Наступного тижня Правляча рада Іраку має оголосити свої рекомендації щодо обрання органу, на який буде покладено обов’язок складання нової конституції країни. Від цього певною мірою залежить майбутнє країни. На думку ліванського політолога Пола САЛЕМА, Ірак має наслідувати прикладу Лівану, щоб уникнути можливих розбіжностей.
Відновлення країни, зруйнованої війною, розколотої міжнародними розбіжностями та змученої іноземною інтервенцією, до того ж у такому нестабільному регіоні, як Близький Схід, є одним із найскладніших завдань, які тільки можна собі уявити. Додайте до цього бажання побудувати демократію з нуля в регіоні, де найхарактернішою формою правління є авторитаризм, і це завдання перетворюється на практично неможливе. Але щось подібне вже було зроблено одного разу в Лівані після жахливо тривалої громадянської війни 1975—1990 років. Отже, мабуть, із досвіду Лівану можна засвоїти певні уроки, які могли б стати в нагоді в Іраку.
Як і Ліван, Ірак є стародавньою державою, що існує в межах кордонів, окреслених у ХХ столітті. І хоча в обох помітно проявляється сильне почуття сучасного націоналізму, древні етнічні та релігійні громади відіграють вирішальну роль у формуванні політичних переконань і суспільного життя. І в одній, і в другій країні, поруч із більш традиційними елітами існує досить добре освічений середній клас та інтелігенція. В історії як однієї, так і другої країни періоди мирної політики, базованої на співпраці та добросусідських відносинах, чергувалися з періодами насильства і кровопролиття.
Однак один урок із сучасної історії Лівану виділяється за значущістю на тлі інших: у політично розділеному суспільстві, як у Лівані або Іраку, коаліційна демократія краща за мажоритарну демократію, що діє за принципом «переможець отримує все». У Лівані вдається уникнути небезпеки того, що якась одна громада або політична група монополізує владу над іншими, оскільки конституція країни встановлює постійні правила розділення влади між усіма великими громадами та політичними силами країни. Ці правила поширюються як на законодавчу, так і на виконавчу гілки влади.
У післявоєнному парламенті Лівану всі місця розподілені між представниками різних релігійних громад таким чином, що ніхто не почувається обділеним і не боїться втратити політичне представництво у разі втрати чисельної переваги. Що стосується виконавчої влади, склад ради міністрів збалансований між мусульманами та християнами для того, щоб заохотити, або швидше навіть примусити членів ради до співпраці та уникнути ризику домінування однієї групи й боязні пригнічення з боку іншої.
Навіть більше, три головні посади в уряді країни — президента республіки, прем’єр-міністра і спікера парламенту — також урівноважені з погляду повноважень і влади та розділені між трьома най більшими громадами. Співіснування та співпраця між різними общинами закріплені як основний принцип у конституції Лівану. Підтримка політичного курсу або закону, здатного призвести до посилення напруження у суспільстві, суперечить конституції країни.
В Іраку вже було зроблено деякі кроки у цьому напрямі. Правляча рада та тимчасовий уряд, подібно до ліванських, є коаліційними органами, що складаються із представників трьох основних громад Іраку — шиїтів, сунітів і курдів. Однак в Іраку досі немає ані парламенту, ані конституції. Що ж стосується парламенту, тут немає необхідності суворо розподіляти місця між представниками різних релігійних громад, як це робиться у Лівані. Однак у виборчому законі Іраку мають бути враховані два основних чинники. По-перше, виборчі округи мають бути розподілені таким чином, щоб усі великі громади Іраку були достатнім чином представлені в парламенті та ніхто не почувався усуненим. По-друге, від кожного виборчого округу мають обиратися кілька депутатів, і в кожному із них виборці повинні належати, у міру можливості, до різних громад для того, щоб сприяти проведенню спільної політики, а також обранню поміркованих політиків, які здатні виступати від імені всіх громад та знають, як владнати конфлікти між ними.
Але до того, як проведуть вибори, можливо, буде потрібно зробити те, що зробили в Лівані одразу після закінчення війни — призначити членів тимчасового іракського парламенту. Цей орган можна назвати тимчасовим консультативним парламентом, або «Радою Шури», але до нього мають увійти сотні осіб з усієї країни, відібраних Правлячою радою та тимчасовим урядом на основі консультацій, проведених по всій країні.
Така велика «Рада Шури» надасть більш репрезентативний характер тимчасовій адміністрації та наблизить її до народу, а також слугуватиме основою для створення іракської парламентської політики та місцевого політичного життя напередодні виборів, які повинні відбутися якомога швидше. Що стосується створення нової конституції, тут центральним має стати ліванський принцип правління за допомогою розділення влади. Крім балансу представництва в парламенті та уряді необхідний і баланс між найвищими посадами у державі.
Як і в Лівані, в Іраку, можливо, знадобиться врівноважити пости президента республіки, прем’єр міністра та спікера парламенту і домовитися про те, що кожен із них займатиме лідер однієї з великих громад. Такий підхід посилить необхідність співпраці між громадами і скоротить до мінімуму небезпеку повернення до будь-якої форми домінування однієї групи над іншою або диктатури.
Як людина, яка пережила найважчі часи в Лівані, коли країна була уособленням хаосу, насильства та політичної безнадійності, і яка стала свідком його швидкого відновлення як функціональної політичної системи, що грунтується на активній участі народу в політичному житті, та його вражаючого повернення до нормального стану, я знаю, що Ірак можна відновити політично. Як і ліванці, іракці вистраждали достатньо. Надавши постійне право голосу при прийнятті політичних рішень усім громадам у країні, які з підозрою ставляться одна до одної, іракці зможуть нарешті відійти від краю безодні та побудувати собі країну, гідну історії та таланту її народу.
Пол САЛЕМ, політичний аналітик і директор Фонду Фареса в Лівані.
