Незважаючи на повну і беззастережну підтримку Білоруссю дій Росії у зоні російсько-південно-осетинсько-грузинського конфлікту, Олександр Лукашенко не квапиться офіційно визнавати суверенітет двох південно-кавказьких республік. Нагадаємо, що кілька днів після початку воєнних дій між Росією та Грузією білоруський президент узагалі зберігав повне мовчання, чим викликав ледве не лють як російських політиків, так і окремих тамтешніх ЗМІ. І лише на зустрічі з Дмитром Медведєвим у Ясній Поляні 19 серпня він прояснив свою позицію щодо нещодавньої війни: «Я категорично проти того, що, мовляв, Росія вела війну. Жодної війни не було, а була чудова операція і Росії, і ваших людей. Люди захищали свою землю, миротворці виконували свою місію. За два-три дні питання було вирішено, і там встановлено мир. А якби цього не сталося, якби було так, як того вимагають США і Захід? Там би досі велася війна, лилася б кров».
Після того, як Росія визнала незалежність Південної Осетії й Абхазії та відкрито заявила, що розраховує на подібні кроки в тому числі з боку Білорусі, теперішня поведінка білоруського лідера є таким собі дежавю. Ні, цього разу Олександр Лукашенко не мовчить. Він у листі до російського президента Дмитра Медведєва запевнив, що «наша країна лишається надійним і послідовним союзником Росії», і що «в ситуації, що склалася, у Росії не було іншого морального вибору, крім як підтримати звернення народів Південної Осетії й Абхазії про визнання їхнього права на самовизначення відповідно до основоположних міжнародних документів».
Але разом із тим Білорусь не квапиться офіційно визнавати незалежність цих двох республік. Глава Білорусі лише пропонує винести проблему визнання права на самовизначення Південної Осетії й Абхазії на розгляд Ради колективної безпеки ОДКБ, проведення якого заплановано на 5 вересня, і на якому може бути прийнята «консолідована позиція держав-учасниць».
Більш того, Надзвичайний і Повноважний Посол РБ у РФ Василь Дологолєв попросив агентство РІА «Новости», щоб воно дало новий варіант заголовка матеріалу відносно білоруської позиції щодо Південної Осетії й Абхазії. Тепер цей заголовок звучить так: «Білорусь як союзник Росії підтримає її щодо Південної Осетії й Абхазії». Раніше цей заголовок був таким: «Мінськ незабаром заявить про визнання незалежності Сухумі та Цхінвалі».
Міжнародний оглядач Роман Яковлєвський переконаний, що Олександр Лукашенко не має сильного бажання визнавати незалежність самопроголошених республік: «Мені здається, що Лукашенко дуже хитрий крок зробив. І це дуже цікаво і, на мій погляд, дещо смішно, адже очевидно, що він перекидає проблему на плечі ОДКБ, а не союзної держави». Щоправда, при цьому Роман Яковлєвський певен, що Олександру Лукашенку врешті все ж доведеться визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії.
Річ у тім, що остаточне узгодження ціни на російський газ, що постачається, як і виділення російського стабілізаційного кредиту в 2 млрд. доларів перенесені на осінь. Білоруський уряд не приховує, що розраховує на ціну в 160 доларів за тисячу кубів (за попередніми домовленостями білоруси 2009 року повинні отримувати газ із Росії за ціною 200 доларів за тисячу кубів).
Таким чином, Білорусь опиняється на своєрідному короткому повідку. Ситуація посилюється ще й тією обставиною, що в розпал конфлікту Росії із Заходом Білорусь із цим самим Заходом дуже сильно захотіла нормалізувати відносини. Більш того, саме зараз вона має всі шанси це зробити. Буквально днями випущені на волю всі без винятку політичні в’язні, включаючи колишнього кандидата у президенти Олександра Козуліна, якого окремі незалежні експерти називають основним політичним суперником Лукашенка.
Начальник політичного відділу генерального секретаріату Ради Євросоюзу Хельга Шмід публічно заявила, що «офіційний Брюссель, в тому числі мій начальник, верховний представник ЄС Хав’єр Солана, тепло вітали звільнення всіх політв’язнів у Білорусі. Це було ключовою умовою для початку розширення відносин із Білоруссю».
Відомий німецький політолог, директор програм із Росії та СНД при Німецькій раді з зовнішньої політики Олександр Рар узагалі вважає, що Захід піде на радикальне пом’якшення своєї позиції відносно Білорусі: «Я гадаю, що на Білорусь чекає багато несподіванок. Аж до спроб Заходу піти від конфронтації, яка почалася в середині 90-х років. Я майже впевнений, що Захід піде на пом’якшення, навіть радикальне пом’якшення, своєї позиції стосовно широкого кола питань, серед них — щодо видачі віз білоруському керівництву».
Крім усього іншого, Олександр Рар усерйоз розглядає можливість виділення Німеччиною двомільярдного кредиту Білорусі. За «дивним збігом обставин» саме стільки грошей обіцяє виділити Білорусі й Росія цієї осені. Щоправда, звільнення політичних в’язнів є лише однією з 12 умов Європейського Союзу, висунутою перед білоруським керівництвом для нормалізації відносин.
Олександр Рар розуміє, що «в білоруській політиці поки що нічого докорінно не змінилося», та «разом із тим, у політиці можливо все». Відомий політолог просто озвучує занепокоєння Заходу тим, що Білорусь у близькому майбутньому може перетворитися на суб’єкт московського протекторату і явно не хоче цього допустити. Тому можна тимчасово закрити очі на якісь упущення у сфері демократії, що допускаються керівництвом Білорусі. Та чи зможе Захід закрити очі на визнання Олександром Лукашенком незалежності Південної Осетії й Абхазії?
Політолог Юрій Кравчук переконаний, що ні: «Щойно офіційно ми визнаємо незалежність самопроголошених республік, одразу ж із нами припинять вести переговори західні партнери. Для них ситуація з Грузією — такий собі лакмусовий папірець на рівні демократії в будь-якій країні світу. Поки що взагалі ніхто не визнав суверенітету Абхазії та Південної Осетії. Якщо ми й тут будемо першими, то про жодні масштабні проекти з Заходом і, що для нас особливо важливо, з Євросоюзом можна буде навіть не заїкатися».
Інший політолог Олександр Класковський не настільки категоричний. На його думку, білоруське керівництво не стане забігати наперед і постарається в будь-якому випадку показати Заходу, що Білорусь стала зовсім іншою: «Влада почне тягти до останнього так само, як це було з війною на Кавказі, коли всіх здивувало чи навіть шокувало мовчання офіційного Мінська. Зараз ведеться доволі серйозна гра на покращення відносин із Заходом, і, безумовно, нелогічно псувати її після того, як відпустили політв’язнів, включаючи в’язня номер один, наступивши на горло власній пісні, всупереч своїм принципам, навіть особистій неприязні. Білоруське керівництво все це враховуватиме й навіть гратиме на цьому чиннику, кажучи, що дивіться, яка неоднозначна реакція і тут, у Білорусі».
У будь-якому разі, білоруський президент має намір на своєму власному прикладі спростувати відому приказку «лавірував, лавірував, та не вилавірував». Питання лиш у тому, наскільки успішно в нього це вийде.
