Один із ключових експертів Єврокомісії, старший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень Майкл Емерсон добре знає брюссельську політичну кухню. Чому в Євросоюзі немає консенсусу щодо надання Україні перспективи членства в будь-якій формі, навіть у формі натяку? Коли в Євросоюзі знову стане актуальним питання розширення ЄС? Як може вплинути на відносини Брюсселя з Києвом і, зокрема, на наповнення нової угоди про співробітництво між Україною та ЄС, призначення Арсенія Яценюка на посаду міністра українського зовнішньополітичного відомства? Який сигнал може дати Брюссель Києву у випадку інтеграції України в Єдиний економічний простір? Що хочуть почути від Януковича високопосадові представники Євросоюзу під час візиту українського прем’єра в Брюссель? Про це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» — брюссельського експерта Майкла ЕМЕРСОНА.
ДЕБАТИ ЩОДО ПЕРСПЕКТИВИ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В ЄС ПРОДОВЖУЮТЬСЯ
— Чому, на вашу думку, Брюссель не хоче включити в нову угоду про співпрацю між Україною та Європейським Союзом перспективу членства нашої країни в євроспільноті?
— ЄС хоче, щоб Україна здійснювала прогрес радше в найближчій реальності, ніж у віддалених планах. Здобуття перспектив членства — це українські резони. А європейські резони — це проблема конституції і відтак непевність щодо того, коли Європейський Союз може бути спроможним адаптувати свої інститути до подальшого розширення.
— Тим не менше, українська сторона наполягає на отриманні перспективи. Якщо раніше про це говорили Президент і колишній міністр закордонних справ, то тепер перспективи вимагає український прем’єр?
— Я вам розповім іншу історію. Президент Естонії Тоомас Ілвес, обговорюючи це питання зі мною, сказав: «Щось подібне було з нами в 1990 році, коли Європейський Союз заявив балтійським країнам: ми не хочемо, щоб ви були членами ЄС. Ви повинні добре співпрацювати з Росією». У ключовому документі ЄС сказано про перспективи членства не для України, а загалом. Європейська комісія також пом’якшила свою мову з цього питання. Стаття 59 проголошує, що будь- яка країна, котра дотримується політичних принципів Союзу, може претендувати на членство. Це основний пункт головного принципу «відкритих дверей». Виходячи з внутрішніх причин, ЄС повинен, по-перше, уповільнити процес розширення. І по-друге, зі свого боку, Україна має виробити єдину політику щодо інтеграції в ЄС.
— Але чому б все-таки не включити в майбутню угоду якимось чином, можливо, навіть натяком перспективу членства України в ЄС? Тим більше, що низка країн ЄС підтримують українську сторону в цьому питанні?
— Так, це правда. В середині ЄС існують розбіжності й дебати щодо перспективи членства України в Євросоюзі. Україну підтримує група країн на чолі з Польщею та Великою Британією, які виступають за те, щоб такий сигнал надати. Водночас існують інші країни-члени ЄС, які проти включення перспективи членства в нову угоду. Дебати з цього питання продовжуються.
ПИТАННЯ ПРО РОЗШИРЕННЯ ЄС МОЖНА БУДЕ ПОСТАВИТИ В 2015 РОЦІ
— Але коли може статися прорив у питанні розширення ЄС? Чи можливо це після того як у Франції появиться новий президент?
— Скоріше за все це може статися після приходу до влади у Франції не нового президента, якого буде обрано цього року, а наступного.
— Ого, але ж це дуже довга перспектива…
— Дійсно. Це так. Поставити таке питання можливо у 2015 році. Я маю на увазі, що потрібно враховувати нинішній стан української політики і те, що українська дипломатія має деякі проблеми. Відношення між урядом і бізнесом також сповнені проблемами. Все це загалом є черговою фазою пострадянської посткомуністичної трансформації. За 16 років незалежності України багато чого відбулося і багато чого може ще трапитися в наступні 16 років. Це — глибокий процес трансформації. І основна причина, чому Європейський Союз має труднощі з цього питання, полягає в тому, що українська еліта не зрозуміла насправді, які наслідки має нинішня ситуація.
— Яку позитивну роль може зіграти Брюссель, щоб заохотити українську еліту робити конкретні кроки в напрямку інтеграції в ЄС?
— Це робиться по двом напрямкам. Із одного боку, Україна і ЄС погодились розпочати переговори щодо нової угоди про співробітництво. З іншого боку, в 2000 році Україна розпочала роботу щодо глибокої угоди про зону вільної торгівлі. Це є саме ті рамки, в межах яких можна багато зробити у наступні 5—10 років.
«ЯЦЕНЮК МОЖЕ ПО-НОВОМУ І ПРОФЕСІЙНО ПІДІЙТИ ДО РОЗГЛЯДУ НОВОЇ УГОДИ...»
— Як ви гадаєте, призначення Арсенія Яценюка на посаду міністра закордонних справ сприятиме тому, що нова угода про співпрацю буде наповнена більшим змістом і буде більш вигідною для України?
