція припинить балтійську співпрацю і виділятиме менше коштів на оборону і спільні проекти, як АЕС чи Rail Baltic (будівництво залізничного сполучення, яке має з’єднати Балтику зі Західною Європою).
Не уникнути Литві і певної відмови від політики затягування пасків. Утім, якихось різких змін чекати не слід. «Все ж таки на кону відносини з Євросоюзом. По-друге, бюджетна політика, яка не терпить різких поворотів. А по-третє, обережність самих соціал-демократів, яка не дасть змоги швидко змінити економічну і соціальну політику. Новий уряд не поспішатиме, тому політика затягування пасків послаблюватиметься маленькими кроками», — вважає Лаурас Белініс.
«СОКОВИТІ» АРГУМЕНТИ
«Ліві» завжди позиціювали себе ближче до народу. Живучи в напруженні через постійне зростання податків і цін, за словами пана Белініса, литовці дедалі більше переконувалися, що треба голосувати за тих, хто зверне увагу на їхні проблеми. У своїй кампанії соціал-демократи, наприклад, неодноразово наголошували як на серйозності реформ, так і акцентували увагу на важливості проблем простих литовців. «Пенсійний рівень у Литві такий самий, як був до заходів скорочення, — розповідає пан Белініс. — Під їхніми обіцянками маються на увазі такі аспекти, як зменшення бюрократизації держапарату. З другого боку, багато соціальних проблем виникає не через кризу, а тому, що адміністрація і уряд звертають увагу на якісь великі і далекі стратегічні цілі і проекти. Такі елементарні речі, як охорона здоров’я, — залишено «на потім». Хоча це дуже важлива сфера для литовського населення, особливо для пенсіонерів. Небезхмарно і у сфері освіти. Вчителі заробляють мало, учням доводиться їздити до віддалених шкіл тощо».
А ось обіцянки «лівих» політолог оцінює дуже скептично. «Партія праці трохи пофантазувала, коли пообіцяла середній заробіток у 1,5 тис. літів і серйозне збільшення робочих місць, — веде далі Лаурас Белініс. — Неможливо збільшити мінімальний заробіток на таку суму протягом кількох місяців, цього не витримає бюджет. Утім, цей «соковитий» аргумент подіяв на виборців у їхній передвиборній програмі».
За словами іншого політолога, доцента Вільнюського університету Айне РАМОНАЙТЕ, Партія праці весь час намагалася «переконати виборців, що вона складається з професійних політиків, компетентних, аби вирішувати їхні проблеми». А головним слоганом «трударів» стало те, що вони «знають, як впоратися із справами держави». Водночас соціал-демократи, очолювані Альгірдасом Буткявічюсом, заявляють про важливість «кожного литовця» і обіцяють поліпшити соціальну і юридичну системи. «Складається враження, що всі провідні партії просто змагаються не в своїх ідеологічних суперечностях, а в тому, що кожен компетентніший від опонентів у веденні економічних і політичних справ», — поскаржилася «Дню» пані Рамонайте.
РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ ТА ВІДНОСИНИ З РОСІЄЮ
Результати виборів ні для кого в Литві не стали несподіванкою. За словами Айне Рамонайте, опитування громадської думки ще півроку тому підтверджували, що перемогу здобудуть соціалісти і «трударі». Тим часом, доцент Вільнюського університету не вважає ці вибори провалом для правлячої коаліції. «Адже, з одного боку, деякі урядові партії показали досить успішний результат. Наприклад, Рух лібералів здобів навіть більше голосів, ніж на виборах чотирирічної давнини. «Союз Вітчизни» отримав дещо менше відсотків голосів, але він був найуспішнішим у Вільнюсі і Каунасі — найбільших містах», — зазначила політолог.
Реальний результат голосування буде відомий лише після другого туру, який відбудеться 28 жовтня і на якому оберуть 71 депутата за одномандатними округами. І зараз головною інтригою литовських виборів залишається питання: хто змінить Кубілюса й очолить уряд? Найбільш імовірною кандидатурою називають Віктора Успасських. «Він думає про цю посаду. Проте президент не вельми зрадіє отримати його як прем’єра, тому я не думаю, що він очолить уряд, — ділиться думками Айне Рамонайте. — Найреалістичнішим варіантом видається Альгірдас Буткявічюс — лідер Соціал-демократичної партії. Але водночас я не чекаю якихось драматичних змін у державній політиці. Головний її вектор досить простий».
Інтригує ще й те, як позначиться походження лідера Партії праці (деякі експерти відверто називають його «проросійським») на непростих відносинах Вільнюса з Москвою, враховуючи газовий чинник. І чи позначиться взагалі.
Каже Лаурас Белініс: «Успасських вже був міністром, і ми побачили, як він енергійно захищає саме інтереси Литви. Звичайно, у нього в Росії великі зв’язки, але, на мій погляд, російська адміністрація поглядає на нього з обережністю. Відносини Литви і Росії зміняться не тому, що Успасських стане прем’єром чи одним з членів уряду, а тому, що соціал-демократи і Партія праці дивляться на відносини з Росією ліберальніше».
З Белінісом згодна і Рамонайте, яка вважає, що лідер «трударів» будуватиме відносини з Росією на «прагматичному ѓрунті». «Партії лівого спрямування прагматичніші і обачливіші. Успасських мислить у тому ж руслі. Кажучи про його походження, можливо, звичайно, він добре ставиться до Росії. Але я не вважаю, що зарубіжна політика Литви відхилиться від західного напряму до східного. Якщо Успасських і схоче це зробити, йому буде нелегко. Цього не дозволять зробити інші партії, і це не знайде підтримки і в литовського населення», — вважає політолог.
У розмові з «Днем» Айне Рамонайте також висловила думку, що в посткомуністичних країнах існує певне «правило»: «партії, які перебувають при владі, завжди програють вибори». Так це чи ні — українці невдовзі переконаються.
