П резидент Росії Володимир Путін уперше пiдняв завісу таємниці над своїми планами після відставки у 2008 році, виявивши готовність очолити спочатку партійний список єдиноросів на виборах до Держдуми, а потім і новий уряд. «Я із вдячністю приймаю пропозицію очолити список «Єдиної Росії». Очолити уряд — це цілком реалістична пропозиція, але про це ще зарано думати», — заявив він на з’їзді «Єдиної Росії». Офіційно Путін не є членом жодної партії. Він підкреслив, що має намір зберегти свій безпартійний статус. Водночас Путін висловив дві умови, за яких він стане прем’єром. По-перше, для цього «Єдина Росія» має перемогти на виборах до Думи (в чому в Росії практично ніхто з аналітиків не сумнівається), а по- друге, новим президентом країни має стати «порядна, дієздатна, сучасна людина».
Тим часом на російських вулицях уже з’явилися рекламні щити «Єдиної Росії» з гаслом «План Путіна — наша перемога». Як вважає глава центрального виконавчого комітету «Єдиної Росії» Андрій Воробйов, рішення Путіна очолити список партії забезпечить їй безумовну перемогу. На думку голови правління фонду «Інститут розвитку» Віктора Мілітарьова, згода Путіна стати першим у списку «Єдиній Росії» і його готовність до прем’єрства означає можливість варіанту «прихованого третього терміну».
КОМЕНТАР
Андрій РЯБОВ, член Наукової ради Московського центру Карнегі:
— Заяви Путіна є черговою зміною сценарію передачі влади, де, загалом, помітно проглядається варіант фігури прем’єра. Хоча є багато аргументів і мотивів, які об’єктивно мають працювати проти цього варіанту. Я думаю, що це викликано різними причинами. Передусім, довгими пошуками в рамках колишнього ліміту такої моделі, яка дозволила б пішовши зберегти вплив. З’ясувалося, що мати справу з наступниками, якими б вони не були лояльними, насправді не дуже надійно. Оскільки рано чи пізно вони починають грати самостійну гру. Що багато в чому проявилося у випадку з Сергієм Івановим. Варіант з неформальними інститутами також не підходить, тому що в Росії немає традиції неформальних центрів влади. Внаслідок усього цього виник рух у напрямку позиції прем’єра. Чесно кажучи, в мене виникає сумнів, чи буде цей варіант реалізовано. Адже Путін досить розпливчато сказав про дві умови. Однак виникає питання, що потрібно розуміти під перемогою «Єдиної Росії» і сучасною людиною, яка стане російським президентом.
Очевидно, що Путін залишає для себе якийсь простір для маневру. Тому, мені здається, ніби є рух на користь варіанту з прем’єрством, але виникають дуже великі сумніви, що це остаточний сценарій. Про це можна говорити не тільки виходячи з заяви Путіна, але і через низку інших ознак. По-перше, якщо говорити про українську президентсько-парламентську політичну систему, то вона начебто хороша для громадян, але не для керівників. Адже вона спричиняє постійне протиборство, невизначеність. Російським керівникам цього не треба, і навряд чи вони цього захочуть. Ще важче уявити, щоб вони захотіли ввести суто парламентську політичну систему. Інститут президента — це щось таке, що перебуває десь на хмарах, у звичаях якого приймати рішення. А прем’єр — це рівень правлінський — рішення поточних завдань. Не впевнений, що до цього всі готові.
На папері гарно виглядає інший варіант, який зараз обговорюється: Путін стає прем’єром і через певний час змінює досить немолодого президента. Але в цьому випадку виникне питання: де знаходиться центр прийняття рішень. На практиці це призведе до дезорієнтації і дезорганізації держапарату. Я не думаю, що Путін став би ризикувати заради такої гарної схеми. Тому, якщо він щось вирішить, то швидше на користь руху до змішаної республіки.