— Я вважаю, що Яценюк як представник нового покоління зі свіжим поглядом справді має можливість перегорнути сторінку. Маючи цінний досвід перебування на посаді міністра економіки, він може зовсім по-новому і професійно підійти до розгляду нової угоди і переглянути всі можливі глави цієї угоди, включаючи проблеми поглибленої вільної торгівлі, безпеки, судочинства, міграційної політики, інституційних зв’язків. Яценюк повинен уважно розглянути всі ці можливості. Брюсселю було б до вподоби, якщо український уряд інтенсивно і професійно візьметься за розробку головних компонентів поглиблених відносин.
— Ви, мабуть, пам’ятаєте як екс- міністр Борис Тарасюк і українські дипломати критикували нову європейську політику сусідства, вважаючи образливим для України бути в числі сусідів, які не претендують на членство. Чи вважаєте ви, що дійсно така політика є образливою по відношенню до України? Чи можливо офіційний Київ не побачив вигод від політики сусідства?
— Ми вважаємо, що в рамках політики сусідства існує значний потенціал для поглиблення співпраці, зокрема на сході ЄС. В рамках політики сусідства ЄС має ідеологічні проблеми з деякими країнами. Чого не можна сказати про східних сусідів Євросоюзу. Зокрема, Україна є першою країною, яка розпочала переговори про нову всеохоплюючу угоду. І вона має всі можливості без обмежень підписати цю угоду.
УЧАСТЬ У МИТНОМУ СОЮЗІ З РОСІЄЮ — ЧЕРВОНА ЛІНІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ
— Чи не викликає в Брюсселі збентеження намір України поглиблювати інтеграцію в рамках Єдиного економічного простору, говорячи водночас про стратегічний вибір України — вступ в ЄС?
— Брюссель може зробити декілька застережень із цього питання. Яким є зміст Єдиного економічного простору з Росією? Якщо мова йде про зону вільної торгівлі, то ЄС скаже: «Немає жодних проблем. Це — добра ідея». Але Путін штовхає Україну, щоб вона стала частиною Митного союзу. А це — червона лінія, і якщо Україна переступить її, то це означатиме, що вона не хоче мати угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Оскільки Росія далеко не хоче, щоб Україна мала таку угоду з ЄС.
Я думаю, що Янукович не підтримує ідею вступу до Митного союзу. Це добре. Але іншою, більш детальною технічною проблемою є стандарти на промислову продукцію і норми інтеграції. І це є справою вибору: першого чи другого. Україна погодилась мати амбітну програму європеїзації. Це також добре. Але ви не зможете зробити теж саме з Росією і її політикою адаптування нових норм.
— Як ви вважаєте, Росія може впливати на європейські країни, щоб уповільнити інтеграцію України в ЄС?
— Зараз ми обговорюємо план інтеграції України в Євросоюзі, а не членство в ЄС. Причому не тому, що Росія каже, що це не подобається їй, тому що Європейський Союз говорить, що для цього не настав час. Давайте поговоримо про це в 2015 році.
КОНСТИТУЦІЯ СПРИЯТИМЕ РОЗВИТКУ СИЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС
— Давайте поговоримо про енергетичну політику. Чому ЄС не має єдиної політики з цього питання?
— Перш за все, ми маємо розглядати енергетичну політику як дуже складне питання з багатьма компонентами і пов’язувати це з конституційними реаліями в ЄС і повноваженнями та компетенціями як на рівні Євросоюзу, так і всередині національних держав. Зараз відбувається передача владних повноважень і компетенцій з національного рівня на єесівський. Існує політика конкуренції по відношенню до газопроводів і розмежування відносин між виробниками і транспортерами енергії. В даний момент багато що відбувається в напрямку більш сильної енергетичної політики ЄС. Але єдина енергетична політика Євросоюзу не є централізованою, тому енергетична політика буде охоплювати компетенції, які зростають. Але такі проблеми, як і скільки інвестувати в ядерну енергетику, будуть залишатися частиною національної політики.
— Чи може енергетична політика стати єдиною, якщо буде прийнята нова конституція ЄС?
— Ні. Але конституція справді буде сприяти поступовому розвитку сильної енергетичної політики і робитиме більш ефективними законодавчі механізми.
— Зрозуміло, що енергетична політика є важливою. Яку роль у цій політиці може відігравати Україна?
