Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель відома своїм сухуватим стилем. Але на конференції НАТО в листопаді минулого року в Лісабоні її голос звучав навіть трохи схвильовано: «Сьогодні холодна війна остаточно завершилася», — заявила вона. При цьому вона мала на увазі, перш за все, переговори між США і Росією щодо запланованої системи протиракетної оборони Альянсу в Європі, яка нині має створюватися у співпраці з Москвою.
Вираз «холодна війна» придумав Бернард Барух — радник американського президента Гарі Трумена. Так він назвав виникаючий конфлікт між двома великими державами-переможцями в Другій світовій війні і майбутніми наддержавами — конфлікт між Америкою і Радянським Союзом.
Наступні десятиліття пропаганда по різні боки залізної завіси також охоче використовувала цей термін. Його вживання передбачало рівнозначність противників, у тому числі й у морально-політичному плані. Таким чином, він слугував релятивуванню несправедливості в комуністичних диктатурах.
Насправді, холодна війна була протистоянням між тоталітарною ідеологією марксизму-ленінізму і відкритим суспільством. Між собою зіткнулися принципово різні суспільні системи і сфери влади. Під час холодної війни питання ставилося так — бути чи не бути. Йшлося про свободу або диктатуру.
І це, як вважає Меркель, нині остаточно має закінчитися? То хіба не існує більше ціннісних відмінностей між західними демократіями і суспільною реальністю в сьогоднішній Росії? Одного погляду на процес Ходорковського і на переслідування опозиціонерів у Росії достатньо для того, щоб позбавитися від цієї ілюзії.
З моменту приходу Путіна до влади в 2000 році з’явилися тенденції повернення до старого — спочатку це носило повзучий характер, але згодом стало помітнішим як усередині країни, так і в зовнішніх проявах. Методично прибічники Єльцина замінювалися в апараті влади на довірених осіб Путіна, які працювали раніше в КДБ. Внутрішня спецслужба ФСБ разом зі своїм шефом і колишнім офіцером КДБ Путіним, по суті справи, просто переїхала в Кремль.
Президент Путін одного дня сказав, що найбільшою катастрофою XX століття став «розвал Радянського Союзу». Тобто не голокост і не Велика Вітчизняна війна в період з 1941 по 1945 рік, у ході якої загинуло 20 млн. росіян. Втрата захоплених протягом багатьох десятиліть територій, що належали іншим народам, виявилася для Путіна гіршою.
Незабаром з’явився вираз «близьке зарубіжжя». Природно, Росія заявила про свої претензії на те, аби мати право голосу при визначенні долі таких своїх колишніх володінь, як Україна, Білорусія і прибалтійські республіки. Вперше свій конкретний прояв ця політика отримала влітку 2008 року відносно Грузії. Спочатку російські консульства роздавали паспорти росіянам, які проживали у грузинських провінціях, а потім для їхнього «захисту» Росія ввела на територію Грузії свої війська. Це було чітким посланням Заходу і попередженням для всіх країн колишньої радянської імперії, сенс яких зводився до того, аби вони не ставили себе в один ряд із прибалтійськими республіками і не прагнули швидко стати членами Євросоюзу або навіть НАТО.
Росія все більше відкатується назад до тоталітарної держави, намагаючись в економіці, а також у засобах масової інформації все поставити під контроль. При цьому центральну роль відіграє енергетичний концерн «Газпром». Путін сам охарактеризував російський енергетичний сектор «не лише як ключ до економічного відродження, а в першу чергу як інструмент геополітичного відновлення Росії як енергетичної і політичної наддержави майбутнього». Українці вже відчули, що в даному випадку мається на увазі. Росія також є найбільшим постачальником енергоносіїв для Німеччини — як нафти, так і природного газу.
Німецькі знавці Росії — перш за все, колишній федеральний канцлер Шредер, який тепер працює на росіян у газовій сфері, — не можуть або не хочуть робити з цього політичні висновки, які одного прекрасного дня можуть стати актуальними. Правителі в Кремлі опинилися під владою імперського мислення XIX і XX століть. Німцям — і особливо представникам економічної еліти — цей спосіб мислення, враховуючи їхній власний історичний досвід, назавжди став далеким і чужим. Торговці, як правило, також не думають про мораль або про права людини, оскільки головне для них — отримати прибуток. Реальність є такою, що холодна війна у своєму більш глибокому сенсі — і тут федеральний канцлер Меркель помиляється — іще, на жаль, не закінчилася.
