Виправдання колишнього президента Польщі Лєха Валєнси та теперішнього керівника держави Алєксандра Квасьнєвського люстраційним судом для самої Польщі стало чудовим приводом, щоб поговорити про недосконалість і навіть аморальність подібних процедур — коли вони використовуються не з метою оздоровлення суспільства, а із передвиборчими цілями. Тут важко не погодитись: своїм ставленням до ситуації, в якій опинились легендарний лідер «Солідарності» та надзвичайно популярний нинішній президент Польщі, суспільство цієї країни продемонструвало свою недогматичність, своє вміння бути сучасним. Хай зараз усю ганебність суду над Валєнсою зрозуміли не всі — знайшлись люди, здатні прочитати Польщі лекцію порядності…
Для мене ж польські події стали приводом для зовсім інших міркувань. Поляки — на відміну від, скажімо, чехів або угорців — очевидно запізнилися із своєю люстрацією, що й призводить до подібного розвитку подій. А держави, які не просто запізнилися — які навіть не мали ніякої змоги таку люстрацію проводити? Чи здатнi вони подолати власне минуле?
Польська люстрація пояснюється побоюваннями шантажу: вас обрали на високу посаду, однак у минулому ви були «стукачом», і колишні ваші куратори можуть легко вас шантажувати. Визнайте факт вашого співробітництва — і легко кандидуйте! Тобто люстрація не спрямована проти офіцерів розформованої «безпеки» або ж проти тих, хто не соромиться співробітництва з нею — ні, тільки проти брехунів, які здатні стати легкою здобиччю. В Україні ж склалася ситуація дивовижна: колишній КДБ у нас легко трансформувався у СБУ, а от «стукачі» комуністичних часів викликають громадську відразу. І ніякої тобі люстрації! Таким чином, людина, яка свого часу співпрацювала із КДБ УРСР, стає поживою і для колишніх співробітників комітету, і для тих нинiшніх співробітників СБУ, які вирішать скористатися архівами радянських часів, і — що найголовніше — для влади, якій не важко знайти потрібні документи, коли треба приборкати політичного або економічного опонента. Ми мали б знати прізвища колишніх «агентів» не для того, щоб дорікати їм, а для того, щоб самі ці люди почувалися вільніше — а якщо серед них є впливові журналісти, відомі депутати, серйозні підприємці? Однак, скоріш за все, ми ніколи вже про це не дізнаємось — непоправно запізнилися…