— Питання залучення України є дуже цікавим. Особливо з огляду на те, якщо вона стане членом нової енергетичної угоди, яка була підписана минулого року між ЄС і країнами південносхідної Європи. За умовами цієї угоди, всі країни мають дотримуватися законодавства і регуляторної політики ЄС з питань енергетики. Україна каже: «Ми хотіли б приєднатися до цієї угоди європейської спільноти». Двері її відчинені. Європейський Союз вважає, що такий крок був би чудовим прикладом реалізації практичних можливостей. Україна хоче цього. Вона заявляє про це, але потрібно переконатися, чи Україна лише говорить про свої наміри, чи дійсно має це на увазі. Оскільки приєднання до цієї угоди означає, що Україна повинна буде застосовувати у себе законодавство ЄС, яке є досить великим за обсягом, зокрема і в сфері електроенергії. На даний момент електрична мережа України розділена надвоє. Більша частина мережі інтегрована в російську мережу, а так званий острівець на південному заході інтегрований з електричними системами деяких країн- членів ЄС. Якщо Україна хоче приєднатися до європейської енергетичної системи, то їй доведеться інтегрувати свою електромережу в європейську. Очевидно, що Україна хоче експортувати свою електроенергію як зараз, так і в майбутньому. Але виникає питання, чи збирається Росія імпортувати українську електроенергію. Тому дуже важливе питання полягає в тому, щоб з професійної точки зору зрозуміти, чого насправді хоче Україна.
ПРО «НЕТ» ГАЗПРОМА і ЖАДІБНОГО МОНОПОЛІСТА
— Україна має ще інше велике надбання: транспортну мережу, по якій на Захід експортується російська нафта і газ. Як реагуватиме Брюссель, якщо українська влада буде намагатися передати російській стороні контроль над цією мережею в тій чи іншій формі?
— Головна економічна проблема полягає в тому, чи зможе Росія продовжувати оперувати поставками газу і зокрема туркменського, як власними поставками голубого палива. Всі пам’ятають історію, коли Президент України Віктор Ющенко намагався в 2006 році безпосередньо домовитися з Туркменистаном. І це виявилось зробити неможливим, скоріше, через російський контроль газопроводів в Росії, а не в Україні.
Європейський Союз хоче, щоб Росія ратифікувала Енергетичну хартію, яка могла б надати конкурентні можливості для постачання туркменського газу через Росію та Україну до Євросоюзу. ООО «Газпром» заявив: «нет», лише сказавши, що це погана ідея. Ні, це не погана ідея, оскільки вона могла б обмежити монополію «Газпрому». Російська компанія є жадібним монополістом, ось чому вона назвала цю ідею поганою. Виникає питання, чи повинні бути повноваження в конкурентній політиці, щоб обмежити монополію заради інтересів громадськості.
— Чи можуть бути використаними можливості України для зменшення залежності Європи від монополії «Газпрому»?
— Я не думаю, що в цьому полягає основна проблема. Адже існує можливість поставок каспійського газу через Кавказ в Туреччину і потім в Центральну і Східну Європу. Для України можливості можуть з’явитися на Півдні. Але це означає, що Україна повинна здійснювати контроль над власною транспортною мережею.
НЕЗНАЧНИЙ ВКЛАД УКРАЇНИ В ОПЕРАЦІЇ ЄС МАЄ СТАТИ НАЙКРАЩІМ
— Чи не здається вам, що ЄС слабо використовує можливості України для реалізації Європейської зовнішньої і безпекової політики?
— Дійсно існує питання, чи зможе Україна більш активно інтегруватися в Європейську політику у сфері зовнішньої політики і безпеки. Тут двері відчинені. Питання також у поступовому просуванні української транспортної авіації для потреб європейської політики безпеки. 15 років тому я вже використовував український Ан-124 для великих поставок замороженого м’яса з Росії. Це дуже добрий літак. Крім цього виникає питання участі українських військових у операціях ЄС з урегулювання криз. Українські солдати вже беруть участь в урегулюванні кризи в Боснії. Тому такого роду досвід має розвиватися крок за кроком з підвищенням якості української участі в подібних операціях. Участь українців є непоганою зараз, а подекуди й відмінною, але незначний вклад України має стати відмінним. З точки зору ЄС дуже важливо, що Україна і Молдова продовжують працювати разом з Європейським Союзом у місії з прикордонного контролю. Я вважаю, що ця місія на молдово-українському кордоні досить добре функціонує. І абсолютно важливо, що Україна є чітко послідовною у своїй політиці. Це є конкретним тестом довіри до українських заяв, які зараз є правильними, але мають бути підтверджені діями.
— На початку цього тижня прем’єр-міністр України Віктор Янукович буде з візитом в Брюсселі. Як ви гадаєте, що йому скажуть чи які сигнали дадуть високопосадові представники Євросоюзу?
— Після візиту Януковича в Брюссель 31 березня відбудеться засідання міністрів закордонних справ Європейського Союзу. Одним із головних питань на цьому засіданні буде політика добросусідства. Мені здається, що представники Європейської комісії хочуть зробити щось серйозне в цій області. Безсумнівно, Україна є єдиним найважливішим партнером у політиці європейського сусідства. І, я вважаю, що багато в чому орієнтація цієї політики буде залежати від цієї зустрічі. Тому з цієї точки зору представники ЄС під час розмови з українським прем’єром будуть зважати на те, чи розуміє Янукович, що означає глибокий професіоналізм політики європейського сусідства і яким може бути потенціал такої політики. Чи зрозуміє він це, чи знову зробить непотрібну промову про перспективи членства України в ЄС? А це зовсім не те, що вони хотіли б почути від нього.
